Що може бути значимішим, ціннішим для людини, аніж те, завдяки чому вона живе, ходить по цій землі, дихає, любить, творить, те, що здатне разом з нею сміятися і радіти, сумувати і співчувати, розрізняти добро і зло. Адже, як влучно зауважив Антуан де Сент-Екзюпері, “Зірке одне лиш серце. Найголовнішого очима не побачиш”.
Цей чоловік про нього знає, напевне, все. За свій професійний вік він бачив, торкався вмілими руками хірурга більше п’яти тисяч людських сердець, рятуючи їх, даруючи друге життя. Ніколи не переставала захоплюватися людиною, котра стала справжньою гордістю країни, — з нашої першої зустрічі далекого 1997 року, коли брала інтерв’ю для “Порадниці” у молодого лікаря-кардіохірурга Інституту Амосова, і до цього дня, коли вже розмовляла з директором Київського міського Центру серця, доктором медичних наук, професором, заслуженим лікарем України Борисом Тодуровим.
ПРО ПЕРСОНАЛ
Я йду тільки одним шляхом: беручи людину на роботу, дивлюся їй в очі, на те, як усміхається. Якщо медсестра, зайшовши до кабінету, щиро усміхається, очі в неї добрі і зразу видно, що любить людей, і за будь-яких обставин залишиться людиною, — отже, вона працює в Центрі серця. Якщо ж прийшла озлоблена на життя, з якимсь комплексом незадоволеності та чогось іще — вона просто не працює в нашому Центрі. Відбір досить суворий.
… А щодо зарплат… Ситуація в цьому сенсі непроста, скажу вам відверто. Змусити усміхатися санітарку, яка одержує 1300 гривень на місяць, дуже складно. Змусити усміхатися медсестру, яка одержує 1500 або 1600 гривень, також дуже непросто. Робота в них тяжка, відповідальна, пов’язана з певними ризиками, зокрема з ризиком заразитися СНІДом, гепатитом, туберкульозом — чим завгодно. Адже потрапляють до нас пацієнти з різними захворюваннями. Іноді медперсонал може вколотися голкою, на них бризкає кров і т.д. А ще доводиться працювати цілодобово, не відходячи від ліжка хворого. Той, хто хоч раз не поспав добу і працював, може зрозуміти, про що я кажу. На жаль, сьогодні в лікарів (і не тільки нашого Центру) зарплати нижчі, ніж у столичних двірників.
ПРО ФАКТОРИ РИЗИКУ
Критерії вже інші, філософія змінилася. За часів Амосова помирав майже кожен четвертий, летальність була високою. Приходили хворі із задавненими хворобами й іншого виходу, крім як їх оперувати, використавши останній шанс, не було. Сьогодні летальність, дякувати Богу, стала низькою. У нашому Центрі, наприклад, близько 1 відсотка. Це дуже низький показник, навіть за німецькими мірками. І зараз ми боремося вже не за відсотки, а за десяті частки відсотка, філософія стала дуже простою: якщо ризик операції перевищує ризик залишити хворого без неї, то не оперуємо. Операцію заради операції не робимо. Дивимося: пацієнт похилого віку, 80 років, так, у нього порок серця, який треба оперувати, але в нього до того ж і ниркова недостатність, цукровий діабет, крихка аорта, кальциноз і т.д. Одним словом, багато факторів ризику, які у сумі своїй дають 5, 7, 8 відсотків летальності. З цим пороком людина може ще рік-два пожити, а так може померти на операційному столі. Тому сьогодні ми не говоримо про те, що для хірурга непрестижно мати високу летальність, бере він чи ні важких хворих. Беремо, але — зважаючи на всі ризики, якщо впевнені, що зможемо це життя продовжити. А не задля того, щоб зробити красиву операцію і показати всім, що от, мовляв, можемо й у 92 роки прооперувати. Так, можемо, був у нас і такий пацієнт.
ПРО СЕРЦЕ
Будь-який стрес, що відбувається в організмі, — чи то фізичний (у разі раптової травми), чи то емоційний (позитивний або негативний) — пов’язаний зі змінами в гормональному фоні та неврологічному статусі. А серце інервується як симпатичною, так і парасимпатичною нервовими системами. А ще воно регулюється гормонами, тим самим адреналіном, зокрема. Саме від серця залежить, як від насоса, скільки крові, а відповідно, скільки кисню і живлення отримає наш мозок, печінка, наші руки, ноги. Тобто практично всі органи залежать від серця.
Вересень, 2013 рік.
Повну версію порадницької гостини з Борисом Тодуровим можна прочитати в книжці “Порадницька гостина. Історії життя та успіху. 2006 – 2016”.
Автор і ведуча проекту «Порадницька гостина»
Тетяна Власюк.
