Вона ніколи не була просто співачкою, просто артисткою — вона завжди була українською співачкою. Вона ніколи не була просто жінкою — вона справжня жінка. Вона ніколи не була просто українкою — вона достойна громадянка своєї країни.
Вона завжди стояла в обороні всього українського: пісні, слова, культури, ментальності. Здавалося б, могла лише співати такі різні й такі гарні пісні — про любов, про Україну, про маму, даруючи людям свій прекрасний, неповторний голос, творячи мистецьку славу нашої держави. Але Господь обдарував її багатьма іншими талантами, котрі принесла на службу тій землі, де народилася, де зростала.
ПРО ОЧИЩЕННЯ І МЕТУ
Світ, в якому ми сьогодні живемо, – наче великий фільтр, що висвітлює, піднімає, очищає, просіює через сито і дає можливість знайти оці дорогоцінні камені-діаманти – людей, котрі стануть основою для нової української держави.
Зараз, коли воюємо за свою країну, у нас уже є мета: найперше бережемо свою територію. От як буває – коли людина втрачає щось, то одразу починає усвідомлювати цінність того, що мала. Те саме сьогодні переживаємо на рівні держави. Діти, котрі народилися, виросли за незалежності, вже відчули ціну своєї держави, власної території, свого власного імені. І молоде покоління проявило себе в цьому у всій красі. Тому сьогодні в нас у всіх є велика мета – повернення своєї ідентичності, захист своєї суверенної території, захист наших сімейних, християнських цінностей, які вкорінені в українській родині в філософії серця, яку нам залишив у спадок Григорій Сковорода.
ПРО СВОЮ МІСІЮ
Українців усередині країни я завжди закликала об’єднуватися навколо свого, рідного. Бо якщо людина не має своєї держави – це перекотиполе. От мені хотілося, аби те перекотиполе викотилося геть з наших мізків і щоб ми всі зрозуміли, що у нас є земля. Як каже народна мудрість: де народився, там і згодився. Господь посіяв тебе тут – тут ти проростаєш і маєш прикрасити цю землю, забуяти красою та гармонією. Тому, скажімо, моя мистецька місія і суто людська, гуманітарна була саме такою. Але це також велика політика. Тим більше, в часи великої імперії радянської, коли вся країна – тоталітарна, де соцреалізм був єдиною філософією-ідеологією. Отоді робити такі речі, що сьогодні стали фундаментом для нової держави, було дуже важливо. І все моє гарне життя – юне, молоде, красиве, запальне – якраз і пройшло в боротьбі за ці наші цінності, аби їх застовпити, щоб молоде, підростаюче покоління нової, переосмисленої української держави на тлі формування нації мало фундамент, на який можна було б стати.
ПРО ВИПРОБУВАННЯ
Можемо всі гордитися тим, що цей шлях випробувань достойно проходимо. Мій покійний батько, котрий був політв’язнем, репресованим (і я мала дуже незвичне дитинство), колись сказав надзвичайну фразу: «Якби ми не гинули, ми б загинули». Сьогодні ми гинемо, аби мати майбутнє. І ось цей шлях проходимо достойно. Тому що армія наша – народна, війна – не для влади, не для політиків. Вона зачепила так чи інакше родину кожного, спричинила бурю підтримки, милосердя, любові, поваги, шани глибокої, взаємодії для всіх, хто сьогодні на фронті. Це така колосальна духовна, емоційна хвиля, що об’єднує народ.
ПРО ВИЗВОЛЕННЯ
Найперше треба зняти напруження, змусити людину після полону повірити в себе, в державу. Попервах люди дуже пригнічені тим, що їм постійно ворожа пропаганда говорила: вас ніхто не хоче визволяти, забирати, щойно повернетеся – все ваше майно конфіскують, а самі підете під трибунал. Тобто в перші хвилини вони навіть не знають, як реагувати на те, що відбувається, як повертатися додому, хто вони для України. Тому щойно я заходила в автобус, у якому привезли полонених, найперше вела таку психологічну позитивну атаку: ви – справжні герої, вас дуже чекають вдома. І це допомагало, відразу з них вилітало те приниження. А ще попереджала: зараз буде багато преси, не української, це все – російська пропагандистська машина. Ви повинні підняти голови, розправити плечі і вийти сильними, не приниженими, не згорбленими, навіть якщо покалічені. Бо ви – справжні герої, за вами – країна. І я бачила, як наші воїни виходять з цього автобуса, їх зустрічає море телекамер, і вони розправляють плечі!!! Вони піднімають голови! І розуміють, що повертаються додому, де на них чекають.
ПРО ДІТЕЙ
Народивши дитину, мама повинна думати, як стати для неї найкращим прикладом в усьому. Отже, якою має бути, що повинна робити? Навіть якщо ніде не працює, а займається лише вихованням дітей, все одно повинна бути скрізь і в усьому прикладом культури поведінки, високих, гарних, позитивних думок, має вибудовувати стратегічні плани для своєї родини. Треба бути друзями для своїх дітей. Навіть з маленькими людьми багато про що можна порадитися. Якщо бачитимуть, що є повноправними членами родини і від них також залежить прийняття рішення, згодом вони будуть соціалізовані в суспільстві. Не чекатимуть, що хтось щось принесе, а змалку розумітимуть, що самим треба зробити якісь кроки, дії. Діти – це наші друзі, партнери, а ми, батьки, для них – найкращий приклад і мотивація гарних вчинків.
Травень, 2015 рік.
Повну версію порадницької гостини з Оксаною Білозір можна прочитати в книжці “Порадницька гостина. Історії життя та успіху. 2006 – 2016”.
Автор і ведуча проекту «Порадницька гостина»
Тетяна Власюк.
