Людське спілкування, яке талановитий французький письменник Антуан де Сент-Екзюпері називав найбільшою розкішшю, — це ще й можливість духовного збагачення, можливість відкривати для себе інших людей, їхній духовний світ. Ось таку можливість подарувала мені журналістська доля.
…Вона не просто красива, талановита жінка. Вона красива і душею, талановита і здатністю плекати в собі найкращі, найцінніші людські якості і заохочувати до того інших.
Ірма Вітовська, акторка Київського академічного молодого театру, актриса театру і кіно, телеведуча, глибока і справжня, щира і відкрита — для добра, для співчуття, для благодіяння.
ПРО КІНО
У якому кіно ми хочемо зніматися? Для мене, наприклад, не є питання, якою мовою говорити, думати в кадрі. Але в Україні дуже мало акторів для українського кіно. Їх треба піднімати до того рівня, давати розуміння, що українська мова має бути не штучна, нею треба дихати, уміти навіть «стьобатися», знати діалекти, сленги. А для того молодий актор має читати Сергія Жадана, Юрія Андруховича, Любка Дереша, Ларису Денисенко, Володимира Єшкілєва, Світлану Пиркало. Усю ту молоду поросль, що породжує новий сленг.
ПРО ДУШУ
Душа — це поняття фундаментальне, первинне. Душа так само виховується, виховується у культурі. Культура — то надбання, людина в ній еволюціонувала. А душа — дар від Бога, ми всі її отримуємо. Коли народжуємося — ми чисті. Еволюціонування ж, спрямування в культуру чи антикультуру визначають виховання наше і нашої душі. Ісус промовляє «Бог у мені». Оце і є наша совість. Я впевнена, навіть найзапекліший невіглас чує цей голос, десь на підсвідомому рівні заглушує його, тікає від нього у чергове падіння. Тому що Господь чекає останнього грішника і дає можливість усе-таки до кінця йому покаятися і повернутися.
Сьогодення можемо порівняти з часами Стародавнього Риму, коли гріх виправдовувався. Завжди — за часів Середньовіччя, Просвітництва, Ренесансу, часів домінування моральних устоїв, духовних рамок грішник мав право на виправдання, а гріх — ні. Розумієте, в чому підміна понять? Нині ми почали розбирати гріх по поличках, аналізувати — а чому ж так? Та не маємо права чіпати. Гріх — він і є гріх, і повинен завжди бути чорного кольору.
ПРО ДЕСЯТИНИ
Хочу закликати українців до дії, яка очистить нас: повернути хорошу давню традицію — десятини. Але не ті десятини, що на храм нести. Ми ж бачимо, інститут церкви подекуди дискриміновано, бачимо, на яких машинах їздять окремі священики, які годинники носять, у яких хоромах живуть. (Не всі, звичайно. Є покликанці Божі. З багатьма я товаришую). То колись церква будувала лікарні, притулки, утримувала їх. Люди несли до неї десятину — це був наче фонд, з якого діставалося нужденним. Виконуватиме вона ті функції сьогодні, допомагатиме бідним, сиротам, а не будуватиме черговий помпезний храм — я понесу туди десятину.
Бог дає вам — дайте і ви комусь. Віддаваймо десятину, зробімо це духовною потребою. Не будьмо байдужими, жорстокими, цінуймо, борімося за кожне життя.
Квітень, 2012 рік.
Повну версію порадницької гостини з Ірмою Вітовською можна прочитати в книжці “Порадницька гостина. Історії життя та успіху. 2006 – 2016”.
Автор і ведуча проекту «Порадницька гостина»
Тетяна ВЛАСЮК.