З Наталею Сумською

Сама робота над такими ролями вже збагачує мене — як людину, як жінку. Я інакше ставлюся до життя, граючи цю свою героїню Гортензію. Та я ж там і собою граю! Наші думки співзвучні. Багато чого привнесено у виставу й самим Анатолієм (Анатолій Хостікоєв, народний артист України, чоловік – Авт.), адже його, виконавця головної ролі, дуже надихнув той образ грека Алексісаса Зорбаса, котрий є таким гуру, як сказав про нього ще один головний персонаж – Нікос. Не важко здогадатися, що й сам Анатолій таким є в житті, де побутує та ж його система іронічного ставлення до всіх навколишніх обставин.

Я би кожному побажала зустріти такого чоловіка, який навчив би любити життя, не боятися смерті, дивитися на багато речей життєвих із іронією. Здебільшого людям властиво відразу сприймати якось так панічно будь-які обставини. А їх у нас зараз більш, ніж достатньо. Але ж Україна жива! І нам, тим людям, які аж ніяк не вирішують проблем на рівні держави, попри все треба знаходити сили, бажання, настрій до життя, до роботи, до дітей, до любові!

Найпоширеніший вияв, найвластивіший, то, звісно, букет квітів. Траплялося, навіть коли грала не найголовнішу роль, і раптом глядачі виносять на сцену такий оберемок квітів, що ледве його додому доправила. Зараз же такий непростий час – і в моральному, і в матеріальному плані, час випробувань і фінансових витрат, а люди знаходять у собі бажання й можливість окрім того, що квиток до театру купити, ще й квіти актрисі подарувати. Звісно, це багато про що говорить.

Бувають! Щось житейське, особисте, пов’язане з якимись доланнями, вихованнями, коли тебе не сприймають або не слухають, не хочуть чути. В такому разі треба просто опанувати себе, тому що витрачаєшся даремне. А треба зібратися для ролі. Важливо не забувати головне: я працюю емоціями і почуттями, тому їх у якийсь спосіб мушу втримати. Бо коли розпорошуюся, важко зібратися, буду вже трішки інакша в ролі. Це одна з найважливіших складових. Ото нічим не можна псувати собі настрій перед роботою.

Найбільше казусів – з мобільними. От забувають їх вимикати глядачі, чи зумисне ігнорують вимоги театру. Якщо я на сцені в ролі Марусі Кайдашихи, і задзвенів на весь зал телефон, кажу: «Ото чуєш, Карпе, дзвонять у церкві». Народ регоче, розуміючи і схвалюючи цей гумор, який може бути там доречним.

Наш дует роками плекався і ми стільки розради знаходимо одне в одному, розуміємо одне одного! Та й кого ще маю розуміти, як не такого актора як Анатолій?! А складнощі — хіба що в тому, аби нам обом зберегти, не втратити той настрІй, налаштування на роботу. Тому що довкола так багато всіляких спокус житейських, родинні непередбачувані, та й загальна ситуація. І ось тут треба убезпечити себе, вберегтися від цього. Оце завдання обох. А те, що робота навпаки – продовжує життя, існування і настрій – вже доведено.

О, ревнощі ніхто не відміняв! Я би сказала, що це взагалі певний стимул у коханні, в житті. Не треба думати, що ото стоїть там твій чоловік і просто собі з кимось спілкується. Потрібно навіть трішки й нафантазувати: от і добре було б, коли твій чоловік подобається ще комусь, що він викликає захоплення своєю розмовою , своєю чарівливістю і в молодих актрис, і середнього віку, і старшого.

Коли з ревнощів жінці навіть дуже хочеться комусь очі видряпати, має думати, що за тим стоїть. Можливо, краще перечекати, і все влаштується. А такі бажання в кожної молодиці є. (Сміється). Але тут головне, як вона реагує, як зможе себе опанувати. Якщо чоловік твій насправді, до тебе й повернеться. Якщо ж ні, то просто відпусти.

Звичайно, здоров’я, звичайно, знаходити в собі сили жити, захищатися. Бути готовими до випробувань – вони, як бачимо, нас не минають.