Красу важко не помітити, і це стосується не лише краси людини, а й усього, створеного її руками. І як радісно усвідомлювати, помітивши прояви чийогось таланту: це ж-бо люди, які живуть з нами поряд! Укотре такі емоції навіяла виставка в Національному музеї українського народного декоративного мистецтва «Пластика лемківського різьблення», відкрита на базі власної колекції цього культурного закладу. За словами музейників, вона налічує 240 художніх творів 38 авторів, зібраних за період із другої половини 1940-х рр. до кінця 1980-х. Частина робіт представлена на виставці. Це найкращі твори провідних представників лемківської школи художнього різьблення, мистецтво якого передавалося з покоління до покоління.
Та щоб уявити усі чинники, які вплинули на формування творчого стилю лемків-різьбярів, згадаймо історію і географію цієї етнічної групи українців, які здавна жили на схилах західної частини Карпат, де гори, вкриті лісами, переходять у долини з річками.
Іще в першій половині 1940-х рр. Лемківщина охоплювала північно-східну Словаччину, південно-східну частину Польщі, а також деякі райони Закарпаття. Здавна тут була поширена обробка деревини. Для церков традиційно різьбили престоли та Царські врата, рами для ікон і свічники, оздоблюючи рельєфними рослинними орнаментами. Окремі взірці церковної скульптури та хрести, датовані переважно XVII-XIX ст., збереглися й досі. На зламі ХІХ-ХХ ст. лемки почали масово виготовляти й сувенірні вироби, скульптури малих форм – фігурки тварин і птахів.
Чи не найпопулярнішими для проживання етнічних лемків-різьбярів стали курортні містечка, як-от Моршин і Трускавець, де завдяки туристам був більший попит на сувенірну продукцію.
Саме скульптура малих форм найповніше представлена в експозиції виставки. Це сюжетні композиції на літературні, історичні, етнографічні та побутові теми, в яких відчувається лемківське начало. Оригінальність лемківських різьбярів проявилася і в особливій пластиці форм і виразності силуетів, досконалості технічних прийомів виконання. Цікаво, що деякі скульптури одного автора, схоже, зображують одну й ту саму людину, але з різницею в кілька років або щоразу за іншим заняттям чи з різними членами родини. Більшість із них зображені скульпторами в народних лемківських строях, на яких стелиться широка вервечка традиційного візерунку. Та й композиції, які утворюють окремі постаті, видаються досконалими.
– Певно, лемківські митці – ще й прекрасні психологи, – каже хтось із відвідувачів, порівнюючи вираз обличчя «дерев’яного» чоловіка, коли той стоїть разом із коханою дружиною чи спілкується, вочевидь, із сином-підлітком.
Але найсильніше враження справляє скульптура «Переселення лемків» роботи Сухорського. На ній ніби оживають митарства силоміць виселеної з рідного дому, викинутої й кинутої напризволяще родини з малими дітьми. Віз із переселенцями, запряжений парою коней, важко повзе путівцем. Попереду далекий шлях, і стомлені коні, і люди везуть у невідоме завтра свій нехитрий домашній скарб…
А на тарелях і тацях проростає пишне листя дубів, кленів, каштанів, розпускаються соняхи, достигають виноградні грона й полуниця. Усе – як справжнє! І лише колір дерева відрізняє ці дари природи від рослин, спонукаючи захоплених відвідувачів музею зупинитися хоч на мить, аби віддати належне явленому в кожному експонаті Таланту.
Виставка працюватиме до 3 вересня щодня, крім вівторка.
Ольга ГОЙДЕНКО.
