Пісня цієї артистки не має меж — ані жанрових, ані вікових, ані географічних. Її люблять слухати і тут, в Україні, і в закордонні; люблять ті, кому вже «за», і кому ще «до». Вона дарує пісенну насолоду шанувальникам класичних шедеврів, оперних арій, естрадних та народних творів.
Я теж завжди любила бачити і слухати її на сцені — співучу, красиву, енергійну, яскраву. А ще — сміливу, бо не побоялася ламати оперні стереотипи. Й коли вона, виконавиця провідних партій в Національній опері України, перестала бути винятково оперною дівою, вийшла на естраду, та збагатилася ще однією харизматичною артисткою, котра не просто зачаровує своїм ліричним сопрано, академічною манерою виконання — вона співає душею. Найкращим інструментом у світі, який тільки може бути, відомий оперний співак Дмитро Гнатюк називав голос, і саме через голос можна передати найкращі, найглибші почуття. Це — і про неї. А віднедавна захоплююся цією жінкою ще і як справжньою українкою, і як мамою, котра виховала справжнього чоловіка — захисника Батьківщини.
Народна артистка України, відома оперна та естрадна співачка, солістка Академічного ансамблю пісні і танцю Національної гвардії України Валентина Степова побувала на порадницькій гостині.
ПРО ЗМІНИ
Звісно, бачу і відчуваю зміни в суспільстві, але дуже хочеться, аби то були конче нам потрібні зміни, дійсно зміни на краще. Хоча в кожного, мабуть, своє бачення «кращого». Я ж маю на увазі, що коли відбулася Революція Гідності, коли загинуло стільки людей — молоді нашої, коли й зараз гинуть наші сини, чоловіки на війні, то хочеться, аби це було хоча б щонайменше не намарне. А, на жаль, останнім часом усе ніби повертається поволеньки назад. Попервах люди були завзятіші і дуже вірили, що насправді щось у країні змінюватиметься, по-справжньому. Я розумію, що відразу всі іншими не стануть. Нам треба найперше себе змінити.
ПРО БАЙДУЖІСТЬ
Знаєте, чому людина стає байдужою? Коли намагається щось змінити, жити правильно, праведно, а бачить, що це неможливо, хоч як би старалася, а тільки виглядає якимось ізгоєм. Урешті-решт розуміє, що вже нічого не вдіє, і мусить змиритися з тим. Ось так мимоволі й стає байдужою, заплющуючи очі на все те погане і нице, що її оточує, пристосовується до умов, тому що жити все одно треба. А наш український народ за віки стільки настраждався! Він навчився просто мовчати і терпіти, що можна розцінювати як ту ж саму байдужість. Насправді — ні, не байдужий! Найважливіше, найцінніше — молодь наша не така!
ПРО ЗАХИСНИКІВ
…Згадали про те, і по шкірі аж мурашки побігли. Я вже починаю думати, можливо, взагалі про це більше не згадувати, не говорити, бо то доволі важко. Що мій син, що діти інших матерів — і хлопці, і дівчата, котрі звідтіля повертаються, — вони неймовірні, особливі. Аби хтось із цивільних хоча б на одну добу, як вони, на собі відчув, що може ось цієї секунди загинути… А мій син під постійним шквалом вогню мінометів, гранатометів був два місяці, безвилазно… У таких людей абсолютно змінюється психіка, вони живуть сьогодні, тут і зараз, бо не знають, що з ними буде не те що завтра, а навіть за хвилину. Вони стають іншими, дуже оголеними, і ми, їхні родини, — теж абсолютно змінюємося. Адже поки чекаєш свою дитину, весь цей час ходиш, як зомбі, ти наче не живеш, взагалі не існуєш. Слава Богу, мій син повернувся, кажу, що я — щаслива мати, і щиро-прещиро зичу й молюся, аби всі матері дочекалися своїх дітей. Під час концертів для наших захисників завжди прошу: поверніться, синочки, додому живі й неушкоджені, зробіть щасливими своїх матерів, аби вони ще пожили на цьому світі. Бо я, скажімо, прекрасно розуміла: якщо дитини не стане, то і моє життя закінчиться. Крім того, я ще й співачка — це настільки на мене вплинуло! Взагалі не могла тоді співати, навіть говорити — ото наче щось закрило мене. Важко було й серед людей, адже бачиш, що вони собі живуть приспівуючи, нічого їх не хвилює, не обходить. Але ж навіть якщо вас безпосередньо не торкнулася ця біда, ваші рідні не потрапили на війну, то просто поспівчувайте іншим, може, їм від того легше стане!?
ПРО ТВОРЧІСТЬ
Я завжди була і залишаюся дуже незалежною творчою особистістю, мене неможливо втулити в якісь рамки. І це природно, коли творча, талановита людина є волелюбною, незалежною, інакше не буде сама собою. Аби я себе присвятила лише роботі в оперному театрі й тільки цим жила, то напевне там і вросла б. Та працюючи в Національній опері, я була скрізь, але тільки не в ній. Мене, дійсно, там не помічали. Бачили тільки ті, хто захоплювався талантом Степової і приходив саме на вистави за її участі. Але мені ще хотілося їздити по світу, робити свої сольні концерти, виступати з іншими колективами. Звичайно, що я не належала тільки опері.
ПРО ЛЮБОВ ПУБЛІКИ
Розповім ще одну історію зі свого життя. Якось в Палаці «Україна» був великий збірний концерт, такі солянкою називають, зібралися виконавці різних жанрів. На той час я ще була суто академічною співачкою, в опері виступала. От виходить на сцену академічний артист, з шикарним голосом, усе на найвищому рівні — від ноти до ноти, а проспівав — у залі майже тихо, два-три аплодисменти. Виступає естрадний співак, до співу якого ставилася тоді скептично. (Ми ж, академічні співаки, дуже прискіпливі, хочеться, аби всі правильно, красиво співали. Хоча для естрадного співака не так важливий голос, а душа найперше). Він співає, ми чуємо, що не все правильно технічно, але дуже душевно. Чули б ви, що коїлося в залі! Шквал оплесків, його довго не відпускали. І я тоді замислилася: чому ж така різна реакція? Значить, Валю, є над чим і тобі працювати, ти не повинна виходити і просто красиво співати, в ноту потрапляти, чогось ще більшого треба. Хоча не можна сказати, що досі співала без душі, навіть академічні твори. Відтоді я того естрадного виконавця поважаю, взяла з нього приклад. Ось це відповідь на ваше запитання, що ще потрібно співакові, аби його любили, — треба вміти, в хорошому розумінні, вивернути душу. Інакше не варто й виходити на сцену.
ПРО ТАЛАНТ І ДУХОВНІСТЬ
Людині Бог дає талант, але це не означає, що разом із ним Він дає і високу духовність. Мені здається, дуже часто творчим людям і важко бути високодуховними. Адже вже сама професія артиста, актора провокує на не дуже чисті помисли і вчинки. Не секрет, що в усьому світі серед них багато хто зловживає алкоголем, наркотиками, веде далеко не праведний спосіб життя, зраджує. Напевне, що більш людина талановита, то більше розплачується за це. І постійна боротьба відбувається в її душі, серці через те, що десь та змушена
ПРО ДОБРО І ЗЛО
Кожен обирає свій шлях у житті, зокрема й вирішує, якою дорогою йти — дорогою зла чи добра? І якщо вже обираєш праведний шлях, то далі зобов’язаний іти тільки ним, хоч як би захотілося з нього звернути. Інакше зверху так дадуть по голові! Тільки в такий спосіб можемо втримати баланс. Ну, а перемогти зло можна тільки добром. От тільки поняття зла і добра, як і правди, у кожного можуть бути свої.
ПОРАДА
Ні в якому разі, ніколи не опускати руки, завжди змушувати себе бути сильними, і тоді ця сила вам допоможе.
Жовтень, 2016 рік.
Автор і ведуча проекту «Порадницька гостина»
Тетяна Власюк.
