Кажуть, вище пісні може бути тільки молитва. Вона ж свою пісню ось уже чверть століття возносить, як молитву, до небес, до людей за щасливу, вільну долю своєї рідної країни. Творячи оту геніальну поетичну біографію українського народу, як назвав українську пісню наш Олександр Довженко. Не звертаючи з обраного шляху, не збиваючись на манівці, не спокушаючись легкою славою й успіхом, матеріальними благами.
Її квиток в один кінець із Харкова до столиці виявився щасливим, а з перемоги у 1989 році на фестивалях «Оберіг» та «Червона рута» відкрився широкий шляху пісенне життя. Марія Бурмака, народна артистка України ніколи ні на кого не хотіла бути схожою, лишаючись самобутньою, зайнявши свою, по-філософськи особливу нішу в пісенній культурі, ставши своєрідним форпостом усього українського, музою всіх революцій.
ПРО СВОЮ ПОЗИЦІЮ
Я загалом дуже емоційна людина. Та й хіба можна писати музику, бути творцем і не рефлексувати на світ? Багато чого мене дуже хвилює. Водночас розумію, що є частиною цього ось ландшафту, я на своїй території. Люблю рідну мову. Моє серце говорить українською, саме тому й пісні пишу українські.
Я бачила несправедливість до свого народу, літератури, культури – до всього, що люблю. І хочу все це захистити.
Пам’ятаєте, колись порушували питання збереження чи скасування квот на українську музику в ефірі. Люди не розуміли, що йдеться не проти заборону, а про захист свого, аби не дати український інформаційний простір на відкуп іноземцям. Нам казали, що не маємо своєї музики. Неправда! Я готувала музичну програму і розумію, як важливо дати людям можливість, щоб їх почули. На одному з ток-шоу моєю опоненткою була депутатка від тодішньої правлячої партії. Опонуючи їй, сказала: от зараз я стою тут перед вами і захищаю своє – свою культуру, мову, людей, котрі творять на моїй землі, захищаю Україну. За мною – покоління людей, їхні душі, які дають мені сили. Вони за те боролися, діяли, творили. Я захищаю позицію, яку захищали все своє життя ці люди, завдяки чому Україна й існує. А що захищаєте ви, хто стоїть за вами? Я знаю, що мою позицію підтримують багато людей, і вони мені вдячні за те. Це додає сил.
ПРО СВОЮ МУЗИКУ
Моя музика справді не є комерційною. Її складно уявити на якомусь розважальному заході. Хоча й легких пісень у мене теж багато, і співаю їх із задоволенням. Бо й там є думка, емоція. Але більшість моїх творів примушують думати. А скільки ще не записаних, не оприлюднених навіть. Бо запас пісні вимагає від музиканта серйозних фінансових вкладень, а зняти кліп – ще більше. Але все одно писатиму музику, пісні. Сподіваюся, залишуся в історії, адже мої пісні якоюсь мірою є саундтреком подій у державі.
ПРО УКРАЇНСЬКІ СИМВОЛИ
Я належу до тих, хто розуміє, що країна об’єднується навколо символів. Ми бачимо, скільки людей зараз їздять з українськими прапорами на машинах. Ніхто ж їх не примушує. Скільки ходить у вишиванках. Тому що ідентифікують себе: я – українець. Ми бачили зворушливі картини, коли українці у найкритичніші моменти починали співати державний гімн, можливо, вперше в житті. Бо їм треба було на щось обіпертися. Так от, маємо розуміти, що українська мова – один із тих фундаментів, на якому стоїмо, це те, що відрізняє нас від інших, чим можемо викоремитися. Я вірю, мої співвітчизники самі захочуть її вивчати. Війна проти України велася не роки, а десятиліття, і нав’язування нам якоїсь паралельної реальності, зневага до української мови – частина стратегії. Знаю багатьох російськомовних патріотів, які живуть у східних регіонах. Насправді барикади стоять не між російськомовними та україномовними, а між людьми освіченими й одуреними. Тому, встановивши мир, держава повинна серйозно думати і над питанням реформування освіти, розвитку культури.
ПРО ЖИТТЯ
Ви знаєте, помітила, що люди, які насправді піддаються важким випробуванням якимись серйозними проблемами, страшними хворобами, не нарікають. Вони це приймають і розуміють, що, попри все, свій шлях треба пройти достойно, треба боротися. А нарікання на життя нерідко доводиться чути від тих, кому, як кажуть, гріх Бога гнівити. Щось не складається? Приймай рішення, звідкись піди, когось залиш, отримай другу освіту, спробуй щось інше. Знайди інші двері! Вставай раніше, лягай пізніше.
Я з тих, чиє життя наповнене по вінця, хто радіє всьому, з позитивом ставиться до людей.
У мене є пісня «Не бійся жити». Вона і звучить як порада. Не треба боятися жити, любити, остерігаючись помилятися, поранитися. Аби в якийсь момент не пошкодувати: щось не зроблено, не прочитано, не сказано, не до люблено. Дозволяйте собі жити!
Липень, 2014 рік.
Повну версію порадницької гостини з Марією Бурмакою можна прочитати в книжці “Порадницька гостина. Історії життя та успіху. 2006 – 2016”.
Автор і ведуча проекту «Порадницька гостина»
Тетяна Власюк.
