Кожен, хто приходить у цей світ, має що йому сказати, кожному дається можливість додати щось індивідуальне і неповторне. Актори у цьому плані люди, напевне, особливі, адже їхня професія — це ще й можливість прожити не одне життя, можливість бути почутими величезною кількістю людей. А відтак вона й зобов’язує їх бути особливо відповідальними і перед собою, і перед тими, для кого призначена їхня творчість. Її, тієї відповідальності, вимогливості найперше до себе, не бракує цьому чоловікові. І хоч ним немало вже сказано й зроблено в кіно, на телебаченні — як актором, режисером, каскадером, сценаристом, продюсером, телеведучим, постановником, — він і досі вважає, що має ще багато працювати, аби сповна віддати людям те, чим наділив його Господь, — свій талант. Це про нього можна сказати словами Станіславського, який вважав, що актор повинен навчитися важке зробити звичним, звичне — легким і легке — прекрасним.
ПРО АКТОРСТВО
Мені от буває кажуть: «Андрієнко, ти ж хотів бути знаменитим, от і став таким». Та дурниця це, не хотів я бути знаменитим. Ще з дитинства мав мрію і просив завжди у Бога сил працювати для людей і щоб те було комусь потрібне. Тому, коли працював провідником на залізниці, пасажири виходили з вагона і казали щире «спасибі» — напевне, я щось робив, аби їхня поїздка була приємнішою, комфортнішою. Коли працював у кондитерській — теж приносив людям якусь радість. Працюючи монтувальником сцени, був дуже відповідальним і люди бачили й знали це.
І ставши актором, я виплескую себе, а навзаєм щось отримую і від людей. Не відразу, правда. Заздрю театральним акторам — там взаємовіддача моментальна.
ПРО РОЛІ
По штампах іти не хочу. У будь-якому кіно всі сюжети практично схожі. У Шекспіра все це давно було. Хочете, аби я зіграв Короля Ліра — беріть! Знаєте, як казав Армен Джигарханян: «Після смерті доньки я Ліра вже зіграв, можу в театр не ходити». Тобто якщо в когось вік іде до короля Ліра, то він вже його зіграв. Погляньте, Смоктуновський зіграв Гамлета у тридцять з лишком років. Кажуть, запізно. Але ж як зіграв! А до цього хіба не міг, коли йому жити ніде було, спав на вокзалах? Згадаймо Солоніцина — він голодував, але в поганому кіно ніколи не знімався. Спробуйте зіграти у таких великих роботах Андрія Тарковського, як «Солярис», «Андрій Рубльов» — зрозуміло, чекатимете свого «Сталкера». У нього не так багато фільмів, але всі вони прекрасні. Тому й кажу: кожен потрапляє на свого режисера.
ПРО ДОБРО І ЗЛО
Коли робив сюжет про Сергія Бондарчука, хотілося якогось особливого фіналу. І я згадав, що в кінці роману «Війна і мир» є цікавий текст, про який ще з дитинства пам’ятав. Коли закінчив ним свою роботу, через якийсь час дізнаюся, що у Бондарчука був девіз, який вішав над своїм режисерським кріслом, і саме ці слова Льва Толстого прозвучали у фіналі мого фільму: «Якщо злі люди об’єднуються, добрі повинні зробити те ж саме: об’єднатися для боротьби зі злом — все просто!»
ПРО СМІХ
А сміх, буває, й рятує. Один чоловік сказав: «Вікторе Миколайовичу, ви врятували мені життя». «Як?» — питаю. Розповідає: рідні померли, роботи немає, їсти нічого. Сидів і чекав моєї передачі, бо знав, що в суботу буде «Мамаду», а в неділю — «Комедійний квартет». Ці по півгодини передачі розслабляли його мозок на тиждень, завдяки нашим жартам відпочивав і набирався сил, аби не накласти на себе руки.
Ось така елементарна природа людського організму, його прагнення розслабитися. От чому відбувається вибух анекдотів за кризових ситуацій? Коли в мене траплялися екстремальні ситуації, то люди, котрі були поруч, просто шаленіли від реготу. З мене перло стільки гумору, не знаю, звідкіля й брався. Мабуть, можу допомогти в якихось нестандартних ситуаціях і собі, і людям. Інша справа, як до них пробитися. Нехай би не забивали собі голову політикою, кризою, а краще б сміялися. Принципово не хочу займатися «соціалкою». Я займатимусь гумором, хай там що. Бо хочу, аби всім було добре. Сміх об’єднує людей.
Листопад, 2011.
Автор і ведуча проекту «Порадницька гостина»
Тетяна ВЛАСЮК.