Свято Віри, Надії, Любові і Софії 30 вересня в народному побуті (і не тільки українців) вважають всесвітнім днем іменинниць. Адже ці жіночі імена, що символізують християнські чесноти й мудрість, таки поширені…
Святі мучениці жили в Римі у II столітті, за часів правління імператора Андріана. Софія, вдова-християнка, сама виховувала дітей – Віру 12 років, Надію 10 років і 9-річну Любов. Змалку вони навчилися читати Євангеліє, і це додавало їм снаги, сили і твердості духу.
Одного разу про християнську сім’ю довідався жорстокий імператор-язичник Андріан і викликав Софію до себе, погрожував страшними муками, смертю. Але Софія не зреклася Бога. Тоді імператор наказав жінці-язичниці наглядати за нею, а за 3 дні викликав на суд.
Увесь цей час Софія провела з донечками у розмовах про Господа. У призначений день прийшла з ними до імператора. Коли він побачив дівчаток, почав просити Софію покаятися, вклонитися ідолам, зректися віри, навіть обіцяв удочерити дітей. Та всі вони лишалися непохитними. Донечки Софії стверджували, що в них є тільки один Отець – Бог, і заради Нього вони готові постраждати.
Страшні катування Віра, Надія і Любов перенесли мужньо, не зреклися Ісуса Христа. Тоді імператор наказав відрубати їм голови. Це сталося 137 року. Софію тортурам не піддавали, вирішивши: з неї достатньо того, що вона побачила страшні муки донечок. Упевнившись, що знущання не зможуть похитнути її віри, правитель дозволив матері забрати тіла дітей і поховати. Софія так і зробила, а за 3 дні сама померла на могилі донечок.
У VIII столітті їхні мощі були перенесені з Риму в Ельзас, до церкви Ешо, де і тепер покояться.
За фенологічними спостереженнями після цього дня ми переходимо в «глибоку осінь», а «пізня осінь» настає після Покрови.
Тарас ЛЕХМАН.
