Життєрадісна, красива і ще дуже молода. Із серйозним, відповідальним ставленням до життя і свого місця в ньому, з твердим переконанням, що кожна людина приходить у цей світ з власною місією. З упевненістю, що мрії здійснюються (а всі наші успіхи — то є здійснені мрії), проблеми вирішуються — якщо того прагнути по-справжньому. З умінням та бажанням бачити все красиве довкола. А красиве, кажуть мудрі люди, те, на що ми дивимося з любов’ю. І цієї любові їй не бракує. Й здається, що вона сама з’явилася в цьому світі, аби зробити його добрішим, теплішим, світлішим, аби прикрасити собою — своїми хорошими думками, вчинками, аби спонукати до того інших людей. Ольга Фреймут, відома українська телеведуча, журналістка – на порадницькій гостині.
ПРО ПРАЦЮ І ГРОШІ
Скажу найперше, що праця — це круто! А гроші нічого не вирішують. Хоча, коли стала журналісткою, батьки хвилювалися, бо хотіли, щоб була трішки заможнішою, ніж вони. Та насправді переконана, що не все вирішують гроші, а те, наскільки ти цікавий людям, суспільству, як цікавишся цими людьми. Серед життєвих пріоритетів гроші можна і треба ставити на далеке місце. Так, вони дають якусь свободу, але багато чого й забирають. Якщо людина бідна, вона дереться вгору. А потім як гарно стати й подивитися на все згори — та це ж я сама! Коли ж дитина народжується у норкових пелюшках, як співається у пісні, то що далі?
ПРО ЗМІНИ
Спочатку, коли щось змінюється, тримаєшся за минуле, не хочеш прощатися зі старими стосунками, змінювати роботу. А вже потім усвідомлюєш: та ж так і мало бути. Тому не треба боятися змін, вони даються нам для чогось.
Згадую слова одного монаха про те, що найтяжчий гріх — нарікання на життя. Людина в сльозах не бачить поряд відчинені двері, не бачить, скільки ж іще можливостей, шансів дає життя. До них треба бути готовою, працювати над собою, самовдосконалюватися — і все у житті вдасться. Ми ж усі народжуємося з талантами. Просто в когось він більш виражений, а хтось його ще в дитинстві затоптав або йому допомогли в тому.
ПРО МОВУ І ПУБЛІЧНІСТЬ
Мої україномовні друзі — Святослав Вакарчук, Іван Малкович, Маркіян Лубківський, Оксана Караванська розповідають, що борються за кожне українське слово. Українська мова — це прояв нашої особистості. Навіщо ж приміряти чужий одяг, коли маємо свій — красивий, вишуканий. Слухаючи цих людей, розумію, що шанс у нас, слава Богу, є. Адже вони успішні — співак, відомий письменник та видавець, директор турніру Євро-2012, дизайнер. І своїм прикладом роблять рідну мову модною. Як і мої колеги — Сашко Педан, Сергій Притула. А на них багато хто орієнтується. Гадаю, що публічність дається людині для чогось, а не просто так, і вона має тим скористатися, подавати якийсь позитивний приклад.
ПРО ЦІННЕ
Мені дуже імпонує, коли люди мудрі, саме мудрі. І — небайдужі. Ось розмовляємо, і я відчуваю, що ми з вами наче на одній лінії. А буває, говориш із людиною, а вона буцімто відсутня, очі порожні. Ціную у людях уміння слухати і давати хороші поради. Терпіти не можу скупості. Як можна, коли все — собі?
Можливо, це моя суб’єктивна думка, але люди перестали довіряти одне одному. Це відчутно на прикладі великих міст. Зараз є культ великого міста, куди люди тікають із села, як колись було. Зникає тепло між ними. Пройдімося містом, хіба скажемо кожному другому: «Добрий день», як це буває в селі чи маленькому містечку. Попервах мені дуже того бракувало, бо звикла, коли вітаються, цікавляться, як справи. А в місті відчувається відчуженість оточення. Нас вражає епідемія егоїзму. Це небажання ділитися чимось — матеріальним чи духовним затьмарює все, і вже наче нікому те світло в душі й не потрібне, бо кожен дбає тільки про себе. На щастя, в моєму оточенні всі люди світлі.
Червень, 2011 рік.
Повну версію порадницької гостини з Ольгою Фреймут можна прочитати в книжці “Порадницька гостина. Історії життя та успіху. 2006 – 2016”.
Автор і ведуча проекту «Порадницька гостина»
Тетяна ВЛАСЮК.
