“А мистецтво жити — це найперше бути потрібною людям, бути цікавою самій собі, вміти й хотіти знаходити сенс життя. Навіть якщо ви не хапаєте, як кажуть, зірок із неба. Та й не всі ж можуть бути зірками. У кожного своє місце на цій землі. Знаєте, як тішуся, коли бачу захоплених якоюсь справою людей, коли вони на своєму місці”.
ПРО МИСТЕЦТВО ЖИТТЯ
Моя мамочка завжди каже: «Будь серед людей!» Звісно ж, це потрібно, завжди цікаво, насичує особливою енергетикою. Так що до її думки дослухаюся. А вона у нас дуже мудра, а ще дуже працьовита. Загалом у наших батьків величезна була працездатність, і ми завжди із сестрою Наталочкою брали з них приклад. Свого часу вони переграли понад триста ролей на двох. Уявіть собі отой їхній графік — хіба порівняєш із нашим теперішнім? Стільки зіграти — потрясаюче.
А мистецтво жити — це найперше бути потрібною людям, бути цікавою самій собі, вміти й хотіти знаходити сенс життя. Навіть якщо ви не хапаєте, як кажуть, зірок із неба. Та й не всі ж можуть бути зірками. У кожного своє місце на цій землі. Знаєте, як тішуся, коли бачу захоплених якоюсь справою людей, коли вони на своєму місці.
ПРО АКТОРСЬКУ ПРОФЕСІЮ
Акторська професія — це завжди пошук, це завжди навчання. Щоразу, приходячи на знімальний майданчик, тобі треба знайти той характер, ти вчишся завжди імпровізувати. Наскільки це вдається — залежить і від колег, режисера, від загальної атмосфери. Боже, стільки нюансів, повірте! Восени знімалася у своїх сценах у серіалі «Кріпосна». Події відбуваються у XVIII столітті, складна вимова, стилізована до того часу, дуже непрості драматичні сцени. Уявіть собі: мій перший знімальний день — а вже маю зіграти смерть сина. Та ще актора навіть не бачила, а мушу дати цю трагічну емоцію, пролити тяжкі й щирі сльози. Душа акторська має ж прокинутися, потрібен такий період адаптації на майданчику. А що продюсери?! Та їм те нецікаво. Зараз, знаєте, конвеєр; от конче треба зняти цю сцену саме сьогодні — й по тому. А раніше режисери планували, давали можливість акторові увійти в роль, відчути її енергетику, так би мовити, аби створив, викохав образ і потихеньку увійшов у той характер.
ПРО РОЛІ І КІНО
Про що мрію я? Хотілося б, скажімо, зіграти княгиню Ольгу.
Цей образ нерозкритий ще, і він дуже цікавий для України, для всього світу. Жінка, котра виборювала істину, привнесла православ’я, відчинила вікно до Європи. Вона боролася за своє кохання, за свого чоловіка. В її величній постаті — наші витоки. Саме ця кіноісторія, мені здається, була б дуже цікавою. Та аби її ще зняти масштабно, а не так, як ми зазвичай знімаємо в умовах економічної скрути.
От Господь подарував мені таку роль, як Роксолана. А їх же, таких значимих, у нашій країні може бути й бути! Згадую Богдана Сильвестровича — скільки ж то гетьманів він зіграв!
…Ви от згадали про сценарій — це дуже важливо. Коли почитаєш його, й одразу відчуєш душею, чи буде класна історія, яка полюбиться глядачам, яку сприймуть і в яку повірять. Хоча буває ж як? Знімаємося, знімаємося, а виходить робота на екрани — дива не стається, кіно не відбувається. Ось така завжди загадка. Загалом кіно — то велика магія. Потрібно, аби спрацював тріумвірат: сценарій, режисура, гарний акторський ансамбль. Ось три кити, на яких робиться, тримається хороше, якісне, чесне кіно. Якщо керуватимемося цим, то сягнемо високих кінематографічних вершин. А я в це щиро вірю! Адже сьогодні наше кіно, україномовне, збирає повні зали. Згадаймо «Кіборгів», «Гніздо горлиці», «Межу», погляньте, який успіх мають ці фільми. Вітаю сердечно своїх колег із тим, що здійснено отакий прорив в українському кіно, і, звісно ж, мені б хотілося бути в цьому ешелоні.
ПРО УКРАЇНСЬКЕ СЬОГОДЕННЯ
Так, ми дуже згуртувалися, об’єдналися. Але, знову ж таки, давайте дивитися правді у вічі, сьогодні потерпаємо від поганого рівня життя. Я ж бачу, як бідно люди живуть, мені багато про це розповідають, просять про допомогу. Їм дуже важко сьогодні виживати. Особливо на визволених територіях Донбасу. Мабуть, організаторам усіляких балів, червоних доріжок важко зрозуміти, кому що болить. Там, на сході, хлопці сидять в окопах, гинуть, а тут, у столиці, — мирне життя, вирують усілякі тусовки. Від цього в мене розривається душа й думаєш: «Господи, коли ж та істина настане?! Коли нарешті закінчиться ця війна, коли буде мир? За що ж Україні таке випробування?!» Ми вже 26 років віримо в незалежність України, віримо, що врешті-решт і політики зглянуться над багатостраждальним українським народом і почнуть працювати на нього.
ПРО ЩАСТЯ
Щасливою зробити жінку може багато речей. Мамочка мені каже: «Доцю, коли ти на своєму місці, коли в тебе є улюблена професія, є коханий чоловік, красунечки-донечки, є така прекрасна велика родина, якою можна тільки пишатися (що ми всі, власне, й робимо з великим задоволенням та гордістю), є така акторська династія Сумських, хіба то не щастя?!» Нам треба акумулювати сили, треба підтримувати одне одного. Сьогодні величезна сила саме в нас, у людях.
ПРО МОДУ, СТИЛЬ І МРІЇ
Мені подобається вислів Коко Шанель: «Ніщо так не старить жінку, як дорогий костюм. Мода минає, а стиль залишається». Мені подобається жінка з шармом, коли вбрання не затьмарює її індивідуальності. А тут уже має бути почуття смаку. В кого воно є — той the best. Така жінка варта захоплення, з неї можна і приклад брати.
Інколи, звісно, хочеться щось змінити у своєму стилі. Але бувають такі пропозиції, на які аж ніяк не можу пристати. Деякі стилісти пропонували мені зробити стрижку, щось таке в стилі хард-року. А я згадую Катрін Деньов, Софі Лорен, які ніколи не змінювали надто свій стиль. Ті, хто занадто часто це робить: змінює колір волосся, зачіску — просто невпевнені в собі. А я у своєму стилі, іміджі почуваюся дуже впевнено, і моє довге, пишне волосся на голові — вже як візитівка. Щодо вбрання, обожнюю український стиль, який зараз дуже актуальний, на часі, він навіть у світі популярний. Я млію від українських намист, герданів. Навіть сама вже беруся їх робити, бо маю таку слабкість чи не щомісяця щось з тих прикрас купувати. Мрію створити свій салон українського одягу, і ця мрія гріє мою душу.
ПРО НОВОРІЧНО-РІЗДВЯНІ СВЯТА
Для мене вони пахнуть домом, домашнім затишком. Пахнуть моєю власноруч приготовленою кутею — я в тому майстриня. Навіть на Romantic Fest в Яремчі вже двічі отримувала нагороди за найсмачніші вареники, які готую з маком, родзинками і горішками, та за кутю. А в неї, окрім звичних інгредієнтів додаю трішечки коньячку. Якщо вдається, готую до святкового столу 12 традиційних пісних страв. Але головне — аби любов була у серці кожного, в кожній родині. Саме в родині і в любові — до своїх батьків, до дітей, до країни, де живемо, — наша сила. Рятуймося, надихаймося любов’ю та родиною.
Прочитати порадницьку гостину з народною артисткою України ОЛЬГОЮ СУМСЬКОЮ можна в першому номері «Порадниці» за 2018 рік.
Автор і ведуча проекту «Порадницька гостина»
Тетяна Власюк.
