Багато хто може назвати цю професію унікальною і найпрекраснішою, найцікавішою і конче потрібною. Вона дарує розкіш спілкування, можливість прожити, пережити разом зі своїми героями багато подій та емоцій, вона збагачує знаннями, думками, почуттями кожного, хто обере собі той шлях. Нелегкий, непростий, подекуди й небезпечний, але такий визначальний для всього суспільства, де живуть і працюють журналісти.
Колись-колись нелегкі журналістські будні окреслювалися пісенними рядками: «трое суток не спать, трое суток шагать ради нескольких строчек в газете». Та часи змінюються, змінюються люди і суспільство, змінюється й сама професія.
Якою нині є українська журналістика, як працюється нашим колегам, наскільки затребуваною, перспективною і кваліфікованою є сьогодні їхня праця, як живе наша творча спілка — ось і про це зокрема ми говорили на порадницькій гостині напередодні дня журналіста, що відзначається в Україні 6 червня, із заслуженим журналістом України, на той час нещодавно обраним головою Національної спілки журналістів України Олегом Наливайком.
ПРО ТВОРЧІ АМБІЦІЇ
Є певні періоди в нашій професії, певні етапи. Колись мріяв побачити себе на сторінках газети. Згодом, коли робив економічну програму на телеканалі ТЕТ, неодмінно зранку ще раз переглядав свої програми, телефонував знайомим, аби подивилися. Потім був доволі довгий менеджерський період. Прокидаєшся зранку — одні думки: як передплату підняти, як гроші заробити, зарплату людям виплатити. Тобто про всі проблеми, які виникають у медійного менеджера. Акціонери хочуть, аби видання працювало на заробляння грошей, ніякі соціальні моменти не цікавлять, і політики аби менше було, бо це їм не зовсім вигідно. Нині в країні інший дух, щось змінилося в психології, суспільство в цілому змінилося. І я відчуваю, що треба зі своєї громадянської позиції кричати, волати, бити у дзвони: якщо вб’ємо журналістику, то далі вбиватимемо і суспільство. Наслідки можуть бути непередбачувані і страшні.
ПРО МАЙБУТНІХ ЖУРНАЛІСТІВ
Є у мене мрія, аби спілка виховувала справжніх журналістів ще зі школи. А для цього і надалі проводити конкурси шкільних газет, працювати з юнкорами ще з 5–8 класів, вести їх. Аби знали, що можна поїхати на той же конкурс до Миколаєва у коледж преси та телебачення, обмінятися досвідом. З часом дитина стає студентом факультету журналістики. Вона знатиме, що є кадрове агентство, яке нині створюємо і яке допомагатиме потрапити на нормальну практику, згодом влаштуватися на роботу. Ось так діти весь час будуть на видноті, знатимуть що ми ними опікуватимемося.
Робота з молоддю — це завтрашній день спілки, це також наш пріоритет.
Як поновити привабливість професії? Гадаю, найперше, мають виступати метри журналістики, головні редактори видань, відомі люди. Про них треба писати, показувати. Пам’ятаєте фільм «Журналіст»? Свого часу він справив на мене неймовірне враження. От щось подібне треба робити, створювати.
ПРО ДІТЕЙ І МАЙБУТНЄ
Теперішні діти більш дорослі і самостійні. Наше дитинство тривало якось довше, ми були захищені від багатьох речей. А сьогодні малеча й та вже стільки всього знає і бачить. Що вдієш, телевізор, комп’ютер. І нічого, непогано з тим впорюються. Але от психіка зовсім інша вибудовується. Сподіватимемося, витримає.
Хочеться, аби наші діти жили не просто в заможній державі, а в чесній, справедливій. Бо тепер якесь таке внутрішнє відчуття, що настав несправедливий час…
Червень, 2012 рік.
Автор і ведуча проекту «Порадницька гостина»
Тетяна ВЛАСЮК.
