З Євгеном Клопотенком

Немало чоловіків береться в нас за кулінарну тему, та далеко не всім віддячує вона такою славою і популярністю. Чим же захоплює людей цей молодий харизматичний хлопець і яку магію знаходить та відкриває іншим у кулінарії, яку багатогранність та енергетику розгледів у нашій національній кухні — ось і про це зокрема на порадницькій гостині з Євгеном Клопотенком, кулінарним експертом, дослідником української кухні, співзасновником та бренд-шефом ресторану «100 років тому вперед», автором проєкту CultFood.

Для когось впізнаваність, популярність — це, образно кажучи, автографи, й нерідко люди не знають, що з тим робити. Для мене ж відомість — можливість покращити країну, в якій живу та яку люблю.

Коли вперше потрапив у телевізор, про мене дізналися одразу сотні тисяч людей. Вони зрозуміли, що розбираюся в їжі, й стали за мною слідкувати та прислухатися. Мені треба було діяти швидко. Я використав свою впізнаваність як інструмент для досягнення головної мети: змінити культуру харчування в країні.

Кілька років я витратив на те, аби дослідити нашу історичну кухню. Разом зі своїми студентами мандрував Україною та відшукував старі, забуті рецепти. «Путря», «Качана каша», «Чомбер на дико» — це все українські національні страви, що їли наші пращури. Всі вони — колоритна частинка української історії та культури. Бо їжа — важлива складова культури країни

Готування — то дуже сакральний процес, який можна порівняти з коханням. Коли чищу помідори — це щось дуже інтимне, наче роздягаю дівчину. Можливо, звучить трохи дивно, наче я не при собі, але на енергетичному рівні це, плюс-мінус, — одні й ті самі відчуття.

«Борщ — це російський суп», — так росіяни кажуть за кордоном. Коли з подивом про це дізнався, зрозумів, що треба захищати наш борщ, бо йшлося вже не про їжу, а про культурну ідентифікацію нації. З’ясувалося, що за 1500 років борщ ні разу не вважався українським. Тобто перші згадки про нього йдуть із України, його готує та їсть кожен українець, але на законодавчому рівні він не є українським. Ми просто не подумали, що то треба документально зареєструвати.

Ми звикли починати нове життя з Нового року. Але чомусь кожного 31 грудня стоїмо на кухні та нарізаємо ті ж салати, що й рік, і два, і п’ять тому. Хочемо нового, а готуємо по-старому. Цього року я підготував два меню, які опублікую на своєму сайті, — авторське меню страв, що будуть на моєму новорічному столі, та українське меню. Наприклад, пропоную приготувати верещаку — ароматні свинячі реберця, запечені у квасі зі спеціями та часником.

Кулінарія — це той випадок, коли сталість абсолютно не можлива. Тому в мене не існує улюблених страв і продуктів. Сьогодні можу захоплюватися гарбузом, а завтра оспівувати гвоздичний базилік і всюди його додавати. Кулінарія дає непристойно багато можливостей і варіантів. То цілий світ смаків! Зачепитися за щось одне — означає перестати розвиватися. У всякому разі, для мене це так.

Любіть і цінуйте своє, українське. Й смачного всім життя.