«Дорослі» проблеми беруть початок у дитинстві. Завдання батьків — виховувати дитину так, щоб уникнути прикрих помилок. На що мають бути спрямовані їхні зусилля? Психологічні потреби дитини з віком змінюються. Якщо немовлята найбільше потребують емоційного та тілесного контактів із батьками і доброзичливого ставлення, то протягом наступних двох років дитина активно пізнає світ, формуються її самостійність і впевненість у собі, тож варто дослухатися до поради японської педагогіки: забути на цей час заборону «не можна!».
Підкреслю важливість перших доручень для 3—5-річної дитини і значення старанності у виконанні їх для 5—11-річної, додавши лише, що позитивні емоції від якісного виконання будь-якої роботи гарантують дитині психічне здоров’я і сприяють самореалізації. Але доручати слід уміло, тоді 5-річний малюк охоче виконуватиме будь-яке доручення батьків, які в цьому віці для дитини найавторитетніші люди. Критичні ж репліки дорослих («Ти все робиш не так!») не забуваються, а повторені не раз, — спонукатимуть дитину взагалі уникати доручень (бо за них сварять). До того ж дитина вважатиме, що виконання доручень їй не під силу. Як наслідок, замість упевненості виникне відчуття неповноцінності, і виросте інфантильний заздрісник, котрий уникає змагання, має погано розвинені трудові навички і взагалі боїться життя. Тож якщо першого разу дитині не вдається виконати доручення, скажіть: «Я тобі допоможу, і наступного разу все буде гаразд!» Знайдіть, за що похвалити, і дитина зросте у власних очах, відчує бажання удосконалити свою роботу, повірить, що доручення можна виконати ще краще. Ця віра дуже знадобиться у дорослому житті!
Для дітей до 7 років найбільший авторитет — батьки, а з 7 до 11 це місце займає учитель. Тому батьки мають підтримувати зі школою тісний зв’язок, впливати на дитину через педагога і, звісно, ніколи не підривати його авторитет. Водночас учитель повинен пам’ятати, що діти вважають його чи не найважливішою для них людиною, і бути вельми вимогливим до себе.
У молодшому шкільному віці формуються почуття обов’язку і прагнення досягти мети, розвиваються пізнавальні навички та уміння спілкуватися. Дитина уже ставить перед собою завдання і намагається його виконати. Треба навчити її правильно обирати мету, бо від неможливості виконати заплановане нерідко страждають і дорослі люди. Важливо, щоб дитячі фантазії були спрямовані на кращу перспективу — це допоможе дитині вирости оптимістом. А сприяють формуванню позитивного світогляду заохочення, доброзичливість і любов дорослих. Це справжні «вітаміни» для дитячого розвитку… їх брак призводить до «авітамінозу». Так, упертість спричиняє перевантаження нервової системи, озлоблення — несправедливе ставлення дорослих, замкнутість — надмірна суворість батьків, небажання жити — відчуття непотрібності батькам. Дитяча неправдивість — це засіб самозахисту (аби не сварили за щось), а також результат неправдивості дорослих. Те, що відбувається у внутрішньому світі дитини, позначається на одязі, міміці, жестах тощо, слід тільки уважніше придивитися до малюка.
Отже, до 5 років батьки є насамперед джерелом емоційного тепла і підтримки; у старшому дошкільному віці — владою, «вищою інстанцією», розпорядником благ; у молодшому шкільному — зразком і прикладом для наслідування, а для підлітків — друзями і порадниками.
Людмила ШАМРЕНКО, педагог.
