З Аурікою Ротару

Можливо, найголовніше тут наше бажання бути такими — красивими та молодими? Та все ж таки найперше, думаю, це — генетика. Те, що передалося нам від тата з мамою, котрі завжди дуже добре виглядали. А ще — глядачі. Адже коли виходиш на сцену, молодієш душею і серцем, радієш цій зустрічі з ними, тим захопленим поглядам, тому теплу, яке йде від залу. Звісно ж, це — й сім’я, котра поруч, і котра завжди підтримує, приносить радість, слава Богу. Гадаю, все оце в комплексі нас, жінок, і надихає.

Дуже люблю з дівчатками проводити час. Старшенька, Ауріка, до школи вже ходить, а ще вона в нас спортивна така дівчинка, займається тенісом. А молодша — в дитячому садочку. І от саме вона весь час співає. Батьки навіть подарували їй мікрофон, і щойно хто приїздить у гості — бере його в руки й співає. Знає весь мій репертуар. Якось була на концерті, то я співаю на сцені, а Вероніка — в залі, сидячи в батьків на руках. Усе за мною повторює. (Сміється). Подивимось, як воно далі буде, манюсінька ж іще зовсім.

Батьків однаково дуже любила, як і ми всі. І не просто любили, а й дуже поважали, тато з мамою насправді були для нас авторитетом і прикладом в усьому. Так само однаково я любила і люблю всіх своїх сестер та братів. Нікого не ставлю вище, нікого не виділяю. Просто Соня, скажімо, для мене завжди була прикладом, адже першою з нашої сім’ї вийшла на естраду. І, звісно ж, ми всі на неї рівнялися.

Ми дружно живемо, зідзвонюємося один з одним кожен Божий день, адже бачитися можемо не так і часто. Старша сестра Зіна живе в Кишеневі, Лідія — в Чернівцях. Брати Толя і Женя — в нашому рідному селі. Ну, а ми з Софією тут, у Києві.

Завжди згадую улюблені свята — Різдво та Великдень. То було щось особливе! Завжди на Великдень мама одягала нас у геть все нове та красиве. Не знаю, де й гроші на те брала, може, збирала увесь рік. Отож святкували ми, дівчатка, в нових туфельках, платтячках, хлопці — у сорочках, брючках. Оце я дуже запам’ятала. А ще великодньої ночі батьки дозволяли нам не спати, й ми могли гуляти досхочу, скільки витримаємо. Зранку ж мама давала нам умиватися крашанкою і монеткою — щоб красиві та багаті були, казала. Вона завжди пекла хліб у печі. До Великодня ж обов’язково випікала звичайну паску, солодку, з ізюмом, і — молдавську, не солодку (вона така як хліб), а зверху притрушувала домашнім сиром із кропом, довкола викладала красиву косичку з тіста. Ми чекали батька, котрий зранку ходив до церкви святити паску. Потім сідали всією сім’єю за святковий стіл. Спочатку неодмінно мали покуштувати свячене… Ось розповідаю вам — і просто в очах оцей наш великодній стіл, і ми всі за ним.

Якось колектив нашої сільської художньої самодіяльності мав їхати з концертом у сусіднє село. До нас додому прийшов завклубом і попросив у батьків дозволу взяти мене на той концерт. А було мені тоді 4 рочки. От винесли на сцену табуретку, поставили мене на неї, й під акомпанемент акордеоніста співала я молдавські народні пісні. Навіть отримала тоді свій перший гонорар! Хтось зібрав гроші і після концерту мені вручили карбованець! Ніколи його не забуду.

Мій майбутній чоловік зробив пропозицію руки й серця в перший же день нашого знайомства. «Я заміжня», — відповіла йому. — «Нічого страшного, — сказав. — Подаси на розлучення». Так і сталося. Я розлучилася зі своїм першим чоловіком і поїхала з Володею до Києва. Уже там у нас народилася Настя, а пізніше ми разом із ним почали створювати колектив.

…Володя для мене був усім. Завжди поруч, в будь-якій ситуації, будь-коли готовий підтримати. А ще любив завжди приємно, красиво дивувати. На кожен день народження дарував величезні букети троянд, заледве не з мене в зріст. Якось зустрічав в аеропорту з ключами від машини, що мені подарував. Загалом романтиком був. І — творчою людиною, писав чудові вірші, навіть збірку видав… Такого, як мій Володя, більше немає, він — єдиний.

Дай Боже, аби вже ця коронавірусна біда пішла від нас, аби могли вільно зустрічатися, спілкуватися. Та для цього нам усім треба набратися терпіння, берегтися, не піддавати себе й інших ризику, думаючи, що це все пройде мимо нас, звертати увагу на своє здоров’я. Недаремно ж кажуть, що береженого Бог береже. І ви бережіть себе, любіть себе, й, дасть Бог, все минеться і все буде в нас добре!