Його мелодії упізнавані з першої хвилини, а кращі пісні – то цілі вистави, які викликали захват у мільйонів слухачів багатьох країн світу. Композитор, піаніст, диригент – усе це творчі іпостасі Оярса Раймонда Паулса. Його по праву називають родоначальником естрадної музики Латвії, завдяки якому «легкий» жанр перетворився на серйозне мистецтво. Почесний доктор Латвійської академії наук, лицар 1 класу королівського ордена Полярної Зірки, Командор ордена Трьох зірок, Народний артист та Заслужений діяч мистецтв Латвії, лауреат міжнародної премії «Балтійська зірка» – це лише частина нагород Маестро, як ми звикли його називати, котрий успішно реалізував Богом даний талант, збагативши міжнародну музичну скарбницю своїми творами. У дні, коли Раймонд Паулс розпочинає свій 87-й рік життя, згадаймо разом його шлях до музичного Олімпу.
ДОЛЕНОСНА ЗУСТРІЧ
У світ Оярс Раймонд Паулс прийшов на диво теплого дня в розпал зими 1936 року — 12 січня, в будинку на вулиці Нордекю на околиці Риги. Його батьки зустрілися завдяки родинному бізнесу: бабця по батькові тримала лавку, де мала потребу в помічницях. Так і потрапила туди учениця швачки Алма Матильда Бродере, яка познайомилася там із молодшим від неї на 8 років сином своєї роботодавиці Валдемарсом. Юнак із 15років пішов працювати на ту саму склодувну фабрику, де з 8 років (!) трудився його батько. Тож молоді люди познайомилися, покохались — і невдовзі стали подружжям, проживши в любові та злагоді пів століття. І хоча в історії їх сім’ї траплялися не лише щасливі події (первісток подружжя прожив лише 4 місяці), та потім у них народився Раймонд, а згодом донька — і батьки оточили обох діточок примноженою любов’ю і турботою…
ПРИСВЯЧЕНИЙ МУЗИЦІ
Музичне майбутнє хлопчика в сім’ї навіть не обговорювалося — його батько, начитавшись книжок про музикантів, вирішив виховати з сина щонайменше нового Паганіні! Тим більше, й сам грав на барабані в ансамблі робітників «Міхаво», тоді як його батько — на скрипці. А що ввважав, буцім легшої за працю музиканта не буває, то незабаром придбав для свого малого скрипку.
Першим навчальним закладом для трирічного Раймонда став музичний дитсадок при Ризькому музичному інституті, та пальчики малюка ще не доросли до скрипки, тож довелося починати з фортепіано. Батько відразу почав збирати кошти на дорогущий інструмент, і невдовзі йому пощастило втілити цю мрію за півціни. Щоправда, вчителька мала сумнів, що з Раймонда може вийти щось особливе, — надто вже закороткі пальці мав. Та вдома малого заохочували до гри всіма правдами й неправдами, а до того дитина й сама проявляла неабияку наполегливість, укотре повторюючи нескінченні гамми, коли ровесники гралися на вулиці. Навіть початок Другої світової не порушив порядку речей щодо навчання — і 1943 року батько привів сина до 7-ї Ризької основної школи. Відтоді непосиду Раймонда завжди лякало, чи не зайде до них додому дорогою зі школи вчителька, після розповідей якої на нього знову чекатиме батьківська прочуханка. У ці роки він продовжував удосконалювати свої навички піаніста в приватному порядку. Через багато років про ці та інші біографічні події Паулс розповість на сторінках книжки «Музика мого життя. Спогади маестро».
ВИПРОБУВАННЯ ВІЙНОЮ І… ГОРОДОМ
Коли фронт наблизився, батько тимчасово перевіз дружину з дітьми в безпечніше місце, де хлопець не на жарт захопився збиранням військових «трофеїв». Слава Богу, йому пощастило вижити й залишитися майже неушкодженим після вибуху, коли отримав опіки обличчя. Добре, що вчасно встиг тоді заплющити очі — й не втратив зір…
Після повернення до Риги, як і більшість робітничих сімей, Паулси виживали завдяки натуральному господарству: тримали корову, козу, свиней, вирощували картоплю, цибулю, ягоди. Тож для Раймонда з молодшою сестричкою важка праця стала звичною й буденною. Згодом він скаже: «У дива я ніколи не вірив. Мені в житті нічого не давалося легко». Влітку не раз піднімався о 5-й ранку, щоб, зібравши свіжі ягоди, нести їх на ринок. Батькам і без того вистачало роботи: мати вела дім та опікувалася городом, купуючи дітям одяг за виручені від продажу гроші, а батько цілими днями працював на фабриці. Та попри дуже скромний рівень життя, Раймонд був круглим відмінником у школі.
ЦЕЙ ПРИТЯГАЛЬНИЙ ДЖАЗ…
Із 10 років він починає паралельно навчатися у спеціальній музичній середній школі ім. Е.Дарзиня та виступати на міських концертах, а з 14 — грати в ресторанах і на клубних вечорах. Збираючись на танці, музиканти пишуть розписку його батькові: «Взяли Ояра. Повернемо вранці».
Трохи легше стає після закінчення семирічки, коли зміг повністю зосередитися на музичній освіті. Його зацікавлює джаз, якому не вчать у музшколі. Хлопець швидко стає своїм на місцевих танцювальних вечірках, грає популярні мелодії на шкільних балах і, здається, здатний відтворити будь-яку почуту музику. В одному класі з ним навчаються кілька майбутніх зірок сцени, як-от Маріс Лієпа. Та близьких друзів Раймонд у цей час не має, що спонукає його до самодостатності. Згодом починає товаришувати зі своїм викладачем — скрипалем, кларнетистом, саксофонистом і джазменом Гунарсом Кушкисом, часом граючи з ним дуетом. І хоч очі в Раймонда постійно червоні від недосипання, та його прогрес як музиканта перевищує всі очікування, й учителі вже не мають сумніву: із цього юнака вийде добрий піаніст!
У ТВОРЧОМУ ПОШУКУ
Відколи 17-річним вступає до Латвійської консерваторії по класу фортепіано Германа Брауна, у житті Раймонда стає ще більше музики. Щоправда, не обходиться й без «помилок молодості», коли підкорені його майстерністю й даром імпровізації слухачі хочуть випити з ним за цей талант. А його обдарованість і справді вражала: міг без нот легко відтворити і фокстрот, і вальс, і почуті по радіо іноземні мелодії. Поступово з океану чужої музики почали виокремлювалися його власні мелодії…
І знову почувся щасливим: в радіокомітеті дозволили створити перший інструментальний секстет, в якому він був за роялем, — і за два роки молодий колектив зробив 40 записів. Першу пісню Раймонда на вірші Дайни Авотіні «Невідправлений лист» виконала Валентина Бутане, а невдовзі він із друзями потрапив у самий вир творчості тільки-но заснованого Ризького естрадного ансамблю під керівництвом Рінгольда Оре. Відтоді на навчання в консерваторії зовсім не залишалося часу, та під час держіспиту з бажаючих послухати гру 22-річної майбутньої музичної зірки утворилася ціла черга! На руки випускник отримав характеристику, в якій зазначалося: «Яскравий музичний талант. Але бракує волі та внутрішньої дисципліни… Добрі педагогічні здібності… Блискучий ансамбліст і концертмейстер. У суспільному житті — не активний».
Отримавши диплом, він працює концертмейстером в Латвійській Філармонії, згодом кілька років очолює Ризький оркестр, у складі якого буває з концертами в Грузії, Вірменії, Україні. На той час ім’я Паулса чи не щодня звучить на радіо, а його перші естрадні пісні, як-от «Краплі дощу», «Ми зустрілися в березні», «Зимовий вечір», «Стара береза», в Латвії вже стають хітами. Особливо популярна композиція «Синій льон», яку виконала у 1968 році співачка Лариса Мондрус.
Тоді ж починає співпрацювати з кінематографом, створивши музику для таких стрічок, як «Слуги диявола», «Стріли Робін Гуда», до яких згодом додадуться «Довга дорога в дюнах», «Подвійний капкан», «Як стати зіркою» тощо — загалом понад 20 фільмів. Писатиме музику й для багатьох театральних вистав.
ЩАСЛИВИЙ УДОМА
Створення власного інструментального тріо знаменує новий етап у його житті. Під час гастролей в Одесі Раймонда знайомлять із Світланою Епіфановою, яка стає його дружиною. Після народження доньки Анете (1962) молодий батько дає обіцянку матері й коханій остаточно здолати потяг до оковитої — і зрештою таки дотримує свого слова; відтоді він залежний хіба від роялю та музики! На згадку про це через багато років Паулс обзавівся особливим номером на службовому «Шевроле»: RP-62, що містив його ініціали та рік, коли кинув пити. Певно, йому не подобається розповідати про особисте, тож про його найближчих дотепер відомо небагато: дружина заради Раймонда опанувала латвійську, а донька, котра зі своєю сім’єю мешкає в Москві, подарувала Паулсу трьох онуків.
…Тим часом Раймонд продовжив навчання в Латвійській державній консерваторії — тепер по класу композиції. Набуті знання і талант піаніста в поєднанні з творчими здібностями подарували йому як композитору щасливу можливість самому виконувати свої твори, іще раз підтвердивши: щастя — багатогранне!
НЕВТОМНИЙ НОВАТОР
Його нова музика для театральних п’єс, балетів, естрадних пісень подобається слухачеві. Після успішних закордонних гастролей Паулс у 31 рік стає заслуженим артистом Латвії, вступає до Спілки композиторів ЛРСР. Нова програма оркестру 1968 р. стає першим авторським концертом Паулса, що складається з його естрадної музики та пісень, які відтоді багато років залишатимуться найпопулярнішими в Латвії. Йому першому вдалося привернути увагу співвітчизників, які раніше слухали переважно німецьку естраду, до латвійських виконавців, а перша пісенна платівка Раймонда розходиться мільйонними накладами.
Помітною подією стають успішні гастролі Європою і відзнака Міжнародного джазового фестивалю в Празі. Та бурхливе концертне життя втомлює Раймонда. Залишивши оркестр, завершує музику для трьох кінофільмів і створює рок-групу «Модо», яка після перемоги у Всесоюзному конкурсі артистів естради успішно гастролює по всьому СРСР та країнах соцтабору. Уже 1976-го їхня пісня звучить на фестивалі в Сопоті.
Готуючись до свого 40-го ювілейного концерту, Паулс започатковує нову традицію: наприкінці нового року пропонувати до уваги шанувальників своєрідний творчий звіт, під час якого виводити на сцену нового виконавця. За 7 років йому вдається випустити 7 дисків! Серед пісень, які на той час уже звучали в перекладі різними мовами, глядачам особливо полюбилися «Листя жовте» та «Синій льон», а також мюзикли «Сестра Керрі» та «Шерлок Холмс». Незабаром він стає головним редактором музичних передач Латвійського радіо.
ПІСНІ, ЩО ЙОГО УСЛАВИЛИ
Після першого авторського концерту в Москві, на якому Алла Пугачова назвала Паулса своїм Маестро, його пісні російською мовою зі словами Андрія Вознесенського та Іллі Рєзника виконують, окрім Примадонни, Валерій Леонт’єв, Яак Йоала, Роза Римбаєва, Микола Гнатюк, Софія Ротару, Олександр Малінін…
Бурхливі оплески викликають «Маестро», «Миллион алых роз», «Эй вы там, наверху», «Вернисаж», «Делу — время», «Скрипач на крыше», «Старинные часы»… Відому інструментальну композицію «Похмура погода» Раймонд Паулс написав спеціально для прогнозу погоди інформаційної програми «Час».
Згодом до числа найпопулярніших додається «Дедушка с бабушкой» у виконанні створеного маестро дитячого ансамблю «Кукушка». За його ініціативи започатковані конкурси молодих виконавців — пісенний «Юрмала» та Міжнародний популярної музики «Нова хвиля». 1976-го він стає Народним артистом ЛРСР, а за 9 років — Народним артистом СРСР.
ДОСЯГНЕННЯ ЗРІЛОГО ВІКУ
Після відновлення Незалежності Латвії Паулс посідає пост Міністра культури, потім стає радником Президента з питань культури, а 1999-го навіть висувається на пост Президента цієї країни, проте знімає свою кандидатуру, зауваживши: «Політика — не для творчої людини». Усі ювілеї — як свої власні, так і видатних діячів культури Латвії — Паулс давно відзначає новими концертами. 1998 року за його ініціативи відкрили Вернісаж — місце зборів творчої інтелігенції на театральні музичні вистави та вечірні концерти, з нагоди його 70-річчя в «Арена Рига» вперше відбувається свято пісні Раймонда Паулса. 2012-го він випускає спільний із Євгенієм Євтушенком музичний альбом. Останніми роками майже не пише, але багато грає. Минулого тижня Маестро виповнилося 86 років.
Підготувала Ольга ГОЙДЕНКО.
