Рівно стільки їх нарахувала, піднімаючись сходами над озером край Голосіївського лісу до Літературно-меморіального музею поета. От уже 52-й рік як шанувальники його Слова приходять сюди, на вул. М.Рильського, 7. На цих теренах свого часу Петро Могила заснував монастир, а понад 300 років тому заклали лісопарк, «посіяний на голому місці»; звідси й назва — Голосіїв.
Лише 10 хвилин від метро — і галас міста змінюють тиша і спокій. Максим Тадейович бував тут іще за юнацьких часів, а останні 13 років свого життя щоліта мешкав з родиною. Тепер і ми можемо долучитися тут до джерел натхнення, відкрити незнані сторінки його життя, благо що діти, онуки й правнуки поета бережуть історію свого роду.
ВІД ЗАСНОВНИКІВ РОДУ
…Засновника роду, Іоана Рильського, покровителя Болгарії, визнано святим, а неподалік Софії дотепер діє Рильський монастир; судячи зі світлин, бував там і Максим Тадейович. У ІХ ст. на території Київської Русі, десь аж під Курськом, вихідці з Болгарії заснували місто Рильськ, де також був монастир. Іще один Рильський монастир пізніше постав і в Києві при Дніпрі; згадка про князів Рильських є в «Слові о полку Ігоревім». З часом рід Рильських поєднався із польським королівським, зберігши своє ймення, але окатоличившись.
Оповідають, прапрадіда поета іще підлітком під час Коліївщини гайдамаки взяли в полон як католика, і той дивом врятувався, раптом заспівавши православний псалом. А от батько його, Тадей, економіст і етнограф, попри польське коріння, став уже одним із «хлопоманів» — українських просвітників. Овдовівши, вдруге одружився з простою селянкою, Меланією Федорівною, назвавши новонародженого сина на честь ватажка гайдамацького повстання — Максима Залізняка.
У ранньому дитинстві Максим із батьками та старшими братами (зведеними по батькові) мешкав у родовому маєтку в Романівці під Житомиром. Після смерті Тадея Рильського 7-річним вступив до Київської приватної гімназії. Опікувалися ним родини батькових друзів — Володимира Науменка, Олександра Русова, Миколи Лисенка. У Лисенка хлопчина не лише мешкав, а й навчався музики, а ще вперше в житті закохався у його доньку, Галю. Завдяки Лисенкам, які влітку винаймали дачу в Голосієві, і відкрив для себе цю райську місцину. Семирічним написав і свою першу поезію, надруковану в газеті «Рада» за сприяння хрещеного батька, Й.Юркевича.
ЙОГО ЛІРИКА ДИХАЄ ЩИРІСТЮ
Провчившись рік в Університеті Св. Володимира на медика і ще трохи — в Українському національному університеті на історика, далі займався самоосвітою. Та завдяки гімназії гуманітарні науки Рильський знав блискуче, і це стало в пригоді, коли почав досліджувати музичний фольклор і творчість кобзарів, редагувати народні пісні, писати лібрето і багато перекладати, володіючи 17 (!) мовами. Його власна поезія, у свою чергу, надихала на музичні твори багатьох композиторів, і найперше — зі школи відомі «Яблука доспіли, яблука червоні…»
Різниця між творчістю Максима Рильського до 1930-х і після — колосальна. Поет починав як неокласик, та після арешту НКВС 1931 р. і майже року в Лук’янівській тюрмі визнав свої «ідеологічні помилки». Єдиний зі свого товариства, він залишився живим і після арешту знищив усі свої щоденники: знав, що за ним стежать. Відтоді «офіційні» поезії Рильського відповідали статусу визнаного державою радянського поета, ліричні ж — дихали щирістю. Другого арешту 1938-го дивом уник, завдячуючи заступництву М.Хрущова, який звернувся до самого «вождя», і… власній «Пісні про Сталіна».
І хоч 1943 р. Рильського оберуть академіком, а за рік призначать директором Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН України, двічі присудять Державну премію, а потім — і Ленінську, та ще не раз звинувачуватимуть у націоналізмі. Як зазначав в одному з експромтів поет, «я сам не знаю так себе, як мої друзі з КДБ, мої біографи невтомні». В інституті був навіть посадовець, який мав за ним повсюди ходити. Тож у біографії Рильського дотепер іще чимало таємниць. Добре, що знав напевно: вдома на нього завжди чекають із любов’ю.
КОХАННЯ І СІМЕЙНЕ ЩАСТЯ ПОЕТА
Із майбутньою дружиною Рильський познайомився в 1920-х, коли влаштувався на роботу в київську школу №7. Не маючи де жити, шукав помешкання по земляках. Так і потрапив до будинку тітки Катерини Миколаївни. Спостерігаючи за грою молодої жінки на фортепіано, закохався з першого погляду. Вона свого часу вчилася в Київській жіночій гімназії, знала іноземні мови, але… була вже заміжня за земляком Рильського з Романівки і ростила з ним сина. Та це не зупинило закоханого поета. За одною з родинних легенд, засмученому Рильському ямщик порадив… викрасти кохану жінку. Зрештою та дала згоду на шлюб, поставивши за умову всиновити її сина, і щасливий Рильський вирішив матеріально підтримати… її першого чоловіка. Хоч як дивно, після його другого одруження родини потоваришували, а коли не стало Катерини Миколаївни, на могилі разом плакали обидва її чоловіки.
…Завжди доглянута Катерина Миколаївна, яка була старша за Максима Тадейовича, навіть удома виглядала «при параді». Вона стала першим читачем і критиком творів Рильського, зокрема французьких перекладів, а той чудово ставився до всиновленого Георгія, або Жоржа. Згодом народився й молодший син, Богдан, стараннями якого в 1980-х постав музей Максима Рильського в Романівці. Обидва обрали журналістську стезю. Після відкриття Київського музею (у чому була велика заслуга Олександра Дейча) Богдан став тут першим директором, а Георгій — забезпечував експонати. Зараз родинну естафету прийняв уже Максим Георгійович.
І ще трохи штрихів до портрету Максима Тадейовича. З юнацьких років він обожнював оперу і музику Шопена; часто бував у театрі; наявні лібрето українською мовою — великою мірою його заслуга. Дружив із Л.Ревуцьким і Б.Лятошинським, товаришував із засновником Ботсаду, академіком В.Гришком. Охоче допомагав людям, багатьох підтримував матеріально. Рідкісний тоді телевізор не дивився, але запрошував «на мультики» сусідських малюків, а ідучи в ліс, пригощав їх цукерками. Був напрочуд обізнаним у тонкощах світу флори і фауни, любив порибалити. Свого часу працював на Сквирській дослідній станції Йосипа Магомеда, тож сам садив дерева, чудово знався на тонкощах садівництва. Зараз музейну територію прикрашають «нащадки» його троянд; посадили й виноград, як нагадування про поетичні рядки, присвячені красивому і корисному. До речі, музейники шукають для саду сорт жоржин «Максим Рильський» — може, хтось має такі?
19 березня рідні і шанувальники поета вшановують його пам’ять біля входу в Музей. У планах — відкриття меморіального кабінету в Інституті фольклористики, виставка в Музеї літератури і презентація проекту «Вишиванки в Музеї Рильського» (21.03). Деталі щодо заходів, з огляду на обсервації, варто уточнити за тел. 0(44) 525-24-71 чи на сайті: http://rulskiy.kiev.ua
Ольга ГОЙДЕНКО.
Автор дякує директору Музею М.Рильського Вікторії Колесник та м.н.с. Віктору Ціону за допомогу в підготовці матеріалу.
