«Не впізнаю свою дитину», — іноді скаржаться батьки. Миле маленьке янголятко, яким ще вчора був синочок, буквально на очах перетворилося на вередливого впертого бешкетника. Підливають оливи у вогонь і без того розгубленим батькам бабусі з дідусями, мовляв, самі розбалували маля, скоро взагалі на голову сяде… насправді ж така поведінка дитини ще не свідчить про кепський характер чи вседозволеність з боку батьків. Такими можуть бути природні прояви переходу від одного етапу дорослішання до іншого, які ще називають віковими дитячими кризами (від грець. krisis — переломний момент).
Найважчі періоди: 1, 3, 7, 11—12 років. Чи безболісно вони минуть, залежить від індивідуальних особливостей дитини та правильної поведінки батьків, завдання яких — із розумінням поставитися до поведінки малюка і допомогти йому пережити ці життєві етапи.
Коли маля робить перші кроки, перед ним відкривається новий, незнайомий і такий цікавий світ. Виявляється, за межами ліжечка так багато всього! А як же хочеться все пізнати, роздивитися, доторкнутися, спробувати на зуб… Та чому ж суворі батьки все забороняють?! Чому не можна гратися татовим годинником, спробувати на смак мамину помаду, відкривати тумбу з паперами, які так гарно шарудять?
Не варто ставити перешкоди на кожному кроці: дитина повинна мати простір для «бурхливої діяльності». Так, наприклад, заведіть їй шафу чи придбайте спеціальний мішечок для іграшок, де маля буде маленьким господарем.
Оскільки більшість заборон зазвичай торкається безпеки, зараз саме час висунути на другий план красу оселі і подбати про те, щоб звести до мінімуму ризик травм.
Надійно заховайте дрібні, гострі та ріжучі предмети, побутову хімію, ліки тощо. Приберіть стільчики та предмети, на які малюк може стати і без перешкод дістатися до наміченої цілі. Розетки закрийте спеціальними заглушками, кути меблів оббийте пластмасовими чи латексними куточками.
Безумовно, передбачити все неможливо, але недарма кажуть, що береженого Бог береже. Якось донечкам подруги конче необхідно було вибратися на плиту, і навіть попри те, що поряд не було жодного стільчика, вони винайшли власний спосіб: відчинили дверцята духовки, які слугували їм такою собі драбинкою… Тож, як кажуть, потрібне за маленькими непосидами око й око.
Візьміть за правило бути послідовними у своїх вчинках. Скажімо, якщо ви щось не дозволили малюку, не здавайтеся навіть під натиском сліз чи істерики. У такому віці дитина має чітко усвідомлювати значення фрази «не можна». Найперше суворо забороніть вмикати плиту та інші електроприлади, самостійно виходити з дому тощо. Але якщо малюк категорично відмовляється їсти той чи інший продукт або, скажімо, хоче одягнути саме цю сорочечку, варто прислухатися до його бажань і врахувати його думку. Так, наприклад, син подружки у півторарічному віці щоразу, коли йому вдягали памперс, знімав його. Тоді мама хлопчика вирішила користуватися ними лише на ніч або під час прогулянки. Дозволяйте дитині проявляти самостійність, навіть якщо це забирає якийсь час. Нехай вона сама взуває черевички або без стороннньої допомоги спробує їсти кашу. Інакше ризикуєте виховати мляву, безініціативну дитину.
У жодному разі не сваріть маля за поламані іграшки та інші речі, адже воно все одно ще не розуміє, чому це погано, коли з однієї іграшки вийшло кілька…
Намагайтеся бути терплячішими до капризів та будь-яких інших бурхливих емоцій. Загалом психологи поділяють їх на три групи:
- Реакція на заборону або відмову. Тому вам необхідно навчитися відволікати уваги дитини, щоб уникнути зайвих сліз.
- Так звані спеціальні капризи. свого роду інструмент для маніпуляцій.
- Коли дитина стомилася або перезбудилася після насиченого дня. У такому разі покладіть біля малюка подушечку із заспокійливими травами, тихенько увімкніть колискову.
Часто дітки влаштовують істерику на людях, скажімо, в магазині, ставлячи у незручне становище батьків. Не варто занадто перейматися тим, що подумає про вас оточення, не реагуйте на їхні повчання. З розумінням поставтеся до проблем дитини. Адже через вашу неправильну реакцію може постраждати психіка рідної людини, і аж ніяк не сторонніх «доброзичливців».
Деякі дітки, переживаючи кризу першого року, ні на крок не відпускають від себе маму. Тому перш ніж залишити дитину у сльозах, подумайте, а може, відкласти заплановані справи? Ніколи не тікайте, доки хтось відволікатиме її увагу.
Якщо так склалися обставини, що вам потрібно працювати, повернувшись додому, найперше приділіть увагу малюку, а вже потім беріться за приготування вечері чи прасування. Головне, аби він переконався, що мама вже нікуди не йде і буде поруч.
