Споконвіку землян вабив космос. Його неозора велич полонила серця людей. Казкове мерехтіння далеких зірок над головою, чітка геометрія сузір’їв, у яких наші предки знаходили близькі для розуміння обриси воза, ведмедиці чи терезів, і Чумацький шлях, котрим нікому й ніколи ще не випадало проїхатися, – усе це впродовж тисячоліть людина бачила лише з Землі. Тож перший космічний політ, який відбувся 12 квітня 1961 року, став подією світового масштабу, колосальним проривом людства, відкриваючи неозорі перспективи.
Усміхненим чоловіком, який втілив мрію землян, пишалися в різних куточках світу. Ба більше, його щиро любили, хоч досі не знали, та й не могли знати. Він першим побачив нашу планету як маленьку голубу кульку, ставши тоді очима людства. З нагоди 60-річчя першого космічного польоту згадаймо, як це було, і який внесок в освоєння космосу зробила Україна.
ЗБЕРЕЖЕНО ІСТОРІЄЮ
До космодрому Тюратам ракета-носій «Восток К» із капсулою «Восток 3КА» прибула вранці 11 квітня 1961 р. Отримавши план-завдання польоту, Юрій Гагарін і Герман Титов пройшли медобстеження і вирушили відпочивати у невеличкий будиночок просто на космодромі, де тривали останні приготування до старту.
Наступного дня їх розбудили о 5.30. Фіззарядка, сніданок, медогляд — і от уже вони в скафандрах на стартовому майданчику, де сталеві опори утримують у вертикальному стані гігантську ракету-носій. Обидва одягають гермошоломи, на яких просто фарбою ледь встигли написати: «СССР».
Увійшовши до космічного корабля, о 7.10 Гагарін вмикає радіозв’язок. О 9.07 за командою Сергія Корольова «Восток 1» починає політ. «Поїхали!» — радісно вигукує Юрій. Через 10 сек. корабель уже на орбіті. Капсула з Гагаріним успішно відокремлюється від носія. Затверджене державною комісією політне завдання звучить так: «Виконати один виток навколо Землі на висоті 180–230 км тривалістю 1 год. 30 хв. із посадкою в заданому районі. Мета польоту — перевірити можливість перебування людини в космосі на спеціально обладнаному кораблі, саме його обладнання в польоті, зв’язок із Землею; переконатися в надійності засобів приземлення корабля і космонавта».
Обліт навколо Землі відбувався в автоматичному режимі на висоті від 175 до 302 км. О 10.25 розпочався спуск: від основного апарату відокремився спеціальний модуль. Автоматично катапультувавшись за 7 км від Землі, о 10.55 Гагарін приземлився біля міста Енгельс у Куйбишевській (нині Саратовській) області, за майже півтори тисячі кілометрів від запланованого місця. Перший космічний політ із людиною на борту тривалістю 108 хв., за які корабель подолав 41 тис. км, було успішно завершено. А Тюратам відтоді стали називати Байконуром.
ПОВЕРНЕННЯ
Першими його побачили дружина лісничого з 6-річною онукою, які саджали картоплю. Що тільки могли подумати, помітивши, як до них наближається невідома істота в яскраво-помаранчевому скафандрі?! Тож Юрій, скинувши гермошолом, крикнув:
— Не бійтеся! Я свій, радянський!
Невдовзі туди прибули військові, евакуювавши його гелікоптером разом із обгорілим спусковим модулем, знайденим за 16 км. Група лікарів-рятувальників, яка мала обстежити космонавта одразу по приземленні, наздогнала Гагаріна вже в Енгельсі. Лише в літаку, що прямував до Куйбишева, медики нарешті переконалися: з Юрієм усе гаразд, тиск — 120 на 75, пульс — 65, частота дихання — 12 вдихів/хв. Отож політ не спричинив жодних патологій, так що можна було приступати до підготовки наступного, який через 4 місяці здійснив уже Герман Титов.
ВИПРОБУВАННЯ СЛАВОЮ І ВСЕНАРОДНОЮ ЛЮБОВ’Ю
Світ полюбив Гагаріна з першого погляду, з першої світлини, а його усмішка стала легендарною. За наполяганням Хрущова старшого лейтенанта відразу підвищили у званні до майора, а через два дні урочисто зустрічали на Красній Площі. Того ж дня вручили орден Леніна і зірку Героя Радянського Союзу та присвоїли звання «Льотчик-космонавт СРСР». Невдовзі із «Місією миру» він відвідав з півтора десятки країн, де його зустрічали з неймовірним тріумфом. Кожна зустріч примножувала колекцію отриманих почесних нагород і відзнак, часом вельми екзотичних, принаймні за назвами, як-от польський Хрест Грюнвальда, угорський Прапор I Ступеня з діамантами, єгипетське «Намисто Нілу», італійська Медаль Колумба чи ліберійська Велика стрічка Африканської Зірки. Хіба ж міг очікувати, що стане, приміром, Героєм Праці Демократичної Республіки В’єтнам й отримає символічні золоті ключі від воріт єгипетських Каїра й Александрії?! Від нескінченної роздачі автографів змінився навіть підпис Гагаріна, який раніше під перекладинкою першої літери «Г» завжди ставив маленьке «ю».
Його випробування славою коментували по-різному. Та, вочевидь, це було непросто для 27-річного Юрія, якого тисячі людей хотіли просто побачити, обійняти, торкнутися руки, висловити своє захоплення і вдячність. На батьківщині ж нерідко напрошувалися в друзі, пропонували перехилити разом чарчину-другу, а почувши відмову — ображалися й попрікали. А скільки новонароджених тієї весни назвали на його честь!
Невдовзі він став командиром загону й керівником Центру підготовки космонавтів, депутатом Верховної Ради СРСР і слухачем Військово-повітряної інженерної академії. А ще готувався до свого другого польоту.
…Одного разу проїхав на подарованій «Волзі» на червоне світло, спровокувавши аварію. Та міліціонер, упізнавши космонавта, запевнив, що «покарає винуватця», тут-таки «призначивши» ним постраждалого. Відновивши справедливість, Юрій сплатив тоді пенсіонеру за ремонт старенької «Побєди». Цей випадок дуже вплинув на нього.
Після захисту диплома Гагарін розпочинає тренувальні польоти. Один із них навесні 1968 р. закінчився трагічно. Першого космонавта поховали в Кремлівській стіні, як двома роками раніше — Сергія Корольова…
КОСМІЧНА ПРЕЛЮДІЯ
Першому польоту передував науковий пошук тривалістю не в одне десятиріччя. Закладені ще в 1920-ті космічні технології почали бурхливо розвиватися в часи «холодної війни»: науково-технічне та військове суперництво стало вагомим аргументом у протистоянні двох систем. 1948 р. в СРСР випробовують створену під керівництвом Корольова модифікацію першої в світі німецької балістичної ракети дальньої дії «Фау-2». За два роки на геофізичних ракетах висоти 100 км досягають і успішно повертаються двійко песиків — Циган і Дезик. Новостворена міжконтинентальна балістична ракета наближає виведення на навколоземну орбіту штучного супутника Землі. На другому з них у космос вирушає Лайка. Після успішного запуску восени 1957 р. розпочато проєкт першого космічного корабля «Восток». Перші два старти — невдалі; собаки Чайка і Лисичка не повернулися. Та 19 серпня новим космічним «пасажирам» — собакам Білці та Стрілці, кролику, 42 мишам, 2 щурам, мухам та кільком рослинам і грибам — після 17 обертів навколо нашої планети щастить успішно приземлитися. Ще кілька невдалих і вдалих стартів — і в березні 1961 р. приймають рішення про готовність до запуску в космос пілотованого людиною корабля. Поспіх має політичне підґрунтя: науковців «підганяють», аби СРСР устиг випередити США. Дату першого польоту призначають з урахуванням американських новин. 20 квітня там збирається летіти Алан Шепард, тож Корольова зобов’язують запустити «Восток» хоча б трохи раніше. Остаточну дату обирали з підходящого для старту «вікна»: з 11 по 17 квітня.
ПЕРШ НІЖ СТАТИ ПЕРШИМ
У червні 1959 р. Корольов формулює головні вимоги до потенційних космонавтів: чоловік 25–30 років, зростом до 1,75 м і вагою менше 72 кг. Після випробувань із двох сотень претендентів — військових льотчиків — обирають двадцятьох, які в березні 1960-го розпочнуть спецпідготовку в тренувальному центрі підмосковного містечка (нині Зоряне). Хтось із відкинутих із заздрістю питає в напарника: «Ну що, пройшов? Молодець, Лайкою будеш».
Насправді вони не були суперменами, ба навіть найкращими льотчиками. Звичайні люди, різні за характером. Але випробування тривали. З різних причин їх і надалі «відбраковували» одного за одним. Зважали на результати проб із навантаження, успіхи в теоретичному навчанні, фізпідготовку й «габарити». Для прискореного навчання обрали шістьох. До остаточного списку увійшли Юрій Гагарін, Герман Титов, Григорій Нелюбов, Андріан Ніколаєв, Валерій Биковський, а також два українці — Павло Попович і Григорій Нелюбов (пізніше відрахований із загону). Хто саме з них полетить, оголосили вже на космодромі: Гагарін — головний пілот, Титов — запасний. Чому саме він, не знав тоді й сам Гагарін. Та очевидно: космонавт, який уже завтра може уславитися на весь світ, стати всенародним улюбленцем і героєм, за партійним задумом мав бути справжньою «радянською людиною», втіленням своєї епохи, символом часу та країни, і біографія Юрія Гагаріна, включно з національністю, безумовно підходила під усі ці вимоги.
Уродженець с.Клушино на Смоленщині зростав у простій родині, мав 2 братів і сестру. Спеціальності формувальника-ливарника в ремісничому училищі набув, паралельно навчаючись у школі робітничої молоді. Із червоним дипломом і вищим виробничим розрядом вступив до індустріального технікуму. Займався спортом, відвідував аероклуб. Після Оренбурзького військово-авіаційного училища — армія, служба на Півночі, рапорт про вступ до загону космонавтів.
Іще курсантом узяв шлюб із медсестрою Валентиною Горячєвою (згодом працювала в лабораторії Центру управління польотами, а овдовівши, так і залишилася одна). Разом виховували дочок: Олену (1959 р.н.) та Галину, яка народилася за місяць до батькового польоту. За інформацією із відкритих джерел, у зрілому віці старша стала гендиректором музею-заповідника «Московський Кремль», молодша — професором, завкафедри національної та регіональної економіки одного з російських економічних вишів.
КРІЗЬ ТЕРНИ ДО ЗІРОК
Космонавтика в ті часи була однією з найбільш закритих і засекречених галузей. Приклад праці космічної цензури — два варіанти групового знімку космонавтів, науковців і Корольова з дружиною, зробленого в травні 1961 р. Згодом його подавали лише в іншій редакції, декого з космонавтів старанно заретушувавши (зокрема відрахованих з різних причин), а декого — невідомо чому обрізавши. Світу являли тільки успішних, щасливих радянських підкорювачів космосу — переможців. Таїною лишалися й ризики, пережиті першими з них. Хоч були і трагедії, як-от викликана необережністю пожежа в перенасиченій киснем атмосфері сурдокамери, коли 23.03.61 наприкінці 9-добового перебування загинув наш земляк, наймолодший із першого загону космонавтів, 24-річний харків’янин Валентин Бондаренко. (Можливо, саме ця трагедія спричинила в Україні розмови-чутки, що першим мав полетіти до космосу (в іншій версії — й побував там) космонавт-українець).
Ризикував і Юрій Гагарін, якому при посадці ледве вдалося відкрити клапан дихання, а потім довелося спускатися на двох парашутах, не маючи змоги ними управляти, спиною вперед аж до висоти 30 м…
Кілька десятиріч тримали під секретом і те, що Гагарін, як і дехто з його побратимів, спустився на Землю з парашутом, а не в кораблі. Кремль поставив завдання будь-що зареєструвати космічні рекорди, як-от тривалість польоту, його висоту й максимальний вантаж, а це передбачало певні технічні вимоги. Тож довелося роками завуальовувати, як усе було, аби й тут обігнати Америку, — і це тоді вдалося.
УКРАЇНСЬКИЙ ВНЕСОК
Чи ж маємо причини зараз, давно здобувши українську Незалежність, і собі пишатися першим польотом людини в космос та святкувати цей день, часом виникає запитання? Для відповіді згадаймо свою історію.
Іще на початку ХХ ст. полтавець Юрій Кондратюк зробив розрахунки оптимальної траєкторії космічного корабля для польоту до Місяця, відомої як «траса Кондратюка», що була використана американським космічним агентством у місячній програмі «Аполлон». Становлення космічної галузі України почалося 1937-го зі створення в Харківському авіаційному інституті реактивної групи під керівництвом Григорія Проскури, що здійснила запуск великої стратосферної ракети під Харковом. Відомий конструктор у галузі ракетно-космічної техніки Михайло Янгель, маючи українське коріння і не забувши рідну мову, при першій нагоді приїхав в Україну. У Дніпрі він очолив уславлене своїми ракетними розробками Особливе конструкторське бюро (пізніше — КБ «Південне»), якому згодом присвоїли ім’я академіка. Під керівництвом українця Валентина Глушка створили проєкт космічного комплексу «Енергія»–«Буран». А батько всієї радянської космонавтики, житомирянин Сергій Корольов, доклав рук до значної частини радянської ракетно-космічної програми. Із його ініціативи, під його керівництвом відбулися запуск першого супутника Землі й перший політ людини в космос. До речі, на навколоземну орбіту першого в історії людства космонавта вивела російська ракета Р-7, обладнана українськими приладами з харківського «Комунара» і київського «Арсеналу». Згадаймо й те, що в переліку старшого покоління українських радянських космонавтів — зокрема Георгій Береговий, Леонід Кизим, Віталій Жолобов, Георгій Добровольський, Георгій Шонін, до яких згодом додалися Анатолій Левченко, Володимир Ляхов, Леонід Попов, Володимир Васютін.
Тисячі наших інженерів і дослідників увійшли до «золотого фонду» радянської космонавтики. І навіть засновник компанії «SpaceX» Ілон Маск нещодавно визнав: Україна відіграла провідну роль у становленні радянської космічної галузі. (Українське коріння, до речі, мали й американські астронавти Брюс Мельник, Джудіт Рєзнік, Гайді-Марія Стефанишин-Пайпер та канадійка Роберта Лінн Бондар).
Уже після здобуття Незалежності для реалізації космічної діяльності в Україні створили Національне космічне агентство, а 1997 р. у космосі побував наш перший астронавт Леонід Каденюк. За ці роки українськими ракетами здійснено понад 140 стартів, а на орбіту на замовлення різних країн виведено близько 300 космічних апаратів. І це — лише вершина досягнень працівників ракетно-космічної галузі України, які у встановлений ООН Міжнародний день польоту людини в космос відзначають і своє професійне свято. Тож не зрікаймося свого внеску, — українцям є чим пишатися, і космос для нас — не чужий!
Підготувала Ольга ГОЙДЕНКО.
