Кажуть, вище пісні може бути лише молитва. Звісно, якщо то пісня — від щирого серця, глибокої душі, великого таланту. Якщо то пісня — про справжнє, красиве, духовне. Українське пісенне дерево рясніє такими піснями. От і творчість цієї моєї гості росте на ньому пишною гілочкою, розвивається, зацвітаючи щедрим квітом, що тішить душу українську і тут, у нас, і за кордоном. Пісні ж бо її розлетілися по світу, їх слухають і на сході, і на заході України, в Канаді та Америці, Англії, Італії, Іспанії… А деякі навіть сприймаються як народні. Так трапилося і з «Маминою сорочкою» — особливою, щемливою, що й справді наче молитва, надто почута у виконанні автора — мами — та її донечок. Їхні виступи називають пісенним дивом України, а їх самих — перлинами української пісні.
Якось до редакції звернулася мама хворого сина, котрий внаслідок тяжкої травми ще й пам’ять втратив, і попросила знайти пісні заслуженої артистки України Наталії Май, бо помітила, що коли він послухав одну з них, то наче стан здоров’я трішки покращився. А от якби більше мали тих пісень, то, можливо, і пам’ять повернулася б. Про таку співачку, на жаль, ніхто з нас досі не чув, та спасибі Інтернету, де знайшли і сайт Наталії Май, і її пісні.
То було справжнє відкриття — такого проникливого, красивого співу, незвичного, але й близького до народного стилю. Дещо з творів записали і разом з координатами співачки передали читачці. А дехто з колег, вже залюблений у творчість полтавчанки, тепер стверджує, що після тих пісень й справді — і настрій поліпшується, і на душі світлішає, і здоров’я додається. То хіба ж могли ми не зазнайомитися з їхньою авторкою, не запросити до редакції?
Коли розповіла Наталії про історію з хворим хлопцем, з’ясувалося, що його мама зв’язалася з нею, відтоді вони спілкуються, диски їм надіслала. На щастя і на диво, хворий почав уже рухатися, реагувати на зовнішній світ. Ось така собі пісенна терапія.
ПРО СВОЇ ПІСНІ
Часто своїм кажу: «Тихенько, я вагітна піснею». А буває й так: треба написати. І також виходить: сідаю, налаштовуюся. Легше дитячі пісні писалися, коли дівчатка маленькі були. Вони бігають біля тебе, щебечуть, заряджаєшся ними і пишеш. А тепер виросли, і я помічаю, що разом з ними ростуть мої пісні за віковим спрямуванням. Хоча дитячих мені багато замовляють. Мало у нас дитячих українських пісень, чомусь їх не пишуть.
ПРО СЦЕНУ
Зараз нелегко потрапити на сцену і там утриматися. Скільки талановитої молоді, скільки прекрасних голосів! Ось у нас на Полтавщині хоча б. Андрій Діденко який голос має, хлопчик переміг у «Шансі», Яна Соломко з Чутово брала участь в американському «Шансі». А наші Тетяна Садохіна, Валерій Соколик, з котрими ми дружимо, гурт «Вікторія», «Сусіди». Свого часу градизькими «Сусідами» заслуховувався чи не весь Радянський Союз.
Щоб сповна реалізувати себе на сцені, ой скільки всього має зійтися! То повинна бути наполегливість безмежна, а ще удача, по’ява у потрібному місці в потрібний час. Гарний голос — це ще не успіх. Якось на фестивалі слухала дівчинку. Першу пісню заспівала — всі роти повідкривали від захоплення. Три октави, і вгору, і вниз — техніка вражаюча. А заспівала вдруге — глядачі занудьгували. Бо просто демонструвала техніку, але душу не зачіпала. Буває ж, що й голосочка того трішечки, а слухаєш — не наслухаєшся.
ПРО ДІТЕЙ І ВИХОВАННЯ
Взагалі дитині своїй завжди треба другом бути. Щоб вона тобі довірялася. Як я вчу своїх: головне, кажіть правду. Я не від того серджуся, що недобре щось вчинили, чи двійку отримали, а від того, що мене обманули. У житті всяке буває, кажи правду, і разом шукатимемо вихід. Треба завжди намагатися поставити себе на місце дитини. Та все ж, люблячи її, бути об’єктивними. Всеохоплююча любов псує стосунки. Я дуже багато знаю батьків, які ладні були небо для своєї дитини прихилити, а потім такі розчарування, такі проблеми…
Найголовніше у вихованні — власний приклад. Як кажеш, вчиш — так і сам живи.
Дитина найперше має знати, відчувати і бачити, що батьки по-справжньому її люблять, про неї піклуються, що небайдужі до її долі. Сучасні батьки дуже мало часу проводять з дітьми — все ніколи. І причини різні: у когось це постійна зайнятість на роботі, заробляння грошей, а в когось — і пияцтво. Як же зараз багато питущих! Це вже якась національна біда. Особливо у селах. П’ють чоловіки, та що найстрашніше — спиваються жінки. А коли й мама п’є, то про який захист вже може йти мова? І насильство у родинах процвітає…
Як же тоді дітей на ноги ставити, де їм захисту шукати, коли вдома нікому не потрібні? Їх же треба навчити у цьому світі жити, себе забезпечувати, аби ні від кого не були залежними. Так налаштовую і своїх дівчаток. Скільки є сімей, де начебто все нормально, жінка народжує, займається дітьми, чоловік на роботу не пускає. 40 років стукнуло, дітки виросли, батько знайшов собі іншу, молоду, а жінка лишається одна, без професії. Тому треба стояти на своїх ногах.
Травень, 2010.
Автор та ведуча проекту «Порадницька гостина»
Тетяна ВЛАСЮК.
