Відомий співак, інструменталіст і композитор-пісняр, автор 16 альбомів, який пише музику для кращих виконавців світу, улюбленець публіки багатьох країн, переможець конкурсу в Сан-Ремо та Євробачення, він усе життя писав і співав про те, що пережив або волів би пережити сам, про близьке кожному людському серцю. Його пісні, які десятиріччями лунали з найбільших сцен світу, так само знаходять відгук у нашій душі, й коли слухаємо їх на самоті, залишаючись наодинці з дивовижними звуками і словами, такими зрозумілими і близькими кожному, хто любив, хто любить, хто цінує Дар життя. Саме про нього, уславленого італійця Тото Кутуньйо, який цими днями відсвяткував свій 78-й день народження, сьогодні – наша розповідь.
ВІД ТРУБИ Й БАРАБАНА — ДО ГІТАРИ ТА МУЗИКИ
Майбутній співак і композитор Тото (справжнє ім’я — Сальваторе) Кутуньйо народився 7 липня 1943 року в небагатій родині сицилійця і тосканки в італійському місті Фоздіново. Крім нього, у батьків було ще дві доньки й син.
Музика зачарувала хлопчика ще у 8–9 років, коли батько, сержант морської піхоти, чудово граючи на трубі, навчив цього й сина. Наступним інструментом Тото став барабан, яким оволодів у музичній школі, навіть виступав в оркестрі містечка Спеція, куди перебралася родина. Та зрозумів, що барабанщик із нього ніякий — і незабаром переключився на акордеон. Саме це «сільське піаніно», як називає його Тото, прищепило йому любов до музики. У 13 років зайняв 3 місце в конкурсі акордеоністів, дарма що був одним із наймолодших учасників. Та згодом дійшов висновку: ударна установка й акордеон менше привертають увагу, аніж піаніно. На той час він майстерно оволідів і гітарою. А ще почав колекціонувати платівки, зібравши їх за життя близько 3,5 тисяч.
Ким хоче стати, коли виросте? — запитали у нього в дитинстві батьки. І чули одну й ту саму відповідь: бажає займатися тільки музикою. Попри те, хоч як складно повірити, він скінчив курси бухгалтерів — і… розпочав музичну кар’єру. Захопившись джазом, юнак у складі групи «G-Unit» вирушає в тур по Скандінавії, а повернувшись з гастролей — збирає свою власну групу «Тото і Таті». За два роки вони об’їхали чи не всю Італію. До репертуару колективу, в який запросив свого брата і трьох друзів, увійшли й пісні, написані самим Тото. Першу він, закохавшись, написав іще в 14 років, присвятивши цій дівчині свою «La strada dell’amore».
ШЛЯХ ДО ЗІРОК
Якщо італійські зірки оцінили його талант не одразу, то французи визнали з першої пісні. Мелодія «L’ete indien», народжена на березі моря, поклала початок тривалій та плідній співпраці з Джо Дасеном, а потім і з іншими співаками. Для Джо він написав 15 хітів, серед яких — дотепер улюблені мільйонами шанувальників у всьому світі «Et si tu n’existais pas» і «Le Jardin du Luxembourg». Створив музику й до двох альбомів Адріано Челентано: «Soli» і «Un po’ artista un po’ no». Із Адріано вони й просто по-людськи подружилися. «З Челентано просто, бо ми думаємо однією мовою, виросли на однакових фільмах, знаємо, що таке бідне дитинство, сміємося з одних і тих самих жартів. І нам завжди подобалися однакові жінки», — каже Тото. І додає: «Челентано колись був моїм постійним партнером з тенісу, ще ми часто різалися у футбол. Ми здружилися за перші 30 секунд першої ж зустрічі. Я зрозумів, що це — моя людина, свій мужик, з яким у нас буде неймовірно цікава історія стосунків».
А потім йому одне за одним почали пропонувати співпрацю Мірей Матьє, Ненсі Сінатра, Клод Франсуа, Джильола Чинквенті, Доменіко Модуньйо, Мішель Сарду… Його мелодії виконують оркестри Поля Моріа, Франка Пурселя, Джеймса Ласта — чого, здавалося б, іще? Та хто, як не автор, найкраще відчуває музику, котру співає його душа? Можливо, саме через це Тото невдовзі почав співати свої пісні.
1976 р. Кутуньйо разом зі своїм гуртом, який змінив назву на «Альбатрос», посів 3 місце на пісенному конкурсі в Сан-Ремо, а пісня «Volo AZ-504» лише у Франції вийшла накладом 8 млн платівок. З’являються нові замовники і перший у кар’єрі Кутуньйо саунд-трек до фільму «Приборкання норовливого».
Після розпаду гурту Тото розпочинає сольну кар’єру, а 1980-го перемагає з піснею «Solo noi» і бере Гран-прі токійського фестивалю. За рік його альбом «La mia musica» виходить одразу трьома мовами: іспанською, англійською і французькою. Загалом же співак 13 разів братиме участь у змаганні в Сан-Ремо — і шість разів посідатиме друге місце: 1984-го — з піснею «Serenata», 1987-го — із «Figli», 1988-го — з «Emozioni», 1989-го — із «Le mamme», 1990-го — із «Gli amori», 2005-го — із «Come noi nessuno al mondo».
Його візитівкою стала пісня «L’italiano» («Lasciatemi cantare»), спершу написана для Челентано. Та коли згодом Тото сам виконав її в Сан-Ремо і журі присудило йому 5 місце, глядачі визнали Кутуньйо кращим — і тоді впродовж цілих 13 тижнів він очолював хіт-паради Франції (і не лише!). Вагомою для Тото стала й написана у співавторстві пісня «Laisser moi danser» співачки Даліди, яка досягла платинового статусу. Згодом він випустив власну версію цієї пісні італійською мовою. Всі ці роки Кутуньйо успішно гастролює, у т.ч. 1985-го вперше відвідує СРСР, де його 28 концертів відвідали тоді близько 400 тис. осіб, після чого запросили знятися в «Голубом огоньке».
У багажі його успіху — й перемога на пісенному конкурсі Євробачення в Загребі 1990 р. із власною піснею «Insieme: 1990» (до речі, Кутуньйо — один із двох італійців, які ставали кращими в цьому конкурсі), а за рік стає співведучим конкурсу в Римі. І 1995 р. — несподівано для всіх! — повертається до Сан-Ремо, презентувавши пісню «Voglio andare a vivere in campagna». А ще за 3 роки співака запрошують на телебачення ведучим програми «I fetti vostri». Втім, це не стало на заваді його гастролям у наступні роки вже ХХІ століття. За цей час він не раз бував і на пострадянських теренах — у Росії й Україні, а восени 2010-го виступив в українській столиці разом із сином Адріано Челентано — Джакомо, заспівавши «Червону руту» Володимира Івасюка.
ЯК НАРОДЖУЮТЬСЯ ПІСНІ
«Я писав пісні для різних людей, — скаже він в одному з численних інтерв’ю. — Це непросто: треба відчути людину, її настрій; вокальні дані — це взагалі в останню чергу. Та коли відчуваєш, про що їй краще співатиметься — про втрачене кохання чи про нову любов — оце і є справжній зв’язок». А на запитання, як народжуються його пісні, відповість, що все залежить від емоцій. І що часто носиться з якоюсь фразою в голові, котра не дає йому спокою — а потім бере до рук гітару чи сідає до фортеп’яно, що не дуже подобається його близьким, бо зазвичай це трапляється серед ночі. Що ж до творчого натхнення, то його джерел у Кутуньйо чимало: це і «жінки, вино, музика», й те, що відбувається в світі. Він неймовірно тішиться усім, чим займається, і варто йому піднятися на сцену — всі неспокійні думки і проблеми зникають. Тож сцена і музика — то ще й безвідмовні ліки, без яких уже не уявляє свого життя.
Коли співає — віддає усього себе, каже Кутуньйо. І завжди аналізує свій душевний стан після концерту: має легке відчуття провини — отже погано відпрацював; відчуває легку образу — був поганий зал; на душі спокій — концерт був успішним. Як і півстоліття тому, дотепер він проводить за роялем по кілька годин щодня. І справа не в заробітку грошей, зізнається; він співає, бо інакше не може існувати. Але робить це тільки зі сцени, бо займатися цим іще й удома — то наче розсипати золотий пісок чи добрива по підлозі. Натомість любить слухати музику, яка дарує емоції: класику, джаз, рок, добрим словом згадує «Beatles». А от до власних записів ніколи більше не повертається. І випустивши новий диск — відпускає його у світ, наче власну вже дорослу дитину, яка має надалі торувати свій шлях сама.
У СВІТІ ПОЧУТТІВ
Здається, літа не владні над Тото — уже сивим, але від того не менш емоційним, наділеним зрілою чоловічою красою, дуже жвавим, ставним і високим (185 см). Секрет своєї «вічної молодості» він вбачає найперше в коханні, без якого, каже, людина втрачає життєвий стрижень. Зізнається, що живе заради любові в усіх її проявах, і додає: тільки завдяки жінкам, закохавшись, чоловіки можуть пережити неймовірні почуття. «Кохання — це все, що потрібно, допоки ти живий», — каже Кутуньйо, і наводить головний аргумент: кохана жінка народила йому сина.
Його єдиний нині 33-річний син Ніко отримав освіту в університеті Великобританії. І хоча свого часу батькові було непросто відпустити юнака від себе так далеко, «але ж ми любимо своїх дітей і маємо думати про їх майбутнє», пояснить згодом. І додасть: так само дозволив сину самотужки зробити професійний вибор, ніколи не нав’язував своєї думки, але ділився з ним власним досвідом і дарував свою любов. Син став саме таким, яким і хотів його бачити батько, і тепер найближча і найдорожча для Кутуньйо-старшого людина — це його Ніко. «Він дарує мені енергію і натхнення. Син — радість мого життя. Ми дуже любимо подорожувати разом», — сентиментально зізнається співак.
Із теплом згадуючи своїх рідних і друзів, які завжди поруч, він акцентує на своїй вірності в дружбі, бо то для нього — святе. І що ніколи не приховував: йому подобаються жінки, він часто закохується, і почуття може народитися від єдиного погляду. «Не має значення, білявка вона чи брюнетка; важливо, щоб була розумна. І головне, щоб розуміла мене. Мені подобаются такі жінки, які обволікають своєю турботою», — каже Кутуньйо. А ще для нього вкрай важливо зустрітися очима з людиною, яка зрозуміє. Таке з ним трапилось далекого 1967 р., коли на пляжі в Ліньяно побачив свою Карлу, одразу відчувши: це його доля. За довгі роки їхній шлюб, укладений іще 1971-го, пережив чимало випробувань. Перша вагітність молодої дружини двійнею, на жаль, не подарувала їм щастя батьківства. І хоч не мали дітей, залишалися разом. А через роки співак публічно подякував дружині, що вона приймає його таким, яким він є, попри те, що багато пережила, але не втратила любові. Більше за те — зрозуміла бажання Тото мати спадкоємця, довідавшись, що інша жінка народила йому сина. Тоді він сказав Карлі, що не хоче руйнувати їхню родину — і вона пробачила, давши можливість Тото бути щасливим батьком. А Ніко, подорослішавши, став бувати в їхньому домі…
Людина може вважати себе щасливою, тільки один раз покохавши, через роки скаже Кутуньйо з висоти свого досвіду. Коли ж це трапляється двічі чи й тричі, це дуже важко. На його думку, справжнє кохання приходить лише один-єдиний раз у житті, а потім через роки ти проносиш це почуття, навіть якщо поруч — уже інша жінка. Каже, що йому пощастило, бо від жінок у своєму житті завжди отримував значно більше, аніж давав їм. І що, попри чималий перелік недоліків, уміє прощати, тільки ось жінки йому всі траплялися такі, що прощати їх не було за що. І публічно зізнається: його серце — за кохання без зрад, та для нього самого це… дуже складно. Наче на підтвердження цих своїх слів, якось після закінчення одного з інтерв’ю на українському телеканалі Кутуньйо попросив журналістку заплющити очі — і поцілував її…
ЖИТТЯ БЕЗ КУПЮР
Попри такі стрімкі злети почуттів, Тото Кутуньйо справляє враження спокійного, доброзичливого і напрочуд пунктуального чоловіка. Він ретельно дотримується розпорядку дня і чітко пам’ятає, коли в нього репетиція і о котрій — обід. Сам не готує, але прив’язаний до італійської кухні, любить піцу «Маргарита», пиво і негазовану мінералку, та часом балує себе на десерт маленькою чашечкою еспресо зі щедро доданим цукром. Давно вже не рахуючи грошей, Тото може дозволити собі мати будинки в Мілані й Парижі та парк авто, обожнює кермувати і часом навіть перевищує швидкість. Як і всі італійці, він щохвилини жартує. Та, згадуючи минуле, стає серйозним — і доходить висновку, що, певно, є-таки щасливою людиною. Адже вся створена ним музика — про самого Тото, наче до фільму про його життя, в якому були й сонячні, й похмурі дні.
Співчутливий за природою, він не раз близько до серця брав чужий біль, намагався будь-що допомогти. Свого часу й сам відчув потребу в такій підтримці, аби подолати онкозахворювання — і це вдалося! Тоді й відчув, як багато людей в усьому світі бажають йому знову стати здоровим. Після курсу хіміотерапії так і сталося, і навіть шикарна шевелюра співака з часом відновилася. Тож згадує про цю сторінку життя з удячністю до Бога, лікарів і своїх шанувальників. Каже, що треба вміти насолоджуватися кожним днем, хоч би як складно було. Адже коли вранці, прокинувшись, бачиш сонце, то розумієш: життя триває!
Підготувала Ольга ГОЙДЕНКО.
