Напевне, щасливий той чоловік, котрий доживши до свого шістдесятилітнього ювілею, зустрічає його на знімальному майданчику, де саме цього дня вперше прозвучить таке завжди бажане, довгоочікуване режисером, актором: «Камера, мотор!» для його нового фільму. Кінематограф не відразу прийняв його в свої обійми, і щоб потрапити на екран, артист, котрий ще зі шкільних років подружився зі сценою, закінчив театральний інститут, не відступився від своєї мрії, пройшовши чи не всі щаблі кіновиробництва. Сьогодні вже можна сказати, що в його житті було немало фільмів, понад сотня зіграних ролей в кіно й театрі, плідна режисерська робота, сценарії, постановки. Його працездатність, багатство творчих ідей, якими щедро ділиться з колегами, вміння порадіти успіхам інших гідні поваги. Попри величезну завантаженість сьогоднішній іменинник таки знайшов напередодні час для спілкування з «Порадницею». Тож говорили ми із заслуженим артистом України Віктором Андрієнком
ПРО СЬОГОДЕННЯ
Усе добре. Зі мною поруч гарні люди. Є друзі; слава Богу, всі живі-здорові. Є багато роботи: вистави, зйомки, гастролі. Одне слово, він працює. Й досі активно гастролюємо з моєю виставою «Одеса-мама», прем’єра якої відбулася в 2014 році. Другий спектакль «Поїзд Одеса-мама, або походеньки бравого солдата Швейцмана» теж збирає повні зали по Україні.
Паралельно йдуть зйомки у нових кінороботах. Ось нещодавно закінчили «Подорожників», зараз його прем’єра на Новому каналі. Планується з цього серіалу навіть повний метр робити під назвою «Шалена подорож».
Моя робота для мене — задоволення, хобі. І я радий, коли це людям допомагає, іноді навіть рятує. А я ж завжди просив у Бога сил працювати для людей і щоб те комусь було потрібне.
ПРО ШЛЯХ У КІНО
Мені поталанило на першу вчительку в акторстві. Віра Давидівна Афанасьєва, керівник драмгуртка у Запоріжжі, де я народився і ріс, щось та запримітила у п’ятикласникові Віті Андрієнку й запросила його до себе, довіривши відразу не лише другу, а й головну роль у мюзиклі.
А доля артистів по-різному складається. Так, комусь із дитинства пощастить потрапити на очі хорошому режисерові. Багато є прикладів, коли скажімо, хтось дитиною зніметься у розкішній ролі в хорошому фільмі, а далі — пропав, ніде його не видно, не чутно. А є такі, котрі з дитинства й донині залишаються шикарними акторами.
Щодо ж мене: коли прийшло — тоді й прийшло, розумієте? А завжди приходить тоді, як треба, вважаю. Можу розповісти багато невеселих історій зі своєї творчої біографії про те, коли і в які двері стукав, скільки разів мені відмовляли. Плюнув на все і пішов у каскадери. Не заради грошей, а щоб потрапити в кіно. Та й радий, що завдяки цьому пройшов чи не всі етапи кіновиробництва. Тобто був не лише каскадером, а й постановником трюків, помічником других режисерів, навіть директором картин. Знаєте, як ото кажуть: падає на голову — бери. Так я і роблю.
ПРО КАСКАДЕРСТВО
Іноді простий трюк може закінчитися не дуже весело, а складний виявиться легким. По-різному було. То зараз каскадери вже по-іншому працюють, при стовідсотковій страховці. А ми ж колись не мали обв’язок, нас не чіпляли на крани. Зі сходів, із машин, із висоти падали на власний ризик і страх. Але в мене, слава Богу, на зйомках не було жодної травми. Хоча з таких історій виповзав! Найбільш екстремальний трюк у моєму каскадерському житті — падіння з 15-метрової стіни фортеці у фільмі «Балада про доблесного лицаря Айвенго». Все обійшлося. А от у фільмі «Там, на невідомих доріжках» партнер, з яким мали падати з висоти, обнімаючись, випадково так лупонув мене своїм лобом у перенісся, що, думав, свідомість втрачу. Але ж треба було не лише красиво впасти, а ще й далі бігти, аби піймати головного героя. І побіг…
Тоді каскадерами працювали люди високопрофесійні. Але їх у нас не так шанували, як, скажімо, в Голлівуді, де каскадери, яких вони називають дикими хлопцями, — справжні зірки. Звісно, були й у нас режисери, котрі розуміли, що без каскадерів мало що зможуть зробити, і належним чином оцінювали їхню працю. Хіба не приємно було чути слова режисера фільму: «Вікторе, ось тут ти — головний, це твоя сцена. Покажи, як треба, і зроби». І я робив. Не просто як каскадер, якому треба було десь кудись упасти. Мені було нецікаво падати заради того, аби заробити гроші. Я завжди задіював акторські здібності, грав роль, уживався в сюжет, вивчав образ актора, якого дублював на екрані. Тому пишаюся тим, що мені часто казали: «Знаєте, ваші трюки — то не просто вставні моменти в картині, вони — дуже органічні, об’ємні». Ось так на знімальному майданчику доводив, що я не лише каскадер, а й професійний актор.
ПРО СЕРІАЛ «ПОДОРОЖНИКИ»
Це — наш, український фільм! Він — добрий. А творчий колектив який там зібрався! Наталя Сумська, Ірма Вітовська, Олеся Жураківська, В’ячеслав Довженко… То команда однодумців, людей, котрі поважають одне одного, багато хто дружить і в житті, а тут ще й на знімальному майданчику зустрілися. Скажімо, Ірма Вітовська вперше знялася в повному метрі в ролі моєї дружини ще в 2004 році. А в сімейній комедії «Подорожники» ми всі — як велика родина, одне одному допомагали, підтримували, коли хтось хворів, наприклад. Взагалі непросто жити разом у кадрі цілих півроку. Та, слава Богу, у нас було більше любові одне до одного, ніж якихось негативних моментів.
А ще мені приємно, що зустрів на цих зйомках багато молодих талановитих, цікавих акторів. Це зокрема Любомир Валівоць, Клава Дрозд-Бубіна, Саша Рудинський. Я навіть після того забрав їх до себе в кіно. Хочеться дати їм таке, чого досі не грали, — цікаве й нестандартне.
ПРО ДИТЯЧУ КАЗКУ «ЛЕГЕНДИ ЧАРІВНОЛІССЯ»
Мабуть, Всевишній сам знає, що й коли кому потрібно дати. Скажімо, я дуже радий, що у 2014-2015 роках не почав знімати цю казку. Вона б теж мала успіх, але не була б настільки довершеною. Мені ще треба було знайти шикарного співавтора. І коли не дали грошей на фільм, я не образився, а сприйняв це як належне. Потім був зайнятий у 2016 році, знайшов Олену Шульгу, і ми почали працювати разом, зробивши з того матеріалу ще й другий сценарій — книжку. Згодом написали з Оленою ще кращий сценарій — на основі книжки. Ось так Бог давав, давав, а у 2018 році нам знову відмовили у держфінансуванні, і я зрозумів, що це теж правильно, й навіть вдячний тим людям, котрі відмовили, адже за цей час знайшов тих, хто допоможе втілити мій задум: оператора Олексія Москаленка, головного продюсера Андрія Корнієнка… Одне слово, справжню команду, з якою реалізовуватиму свій проект. Отож з усього видно, Бог нас веде.
ПРО ЮВІЛЕЇ
Коли було 50, мене ніхто навіть не привітав. Тільки Саша Цекало в той день зателефонував. І то був дуже значимий дзвінок, адже саме 19 вересня вийшла перша програма «Великої різниці». Ось такий найкращий подарунок отримав до свого 50-ліття.
І зараз, так склалося, саме у ювілейний день народження розпочинаю зйомки своєї «Легенди Чарівнолісся». Святкувати нам ніколи, бо дуже напружений графік зйомок. Отож — будемо працювати.
ПОРАДА
Найперше, треба слухати поради своєї душі, свого серця, розуму. Краще ніхто не підкаже. Людина повинна чути найперше саму себе.
З ювілеєм, Вікторе Миколайовичу! Нехай і вам, ніщо не заважає чути себе, нехай ще багато породжених вашим талантом ідей порадують нас, ваших глядачів.
Повну версію інтерв’ю з Віктором Андрієнком можна вже прочитати у свіжому номері «Порадниці» від 19 вересня цього року.
Автор та керівник проекту Тетяна ВЛАСЮК,
головний редактор газети «Порадниця».
