Українському журналістському святу, що відзначається 6 червня, не так багато років. День журналіста з’явився в Україні уже після проголошення її незалежною державою. Звісно, сама незалежність виявила багато талановитих журналістів, котрі самоутверджувалися у своїй професії, даючи читачеві цікаві і потрібні газети, глядачам, слухачам — теле- та радіопрограми. Щоправда, незалежність журналіста, ЗМІ — річ неоднозначна. Адже так чи інакше ми завжди, скрізь і в усьому залежні від тих, заради кого творимо, — своїх читачів, слухачів, глядачів, котрі оцінюють і цінять журналістський труд.
Ця моя гостя, щойно прийшовши в журналістику, з’явившись на телеекрані, здобула своїх прихильників, поціновувачів. Уже після кількох випусків програм вона ставала обличчям каналу, їй довіряли мільйони телеглядачів.
Складно, мабуть, пояснити, чому так відбувається, але є люди, котрі навіть після кількох фраз, мовлених по телефону, з перших хвилин спілкування уже викликають довіру і симпатію, відчуття, що ви давні знайомі. З ними легко і цікаво. Як було і з відомою телеведучою Світланою Леонтьєвою, котра своєю появою у нашій редакції додала їй світла та позитивної енергетики. Вона жваво цікавилася «Порадницею», історією її народження, нашими сьогоденними справами.
ПРО ХАРИЗМУ І ТЕЛЕБАЧЕННЯ
Є таке поняття — харизма. В одних вона проявляється в інформаційній програмі, в когось у ток-шоу, кіно, театрі. А в інших, як казав Кость Гнатенко, хоч скільки зусиль чи грошей докладав би, її як нема, то й нема. Не всі можуть працювати в кадрі, навіть дуже розумні, і це я тепер бачу по багатьох колегах, котрі можуть бути вмілими редакторами, випусковими, бути розумом програми. Але — розумом, а не обличчям, і якщо зрозуміють це — ото і є велика мудрість.
ПРО ВИБІР
Добре, що життя дає нам право вибору. Гадаю, що і ми самі багато в чому можемо впливати на процеси, аби здобути його. Ми повинні мати право вибирати. Вибирати, якою дорогою йти по життю, яку їжу вживати — генетично модифіковану чи здорову. Вибирати між знаннями і незнанням. Я маю бути поінформованою. Можу обирати для спілкування Інтернет або читати книжки, газети чи журнали, можу дивитися телевізор — і не тільки українські, а й російські, англійські передачі. Я вважаю спілкування величезною розкішшю, яку можуть собі дозволити люди. Зрозуміло, життя нас закручує у шаленому ритмі, робить заручниками обставин. Я страшенно пручаюся цьому. Прикро усвідомлювати, та наше суспільство стає дедалі невихованішим. Ми якось забуваємо про такі прості речі, які називаються красивим словом — етикет. Люди перестають дякувати одне одному за приємне спілкування, цікавитися життям, перейматися чужими проблемами.
ПРО МОЛОДЬ
Беручи шлюб, ми беремо на себе й величезну відповідальність. А от ті, котрі живуть у громадянських шлюбах, як на мене, її просто бояться. Хоча можу й зрозуміти сьогоднішню молодь: як одружуватися, коли житло — недоступне, кредити — нереальні, стабільності немає, майбутнє — непрогнозоване. Коли мене, бува, запитують, чи не хочу повернутися в молодість, відповідаю: ні, не хочу. Мені подобається мій вік, моє життя, моє майбутнє.
ПРО СВІТ
Світ такий складний, такий неоднозначний. Люди з різним соціальним статусом, різним світоглядом живуть у ньому вже понад 2000 років і, знаючи напевне, що війна — це погано, а мир — це добре, все одно воюють, породжують зло, не хочуть дослухатися до простих істин: любити, не красти, не вбивати, не чинити зла, ставитися до ближнього, як до самого себе. Людство за тисячі років і цьому могло б навчитися, якби захотіло. Доки політики влаштовуватимуть у світі війни, ми, журналісти, не маємо права мовчати, мусимо говорити і робити все для того, аби подібне не повторювалося. Це теж наша відповідальність.
ПРО ЗМІНИ І ПОЗИТИВ
Життю набридає монотонний, розмірений ритм, як, скажімо, набридає одна і та сама картинка у телевізорі чи нав’язлива музична фраза. У житті мають бути зміни, А от щоб вони стали позитивними, треба додати позитиву з власної душі. Навіть коли щось не подобається, маємо повернути ситуацію на добре. Це правда — все залежить від нас. Ми самі будуємо себе, свої стосунки, свій настрій, отож і самі собі повинні влаштовувати свято. Так, життя приносить багато негативу, і лише внутрішній оптимізм, сила душевна, світло зсередини допомагають нам жити і робити своє єдине життя таким, як хочеться.
Червень, 2008 рік.
Повну версію порадницької гостини з Світланою Леонтьєвою можна прочитати в книжці “Порадницька гостина. Історії життя та успіху. 2006 – 2016”.
Автор і ведуча проекту «Порадницька гостина»
Тетяна ВЛАСЮК.
