Справа художника — породжувати радість, — стверджував свого часу російський класик Костянтин Паустовський. Цей чоловік володіє особливим даром творити ту радість: вишукану і зрозумілу, життєву і загадкову, легку і значиму. Й щедро ділиться нею зі своїми учнями, шанувальниками, всіма тими, чиє око, серце здатні не лише побачити, а й почути, відчути і зрозуміти ту пісню без слів, як називав картину російський художник Костянтин Юон.
І хоч ще маленьким хлопчиком захопився малюванням, що стало справою усього його життя, воно і досі хвилює й не лишає байдужими ані душу, ані руку майстра. Попри те, що народний художник України, ректор Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури Андрій Чебикін обтяжений усілякими обов’язками, функціями, місіями, має щастя почуватися повноцінним художником.
Це його називають королем художньої графіки, і його графічне мистецтво стало неодмінною складовою української культури. Це про нього говорять, як про феномен, загадку у вітчизняному мистецтві, і його педагогічну систему вважають унікальною.
ПРО НАТХНЕННЯ І МАГІЮ
Ніщо не замінить живу руку художника. Комп’ютер, Інтернет — це тільки допомога, інформація, яку можна отримати, не йдучи в архіви, бібліотеки. Безумовно, якщо художник працює, особливо над історичною темою, йому потрібно дуже багато знань. Окрім того, що навчається й технічному ремеслу, грубо кажучи. Але у справжнього художника це вже не ремесло — це майстерія. Є думка, і він її реалізовує. Рука сама робить. Особливо якщо над ним цієї миті пролетить муза. А коли її немає — не йде лінія, не працює рука. Тому оту Мить треба берегти. І не просто чекати натхнення, а постійно думати, виводити себе на якісь нові теми, на оце бажання щось зробити. Коли гориш, тебе вже ніщо не зупинить.
Тетяна Яблонська з цього приводу говорила: «Можешь не делать — не делай», тобто коли немає натхнення, а примушуєш себе робити, краще зупинитися, бо все одно нічого не вийде. Адже найвищі прояви — у кожного художника — з’являються лише після величезного бажання зробити, коли відчув майбутній твір. Просто змалювати з натури — це ще не твір. А от надихнутися, внести в нього якусь магію, таїну.
ПРО НАЦІОНАЛЬНУ ОЗНАКУ
Загалом, вважаю, художник повинен мати національну ознаку. Він не може бути просто конформістом. Дехто доводить, що мистецтво — без кордонів, що воно всім зрозуміле, особливо фігуративне. А тим більше, що формалісти всього світу розуміють один одного. Але питання в іншому. Наприклад, ми одразу впізнаємо французького художника, американського, скандинавського. Так мають впізнавати й українського. Але оцей нюанс має бути не бутафорний. Людина весь час малює дівчат із стрічками, хлопців у шароварах, на конях, з оселедцями тощо — і це вже українське? Так, українське, я не проти цього. Але українським і сучасне мистецтво може й повинно бути. З нюансами, з пластикою, з розумінням, з темами, пов’язаними з нашим народом, з нашою історією, з вивченням історії, традицій, Трипільської культури, інших народних першоджерел, народних промислів і т.д. Оце і дає відчуття всього національного, створює той невловимий нюанс.
ПРО ТАЛАНТ
Папа Римський Павло II колись написав звернення до митців, там є дуже гарні тези. Великий гріх, якщо поряд талановита дитина, ти це бачиш і не зробиш нічого, щоб вона розвивалася. Бо то дар Божий — здібності до малювання, музики, інших видів мистецтва. І дуже небагато людей має саме такі здібності. Інші розуміють мистецтво, воно збурює їхню душу, і то їх мало. А є просто байдужі. (На жаль, таких немало і в керівництві держави, їм мистецтво не болить). Так от, додам і від себе. А якщо вже вчиться ця талановита людина і не віддати їй належне — це теж гріх. А ще більший гріх, якщо сам маєш талант і занапастив його: пропив, прогуляв, у лінощах загубив. Зрозуміло, не завжди батьки можуть побачити талант дитини. Нині, на жаль, зменшилася мережа дитячих шкіл мистецтв, музичних, образотворчих. Ми всіляко сприяємо, аби відкривалися знову, зустрічаємося з керівництвом на місцях, переконуємо, що тільки звідси починається духовний розвиток особистості. Діти ж, по суті, всі талановиті. Але зійти на вершину здібностей їм треба допомогти.
Жовтень, 2011 рік.
Повну версію порадницької гостини з Андрієм Чебикіним можна прочитати в книжці “Порадницька гостина. Історії життя та успіху. 2006 – 2016”.
Автор і ведуча проекту «Порадницька гостина»
Тетяна ВЛАСЮК.
