З Віталієм та Світланою Білоножками

В.В. Карантин насправді багато чого змінив. Пандемія нагадала про те, що всі під Богом ходимо, що така біда може бути одна на всіх. Невідомо, хто кому підкинув цей «подаруночок», та вірус розповсюдився по всьому світові, вражаючи без розбору: від простих людей до принців, королів та президентів. Здавалося б, хіба в останніх недостатньо засобів, коштів, можливостей захистити себе?! Але ж все одно й до них корона дістається.

Згадалося, як один із найбагатших чоловіків світу Стівен Джобс говорив про те, що яка різниця, за скільки носимо годинник — за 3 тисячі доларів чи за 300, — все одно він показує один і той же час. Як бачимо, цінність нашого життя далеко не в тому.

В.В. Шлюби планетарно складаються. Побачив Світлану в театрі, й зрозумів із першого погляду, що буде моєю. Бо відповідала моїм критеріям дружини. Подарував тоді їй книжечку «Вокальні паралелі». Була дорога для мене, адже вийшла невеликим тиражом. Світлані збрехав, що давно є її прихильником, хоча бачив уперше.

С.Г. Познайомилися з Віталієм; високий, тоненький такий, великі карі очі. А ввечері була ця ж вистава, і знову прийшов, у цивільному. (Це ж ризикував — служба-бо! Та він часто потім сидів на губі. Через мене). Запросив у кафе в Будинку офіцерів, хто там був, схвалили його вибір: «Віталік, мабуть, вона тебе любить, так гарно на тебе дивиться!» Хоча до любові ще було далеко. А як могла дивитися? Безхитрісна, відкриті, щирі очі мала. Не раз потім натикалася на колючки від людей. Це зараз вже знаю, як може бути насправді. Життя вчить.

С.Г. Нерідко бувало, Віталій виступає (а він же не тільки гарно співає, а й гарно говорить, вміє поводитися — ото глядач побачив його один раз і полюбив на все життя), а я дивлюся з любов’ю на нього й думаю: «Який же красень, який молодець! А він же — мій!» Від усвідомлення того мене переповнює і гордість, і радість, і наче перша закоханість з’являється. Таких моментів багато було.

В.В. Слава і щастя, я сказав би, — категорії споріднені й однаково тимчасові. Сьогодні ти начебто щасливий, а завтра вже хочеться іншого щастя. Так і слава. Якщо людина нормальна, не має відхилень, то будь-яку славу, популярність переносить легко. Просто вона додає відповідальності, й ти вже не належиш тільки собі.

В.В. Вони — чесніші. Віталіку-молодшому казав: «Ну, добре, батько твій не пішов на сцену, час такий був, а тобі ж я можу допомогти, маю професорське звання, сам викладаю, мої студенти співають в Італії, Америці, Європі». Ні. Коли вступав до Інституту міжнародних відносин, теж пропонував свою допомогу, підстраховку, так би мовити. «Віталік, — відповів онук, — це вже корупція! Я сам!» Так що вони, дійсно, зовсім інші. Велика надія на молоде покоління, може, їм вдасться змінити країну.

В.В. На всіх своїх концертах кажу: «Люди добрі, переходьте всі на бік України! Доки будемо її шматувати, розділяти, ненавидіти один одного?!» Не можу зрозуміти, звідкіля в нас така недолугість, бажання чи що наступати на одні і ті ж граблі, чому всю свою історію втрачаємо Батьківщину!?

Ненавиджу тих людей, котрі заради грошей, влади вбивають Україну. Ненавиджу тих, хто робить все, аби нам не кращало, а гіршало. Не з повагою ставлюся до артистів, котрі переплутали Батьківщину, заради грошей. Не поважаю і тих, хто пішов у політику й нічого не зробивши, вкотре відступив.

С.Г. Треба насправді вміти радіти життю. Воно ж так швидко летить! І час цінувати. Завжди дітям кажу: поспішайте встигнути, поспішайте жити! Те ж і всім раджу. Треба поспішати встигнути зробити багато добра у цьому житті — для себе, своєї родини, для батьків, для України.