Не знаю, чи варто погоджуватися з великим Ніцше, який вважав, що без музики наше життя було б помилкою, але те, що без неї воно не малювалося б таким різнобарв’ям, можна стверджувати напевне. Музика здатна творити дива: надихати, мотивувати, зцілювати, ощасливлювати. Вона може передавати все багатство палітри людських почуттів. Особливо ж коли народжується в скрипці, що вміє говорити, плакати, сміятися. Особливо ж коли та — в руках талановитого майстра, для якого музика стала життям, його сенсом і багатством.
Вона — з нової генерації українських музикантів, й уже багато років активно пропагує сучасну українську музику. Годі й злічити концерти, міжнародні фестивалі, де виступала і де захоплена публіка стоячи аплодувала скрипальці, котру з чийогось легкого слова називають «українською Паганіні в спідниці». Бо ж її самобутність, енергетика, як і гра, зачаровують, нікого не залишаючи байдужим.
Пригадую, як кілька років тому вперше побачила її — не на сцені, не в телевізорі, а в житті, на відкритті виставки творів нашого генія, народного художника України Івана Марчука. «Яка справжня, природна, красива донька в Івана Степановича!» — подумалося тоді про ту, чиєю грою на скрипці захоплювалася вже не один рік. Такою ось зустріла відому скрипальку, народну артистку України Богдану Півненко й у нас в редакції, запросивши її на порадницьку гостину.
ПРО МУЗИКУ І ЇЇ ВПЛИВ НА ЛЮДИНУ
Я одне можу сказати напевне: діти, котрі займаються музикою, взагалі мистецтвом, не підуть бити своїх однолітків, знімати це на телефон і викладати в соцмережі. Безумовно, музика завжди робила і робить людину духовно вищою, багатшою, а не просто більш вихованою, культурною. Той, хто присвячує себе мистецтву або цікавиться, захоплюється ним, бачить перед собою значно ширший світ, має багаті інтереси і цілі в житті. Й не витрачатиме його на абищо. Звісно, є люди, у яких цінності на дуже низькому рівні, яким матеріальне ближче та значиміше. Ті ж, котрі прагнуть чогось більшого, насправді ведуть суспільство вперед. Тому музика є одним із основних таких важелів, які покращують наше суспільство, я так сказала б, виховують його.
…У нас зараз суспільство, налаштоване на споживання, -– так його перебудували. А виходячи з цього, начебто й музика має просто розважати.
… Так зручно — мати суспільство, яке не думає. Тобто ті ж мас-медіа програмують: споживайте, споживайте, віддавайте заради цього своє життя. Звичайно, що в такому контексті музика, скажімо, Людвіга ван Бетховена чи Дмитра Шостаковича, Альфреда Шнітке, наших композиторів-шестидесятників, зокрема Софії Губайдуліної, Валентина Сильвестрова — це не музика розваг. Адже основоположна у них — філософська ідея, ідея великого гуманізму, за якою найвищою цінністю є життя людини. І та музика спонукає людей замислитись, заради чого вони живуть. Треба було б перепрограмувати суспільство, але як…
ПРО СВОЇХ МАЛЕНЬКИХ УЧНІВ
Ще років кілька тому я й гадки не мала, що взагалі підійду до діток. Підштовхнув до того мій останній вчитель Борис Громов, який, на жаль, місяць тому помер. Він навчав кількох хлопчиків, і мені було цікаво спостерігати, як те робить, які, за його словами, секретики розповідає. Бо ж своєї шкільної науки толком і не пам’ятаю. А потім, мабуть, десь там, згори, вирішено було, аби й сама стала вчителькою для маленьких. Бо: з’являється дитина, яка ходить з мамою на всі мої концерти, завжди сидять у першому ряду, дівчинка дарує мені щоразу м’які іграшки. Мама почала дуже просити взяти її восьмирічну доньку в учениці, мовляв, та мріє навчатися тільки у вас, хоче бути, як ви. Десь рік ходили, просилися. (Сміється). Я порадилася з Борисом Васильовичем, і він пообіцяв допомогти. Дуже багато цікавого я дізналася від нього, що тепер використовую. І в мене вийшло: дитина вже за перший рік 12 разів зіграла з оркестром! Коли ти чогось прагнеш, гориш тим — усе складається якнайкраще. Ще чотири роки тому мене не знали як викладача, а вже сьогодні троє з моїх учнів відомі, багато де виступають.
Мене часто запрошують не лише з концертами, а й майстер-класами, аби привезла саме своїх дітей, показала, як займаюся з ними. Бо їх успіх у чомусь і повчальний. Знаєте, є нібито дитяча гра, учнівська, а є по-справжньому. Одній учениці недавно виповнилося 8 років, а вона вже 2 роки концертує, безліч разів зіграла з оркестром — і грає по-справжньому. Усім цікаво, як мої дівчатка досягли такої майстерності. Звісно, дивляться на мене, я ж із ними теж граю. Одна справа, коли викладач просто каже: зроби так і так. А інша — коли показує, як саме. Я своїм кажу: «Грайте, як вам більше подобається». — «Нам — як ви, звичайно!».
ПРО МУЗИЧНЕ ВИХОВАННЯ
У нас прекрасні музичні школи, чудова дитяча музична освіта — одна з найкращих у світі. За кордоном такої, державної, системи шкіл немає. Тільки приватна. Звичайно, легше розвалити, ніж побудувати. І тому нашим музичним школам постійно треба доводити необхідність свого існування. Та хоч куди за кордон поїхали б наші діти — вони просто «вау». Бо у нас все поставлено на професійну основу. Це те хороше, що залишилось від Радянського Союзу, — освіта. Ті ж школи мистецтв, де можуть навчатися діти з малобюджетних сімей. Звісно, є приватні музичні школи, де навчання може коштувати понад 10 тисяч доларів за рік! Чиї діти можуть там навчатися?!
ПРО МИСТЕЦТВО ЖИТТЯ
Це нагадало, як хтось мене запитував: що для вас розкіш? Як на мене, розкіш — це можливість робити в житті те, що хочеш. Бо дуже багато людей змушені займатися не тим, про що мріяли. Мені поталанило — можу собі дозволити робити те, що хочу. Напевне, це і є мистецтвом життя — робити те, що хочеш.
Ми самі створюємо своє життя і несемо за це повну відповідальність. Усе, що маю, то ланцюжок моїх думок, рішень, вчинків, куди вони мене привели. І я тим дуже задоволена. Мені здається, аби кожен просто добре робив свою роботу, ми жили б у прекрасній країні.
Повну версію порадницької гостини з Богданою Півненко читайте у свіжому номері газети «Порадниця» від 4 жовтня цього року.
Скорочену відеоверсію порадницької гостини можна буде переглянути на нашому ютуб-каналі.
Автор та керівник проекту
Тетяна Власюк.
