Доволі часто згадуємо ми вічне шекспірівське: «Увесь світ — театр. У ньому жінки, чоловіки — всі актори. У них свої є виходи, відходи. І кожен не одную грає роль». Згадуємо, бо класик аж надто тонко, влучно підмітив особливості людського життєперебування на цій землі. Ми всі тут такі різні, кожен зі своєю роллю, що може змінюватися залежно від настрою, оточення, обставин, успіхів чи невдач. Щасливі, мабуть, ті, котрі грають з доброї волі, і нещасні — котрі з примусу.
Цього молодого чоловіка, якого знає, напевне, більшість українців — від малого до великого, або ж щонайменше чули про нього, однозначно можна назвати тим щасливцем — ролі сам собі добирає, із самореалізацією теж все складається, позитивний погляд на життя — має.
Відколи з’явився у вітчизняному шоу-бізнесі не зовсім звичний, аж надто «форматний» навіть для форматного телебачення — яких тільки епітетів, окрім визнання талановитості, не удостоювався: епатажний, одіозний, ексцентричний… І, здається, мало кому вдавалося побачити його справжнім.
Який же він насправді? Знайомтеся: відомий хореограф, телеведучий, успішний шоумен Діма Коляденко на порадницькій гостині. Зізнаюся чесно: аби ще рік-другий тому мені хтось запропонував запросити на гостину Діму Коляденка, сприйняла б це, м’яко кажучи, не вельми прихильно. Здебільшого, напевне, не з причин власного сприйняття чи несприйняття цієї людини, а з огляду на той же формат, якого дотримуюся у «Порадницькій гостині». Та одне телеінтерв’ю з Дімою змінило моє уявлення про нього і його творчість. А коли ще побачила і почула в дуеті з народною артисткою України Аллою Кудлай — і пісня запала в душу, і я вже знала, що хочу поспілкуватися з Коляденком.
ПРО СЕБЕ
Так, я буваю різний, однозначно. Багатогранний — як отой діамант. Мій настрій може змінюватися кілька разів на день — залежно від погоди, небес. Здається, така властивість є у кожної людини.
На телебаченні я яскравий — це правда. Дивлюсь на себе збоку і думаю: «Господи, який Коляденко буває веселий, життєрадісний, оптимістичний, безтурботний». Це я — на телебаченні. У кіно — абсолютно інший. Нещодавно переглянув фільм за моєю участю і дав собі таку оцінку: «Яка грань! Ти — чудовий артист». Чому ж раніше не знімався? Тому що не запрошували. А дарма. Послухав, як співаю — та я ж чудовий співак!
Нескромно?! А чим краща награна, вдавана скромність за відверту нескромність? Немає такої людини, котра знає про мене все. Раніше думав, що це моя мама. Та вони з батьком рано пішли з життя, так і не дізнавшись, ким я став. Хоча вірю, що з небес вони все бачать — який я щасливий, «зірковий». Знають, що маю багато роботи, маю свою чудову телепередачу, інші проекти, фотозйомки, інтерв’ю, кліпи. Що у мене з’явилося авто. І мені так хотілося б від них почути: «Діма, ти такий гарний, такий талановитий!»
ПРО ОБРАЗИ
Я не ображаюся, просто часто засмучуюся. Прикро, коли люди, котрі були з тобою тривалий час поруч, можуть зраджувати. Зрозуміло, що з ними більше не зможу і не захочу спілкуватися. Я трішки заспокоївся, згадавши, що навіть Ісуса зрадив його найкращий учень Іуда…
ПРО НАЙДОРОЖЧЕ
Я дуже вдячний моїй першій дружині (Олена Коляденко, хореограф — Авт.), котра народила мені сина. Він дуже хороший, гарний хлопчик. Красивий, високий, розумний, з відмінним почуттям гумору. З моїм характером, а от схожий на маму. Філя для мене — і є те найкраще, що насправді маю у житті.
ПРО СЛУЖБУ В АРМІЇ
В армії я служив, по-справжньому. За часів Радянського Союзу мало кого з хлопців це оминало. Більше того, коли доріс до призовного віку, багатьох уже забирали в Афганістан. Мене відправили в танкову «учебку» в Острі Чернігівської області, де прослужив два роки, далі не відправляли, дізнавшись, що я артист театру. Дослужився до звання старшого сержанта. Старшину не дали, бо вже почав бігати на побачення до дівчини через паркан. Служба як служба: у наряди ходив, на навчаннях стріляв, на гауптвахті сидів.
ПРО ЗІРОК
Мені здається, що стати зіркою і легко, і важко. Та найкраще нею народитися. Це — мій варіант. Я йшов до своєї мети спокійно, без поспіху. Це щодо зіркових бажань сучасної молоді, яка хоче багато всього й одразу. На це потрібен час, терпіння і праця. Ось я працював на себе всі свої 38 років. Учився, брав уроки у педагогів, конспектував — тобто вивчав професію.
Звісно, тепер є і такий варіант — на ТБ з’являється група малолітніх, в яку вкладають гроші, і вони вже думають, що зірки. Ні, то — не зірки. Їх не люблять люди. Народну любов треба заслужити.
ПРО ХОРОШЕ
Перш за все хочу побажати всім здоров’я, бо це — найважливіше, його не купиш ані за які гроші. Нехай чоловіки менше пиячать, бо то — велика біда. Бажаю усім жінкам непитущих чоловіків, не гультяїв. Аби діти були нагодовані і вивчені. Аби в домі горіла свічка. Та головне — вірити, що все буде добре. Не можна втрачати віру, треба налаштовуватися на хороше.
Жовтень, 2009 рік.
Автор і ведуча проекту «Порадницька гостина»
Тетяна ВЛАСЮК.
