У день народження згадаймо назавжди 30-річного відомого українського композитора і поета, автора 107 пісень і 53 інструментальних творів Володимира Івасюка, чий талант у 1970-х яскравим сонячним променем спалахнув над Україною, так що світла того стало на півсвіту.
Пісні, які от уже понад півсторіччя лишаються на наших вустах, він написав іще зовсім молодим. І хоча змалку навчався в музичній школі у рідному Кіцмані на Буковині й зі шкільних років творив музику під псевдонімом «Весняний», та на композиторський факультет Львівської консерваторії вступив, уже будучи автором славетних «Червоної рути» і «Водограю». Спершу ж обрав за справу життя… медицину, успішно закінчивши Львівський медінститут і вступивши до аспірантури на кафедру патофізіології. Чому так сталося? Можливо, відповідь — у подіях першого дня життя Володимира Івасюка, коли йому, як і всім новонародженим, у пологовому закрапали очі ляпісом. Ось тільки через помилку медсестри — в десяток разів сильнішої концентрації. Від сліпоти немовля врятував тоді природний рефлекс, тож заплакало… чорними сльозами. А в Чернівцях, куди батько серед ночі привіз сина, сказали: народився в сорочці.
Писати пісні він почав іще підлітком-школярем. Одна з перших — присвячена сестричці Оксані «Колискова» на вірш батька. Та, судячи з висновків дослідників його життя і творчості, мали своїх адресатів і найпопулярніші пісні Володимира Івасюка. Точніше — адресаток. Адже неймовірно гарний і так само талановитий Володимир з ранньої юності привертав дівочу увагу, довгі роки шукаючи ту, яка раз і назавжди стала би його долею, дружиною і Музою. За спогадами сестри Оксани, у той час на пісні брата дуже впливала його закоханість; звідси — їх «вишуканість, елегантність, легкість і тембр, що хвилює».
Перше своє кохання він зустрів у музичному класі скрипки. Із красунею–білявкою Людою Шкуркіною вони навчалися разом і в ЗОШ, тільки Володя був на клас старше. Гарні з себе, талановиті, обидва жили музикою, і люди, підмічаючи спільні чесноти, ловили себе на думці: гарна пара вийде! Пісню «А мне 16 лет» Володимир присвятив їй після відповідного дня народження дівчини. За спогадами Людмили, тоді вони виконали її разом у складі ВІА «Буковинка» перед земляками. І хоча після школи життєві дороги ще перетиналися, та й старші Івасюки саме в ній вбачали свою майбутню невістку, але… Менш ніж за 9 місяців Володимира знайшли мертвим; Людмила вийшла заміж уже після того…
У Чернівецькому медінституті, де починав навчання Івасюк, його серце полонила однокурсниця Марійка Соколовська. Музика й медицина були їхніми спільними сенсами, тож невдовзі Володимир запросив дівчину й до інститутського ансамблю пісні і танцю. Попри його прояви уваги і турботи, відверто у своїх почуттях до Мусі, як називав дівчину, Івасюк так і не зізнався, тож згодом вона ще студенткою вийшла заміж за викладача. Вже коли Володимира не стало, він почав приходити в її сни, оповідала Марія. Та перед тим, ще коли навчалися разом, якось вручив дівчині аркуш зі словами нового вірша і підписом: «Мусі від Володі. 15.9.70. ІІІ пара. Лекція по дермі» (з дерматології). Це були слова першого варіанту «Червоної рути», над якими він і надалі працював ще 2 роки. Згодом французи пропонували Марії за цей аркуш 3 тис. доларів — і отримали відмову.
Із асистенткою режисера Чернівецького телебачення Ніною Щербаковою Володимир Івасюк бачився як на місцевій кіностудії, куди його часто запрошували до участі в музичних програмах, так і поза роботою. Володимир любив Карпати і часто бував там; якось до невеличкого товариства мандрівників, що прямували до Близниці, Драгобрату й Говерли, увійшла й Ніна. На зворотній дорозі у потязі Івасюк заспівав нову пісню: «Я піду в далекі гори…» А приступивши до запису, збагнув: на пісню надихнула саме Ніна. У чому й зізнався їй у власноруч оформленому альбомі зі словами й нотами. Та до нових життєвих вершин вони пішли різними шляхами…
Авторка першої вагомої публікації про творчість Івасюка, журналістка Галина Тарасюк мала чимало спільного зі своїм героєм. «Душевно непогано заримовані», — говорив Володимир про їх моральну схожість. А що «Пісня буде поміж нас» — про них із Галею Тарасюк, зізнався своїй сестрі Галині, працюючи над твором.
Історії цих присвят, зокрема, дослідив Ігор Коляда, професор Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова. Оповідають про тих, хто свого часу став Музою для талановитого творця пісень, і в Чернівецькому меморіальному музеї Володимира Івасюка. Його відкрили в 50-й день народження митця у 4-кімнатній квартирі його батьків, що в будинку на розі вулиць Шевченка і Маяковського. Фонд музею налічує понад 16 тис. експонатів, тож якщо раптом випаде шанс, — не минайте, зайдіть, згадайте. І хай будуть поміж нас його пісні.
Підготувала Ольга ГОЙДЕНКО.