Один із найпопулярніших і найзатребуваніших акторів Голлівуду, визнаний у Франції кавалером ордена Почесного легіону, офіцером трьох орденів — Почесного, Національного «За заслуги» й Мистецтв та літератури, французький актор іспанського походження Жан Рено у свої «трохи за 70» залишається в строю, продовжуючи активно зніматися в кіно. І переглядаючи його світлини різних років, ловиш себе на думці: здається, він майже не змінюється. Хіба що посивів — але й це тепер також частина його іміджу.
ЕМІГРАНТ ІЗ ДИТИНСТВА
Хуан Морено і Еррера Хіменес — так насправді звуть Жана Рено — народився 30 липня 1948 року, до слова, в один день із Арнольдом Шварценеггером. Його батьки мешкали тоді в Марокко, у Касабланці, куди переїхали з іспанської Андалузії, рятуючись від режиму генерала Франко. Сім’я працівника друкарні та швачки жила небагато. Батько часто працював по кілька змін, мама брала замовлення додому. Малюк мав сидіти тихо, аби глава сімейства міг відпочити після роботи. Іще не вміючи читати, хлопчик просто роздивлявся ілюстрації в книжках і подовгу дивився у вікно, спостерігаючи там випадкових перехожих. І фантазував, придумуючи свої історії про кожного з цих незнайомців, які швидко зникали з поля зору. Можливо, то був перший крок до обмірковування прийдешніх ролей — знайти що сказати, до чого привернути увагу…
Пізніше вони перебралися до Франції. «Ніхто не народжується космополітом, — через роки розмірковує актор, — і кожен має батьківщину. Як не втратити зв’язок із нею і жити повноцінним життям? Цьому треба вчитися».
Із сестрою Марією-Терезою він бачив такий приклад своїх батьків. А в сімнадцять років, утративши матір, ще більше подорослішав…
КРОК ЗА КРОКОМ
Змалку мріючи про акторську кар’єру, юнак спершу заробляв на життя як продавець, потім був туристичним агентом. Довелося навіть служити у французькій армії, аби отримати громадянство. Було тяжко: інші отримували передачі, листи, а він був позбавлений такої потрібної тоді уваги. Жодна жива душа не навідала, не потурбувалася про хлопця… Нарешті довгі 18 місяців служби завершилися — і він знову міг сам вирішувати, чим надалі займатися.
Утім, які сумніви? Найпривабливішим у світі місцем для нього був театр. Навчаючись у паризькій театральній школі, паралельно працював — митником, водієм, бухгалтером… Кожна життєва роль не була схожою на іншу і додавала йому досвіду. Потрібних навичок набув і на уроках у студії акторської майстерності. Хоч би як дивно для початківця, та ніколи не сумнівався, що мистецтво прогодує його. Коли ж прийняв тверде рішення стати актором, почав зі зміни імені. Замість непоказного за звучанням Хуана прийшов яскравий Жан Рено.
У 26 років уперше з’явився на телеекрані в серіалі, потім зіграв в екранізації детективу, а невдовзі вийшов на театральну сцену. За кілька років зіграв цілу низку ролей у кіно, та всі вони були епізодичні й малопомітні: його тодішні герої — зазвичай «вишибали» і т.п. Чому пропонували саме їх? Можливо, причина — у тодішніх габаритах Жана Рено: 90 кг, 190 см, — та чим такі ролі могли його зацікавити?..
СТРІМКИЙ КІНОЗЛЕТ
На порозі 40-річчя йому пощастило зустрітися із режисером Люком Бессоном, у якого почав зніматися. Перший успіх принесли короткометражка «Передостанній» та повнометражна «Остання битва». Як показав час, із Люком вони виявилися однодумцями і просто по-людськи подружилися.
За головну роль у фільмі «Блакитна безодня» (1988), де Жан Рено отримав роль пірнальника на глибину Енцо Молінарі, а під час зйомок ледь не загинув під водою, його номінували на головну французьку кінопремію «Сезар». А потім світ вразив тепер уже легендарний бессонівський бойовик «Її звали Нікіта», в якому Жан Рено вперше «примірив» роль професійного вбивці. Його навіть визнали «кращим кілером блакитного екрана» — і… почали запрошувати на такі само ролі, як-от Леона в однойменній кримінальній драмі Бессона, що принесла актору світову славу. Тоді й він, і фільм отримали номінації на «Сезар», а головне, після цього для двох друзів відчинилися двері до Голлівуду.
Окрім «кримінальних» персонажів, чергову номінацію актор здобуває за роль у фантастичній комедії «Прибульці», яка з часом отримала продовження. У Голлівуді першим його фільмом став бойовик «Місія невиконувана», де знявся з Томом Крузом. Відтоді довіри режисерів побільшало, і фільмографія актора почала стрімко зростати: головна роль у блокбастері «Годзілла», роль Вінсента у стрічці «Ронін» у товаристві Роберта Де Ніро, «Багрові ріки», «Невезучі» з Жераром Депард’є, «Корсиканець», «Код да Вінчі»…
Світовим хітом став бойовик «22 кулі: Безсмертний». Серед подальших успішних робіт — історична мелодрама «Обітниця» і бойовик «Авантюристи». А як данина ще юнацькому потягу до театру — участь у постановці паризького Театру Едуарда VII і власна постановка «Манон Леско» в туринській опері.
КОМП’ЮТЕРНІ ІГРИ І НАШІ КАРПАТИ
Яких тільки пропозицій не отримав за ці роки! Знімався навіть у комп’ютерних іграх! Японська компанія з розробки відеоігор запросила тоді 55-річного Жана Рено зіграти одного з головних героїв на ім’я Жак Блан у 3-й частині серії Onimusha. За кожним його рухом під час зйомок стежили 12 камер, а головний герой гри отримав обличчя та міміку Жана Рено, у французькій версії гри — і його голос.
Здається, навіть тривалі переїзди під час зйомок не лякають актора. В реальному житті він і так живе на три країни, маючи по будинку в Парижі, Лос-Анджелесі та Малайзії. «Я легко адаптуюсь до нових місць, до іншої культури. Емігрант за покликанням, що тут скажеш. Мабуть, тому, що я — емігрант від народження».
Знімався і в Україні. Тоді Держкіно уклало договір із французькими кінематографістами про зйомку українсько-французького трилера Фредеріка Петижана «Останній крок», в якому 69-річний Жан Рено мав зіграти головну і, як тоді анонсувалося, завершальну свою роль у кіно. Зйомки відбувалися, крім США та Канади, у Києві й на озері Синевир. Наші Карпати зачарували актора!
А крапки в кар’єрі нема дотепер, він і далі отримує чимало пропозицій, активно знімається. Нездійсненою залишається лише мрія зіграти три ролі: Отелло, короля Ліра та Фальстафа. Та ще не вечір!
«Мені важливо, щоб глядач вірив моєму герою, бачив його життя, його характер і страждання, при цьому не згадуючи про мене, — тоді я знаю, що роль була вдалою», — зізнається актор. І стверджує, що досі не знає, який у нього талант: великий, середній чи маленький? Зіграти суто позитивний характер йому завжди складніше, ніж злодія. Та «краще дивитися мої фільми, ніж говорити про них», закриває тему Жан Рено.
ЧОЛОВІК ТРЬОХ ДРУЖИН, БАТЬКО ШІСТЬОХ ДІТЕЙ
«Я — андалузець по крові. Я вірю в жінок, вино і кохання», — зізнається Жан Рено, і його особисте життя підтверджує це. Адже з юності майбутній актор мав шалений успіх у прекрасної статі. Та перше кохання принесло йому стільки болю!.. Молодий чоловік був упевнений, що дівчина, із якою мав намір побратися і яка вже прийняла його шлюбну пропозицію, дочекається його повернення з війська. Подаровану нею на прощання маленьку пляшечку парфумів він розтяг на довгі 18 місяців. Та жодного листа від обраниці так і не дочекався. А коли згодом, побачивши на вулиці, гукнув до неї, кохана жінка зробила вигляд, що не впізнає його. Можливо, тому актор і каже у своїх інтерв’ю: «Лікті кусайте, землю жуйте, але не повертайтеся туди, де вас колись зрадили».
Минув час, і в 29 років Жан Рено таки одружився із жінкою на ім’я Женев’єва, з якою навчалися разом на акторському факультеті паризької консерваторії. Того самого 1978-го він уперше став щасливим батьком донечки Сандри (яка, вирісши, теж стала акторкою), а потім і сина Мікаеля (кажуть, той успадкував талант прадіда і має чудовий голос).
Коли глава молодої сім’ї вже відбувся як актор і став через це нечасто бувати вдома, дружина спершу навіть приїздила на зйомки, прохаючи його приділяти більше уваги їй і дітям. Та зрештою, схоже, їй урвався терпець, і через 18 років шлюбу вони розлучилися. Вочевидь, далися взнаки і чутки про кіноромани актора… Це змусило чоловіка переглядати своє життя. Прикрі думки заливав міцними напоями, а тоді сідав за кермо і їхав у ніч, наче випробовуючи долю…
Ідучи від чоловіка, дружина залишила йому обох їхніх дітей, які вже були підлітками. Тож дорослими стали, живучи з батьком, а потім залишившись і в його новій родині.
Із майбутньою другою дружиною актор познайомився просто на вулиці, вподобавши чарівну незнайомку. Вона довго не погоджувалася на побачення й не відразу дала свій номер телефону. Та, зрештою, вони познайомилися, і незабаром актор одружується з моделлю польського походження Наталею Дишкевич, котра народила йому сина Тома (1996) і дочку Серену (1998). А 2001 р. пара розлучилася.
Іще через 5 років він утретє одружився із юною румунською моделлю й акторкою Софією Борука. Одним зі свідків на цьому весіллі був сусіда і приятель нареченого — Ніколя Саркозі, на той час міністр внутрішніх справ Франції. Молодша від чоловіка на 23 роки, Софія подарувала йому ще двох синів — Сієло та Діна. Саме цим дітлахам у ранньому віці перепало чи не найбільше батьківської уваги. Схоже, із віком Жан Рено зрозумів, що час, проведений із рідними, — найцінніший. «Єдиний спосіб не стати дурнем — мати багато дітей», — каже він. Актор навчився приймати належно все, що підносить життя. Каже, йому до вподоби азійський принцип: не можна гніватися на Бога.
ВІДВЕРТО ПРО СЕБЕ
Найкраще зрозуміти іншого можна, тільки уважно слухаючи. І якщо зібрати докупи в різний час сказане Жаном Рено про себе самого, вийде кодекс його життєвих принципів, що суттєво доповнюють портрет кінозірки.
Ніколи не повертайся в минуле, навіть якщо воно було щасливим, каже він. І додає, що за щастя часом потрібно боротися навіть із самим собою.
«Я граю сильних персонажів, а чим сильніша людина, тим менше їй потрібно слів. Знаєте, я пару разів спілкувався з хлопцями із секретних служб, — це вражає. Навіть коли вони мовчать, то мовчать зі значенням. А якщо вимовляють хоч одне слово, воно варте цілого монологу», — пояснює власну небагатослівність.
Є люди, які відвідують психолога, а він натомість занурюється в себе. І щоб не втратити розум, нерідко лишається одне: взяти себе за шкірку й тягти до мети, не приховує кінозірка.
Жан Рено добре знає, що глядачі люблять його, — усі-бо люди хочуть, аби їх любили, — але ніколи в житті не намагався з’ясувати причини своєї популярності. А найстрашніше для нього — це невігластво і незнання. Тому важливо розповідати людям, особливо молодим, про історію. І не лише про позитивні, святкові її миті, але й про страшні, за які стає соромно, щоб можна було отримати цей урок та більше не припустити таких трагедій, наголошує він.
Каже, що дуже любить, коли йому щось розповідають, і, мабуть, завше, як та губка, всотуватиме все почуте. «Гадаю, коли мене ховатимуть, відкрию кришку труни і скажу: «Перепрошую, я нічого не зрозумів. Чи могли би ви ще раз пояснити?» — сміється 73-річний Жан Рено.
Підготувала Ольга ГОЙДЕНКО.
