Цей чоловік має все: відоме в Україні і за її межами ім’я, високі посади, численні звання та нагороди, любов, повагу і визнання шанувальників та колег. Однак найвищим, найціннішим серед творчих і життєвих надбань є його музика, а ще, безумовно, родина. Його мелодія життя така красива і різнобарвна, глибока і багата, неповторна і знакова. Знакова для нас, українців, для нашої держави. Адже той, котрого беззастережно можна називати Майстром з великої літери, своєю багатогранною творчістю, талантом робити добро, творить славу рідної країни, збагачуючи, зміцнюючи її духовно.
Понад дві тисячі пісень(!), багато з яких стали шлягерами, увійшли до репертуарів найвідоміших артистів України, колишнього Радянського Союзу, музика до понад сорока кінофільмів, мюзикли, а ще симфонічні, камерні, хорові твори. Організація фестивалів, конкурсів, різноманітних мистецьких заходів. Пошуки, підтримка молодих талантів…
У всьому цьому він, мій гість — народний артист України, заслужений діяч мистецтв України, професор, ректор Київського інституту музики імені Р.М.Глієра, композитор Олександр Злотник, з котрим на порадницькій гостині говорили зокрема
ПРО ШЛЯХ КОМПОЗИТОРА
За радянських часів було три шляхи розвитку композитора. Перший: ти повинен оспівувати, возвеличувати партію, а тобі за це — всі регалії, звання, ордени, гроші, і ти швидко рухаєшся вперед. Другий шлях: не погоджуєшся з лінією партії, всіляко протестуєш, бачачи несправедливість, і тобі не дають працювати, закривають, можеш і за грати потрапити. А був і третій: обираєш для себе філософські цінності: життя — смерть, любов — ненависть, оспівуєш почуття, любов до рідної землі, до рідного дому. Орденів не маєш, не рухаєшся вгору в соціальному плані, але гроші отримуєш, непогано живеш і, що найголовніше — народ тебе чує, любить і співає твої пісні. От я собі вибрав такий шлях. І у мене не було потреби перефарбовуватися згодом.
ПРО ФОРМАТ
Страшне слово — формат. Слухаєш FM або ТВ-програми — ніби й не існує старшого покоління, навіть середнє випадає, а існує лише молодь, клубна музика. Насправді є два поняття, що не мають нічого спільного з форматом, — гарна музика і погана музика. Комусь подобається Дмитро Гнатюк, а комусь Стів Вандер, Софія Ротару чи Ерік Клептон. Це все смакові пріоритети.
Але треба розуміти, що є ще академічна музика, є фундамент, музична азбука. В деяких школах сьогодні відмовляються від уроків музики, співу. Куди йдемо? Адже музика, пісня — це неосяжний світ духовності, вони роблять людську душу цікавішою, багатшою. Послухаєш концерт симфонічної музики — і на душі світлішає. Але щоб розуміти таку музику, треба вчитися. Мені дуже хочеться, аби наша держава мала освічених людей, і щоб ми велику увагу приділяли не лише тому, скільки заробляти грошей, а й на що їх витрачати.
ПРО ПАТРІОТИЗМ І ДУХОВНІСТЬ
Україна програла свій інформаційний простір. Нашим телебаченням, радіо здебільшого володіють іноземці, і вони замовляють музику, і такі у них форматні смакові критерії.
За свою культуру, за свою мову треба боротися. Для мене, наприклад, є аксіомою, що в Україні повинна бути українська мова. Держава без своєї мови — це крок у нікуди. Людина має право вибору, якою мовою розмовляти. Звісно, можна спілкуватися і не державною, але бути у сто разів більшим патріотом України, ніж той, хто говорить українською, а біду різну їй коїть.
ПРО ДЕРЖАВНІ ПРІОРИТЕТИ
Ми багато говоримо про культуру, віру, слово Боже. Як всі відразу почали вірити в Бога! А я їм не вірю. Хіба віруюча по-справжньому людина здатна скоїти злочини?! Причому не лише матеріальні, а й духовні. А матеріальні можуть перетворитися і на духовні. Чиновник, скажімо, привласнив державні гроші з бюджету, на які повинні існувати вчителі, лікарі… Онде у Туреччині найбільші заробітні плати у вчителів, лікарів і в поліції: здоров’я духовне, здоров’я фізичне і закон. Ось як правильно визначено державою пріоритети.
ПРО ВИХОВАННЯ
Дитина — то наче потічок, а навчання — каміння. Що робить потічок? Оминає його. Та якщо батьки по-справжньому дбають про неї, розуміють, що дитина талановита, то будуть її спрямовувати на правильний шлях, аби точила те каміння, шукала себе. Мої батьки те розуміли і з повагою поставилися до того, що буду музикантом.
Жовтень, 2010.
Повну версію порадницької гостини з Олександром Злотником можна прочитати в книжці “Порадницька гостина. Історії життя та успіху. 2006 – 2016”.
Автор і ведуча проекту «Порадницька гостина»
Тетяна Власюк.
