Неповторно, неперевершено, проникливо, глибоко, потужно, мудро, впізнавано, лаконічно, ніжно, витончено, тепло, всеоб’ємно, сильно, влучно, круто, невтомно, геніально, шедеврально… — це лишень якась частина з тих епітетів, якими обдаровують нині роботи відомого українського художника, плакатиста, ілюстратора Нікіти ТІТОВА. Його швидка та влучна реакція на події сьогодення стала неабиякою підтримкою українцям цієї тяжкої воєнної пори, даруючи так багато сенсів для нашої віри, надії, любові. А самі картини, ілюстрації, малюнки, щойно з’явившись на його сторінці у Фейсбуці, який він називає своїм щоденником, миттєво розповсюджуються по інтернетівських просторах багатотисячними переглядами та поширеннями.
Хто ж він, цей чоловік, котрий так щемко, проникливо відгукується, рефлексує на те, що відбувається в житті нашої країни, нашого суспільства? Що його до того мотивує і надихає? Ось і про це зокрема хотілося дізнатися, запросивши знаного художника на порадницьку гостину.
ПРО МОТИВАЦІЮ У ТВОРЧОСТІ
Біль, радість, події, люди, кохання… Малювати для мене – це, перш за все, терапія, і мені дуже потрібно шукати рівновагу щодня.
ПРО ВОЛОНТЕРСТВО І ЗБОРИ
Волонтери з чотирнадцятого року знають, що збори завжди йдуть хвилями. На жаль, найбільший пік — це найстрашніші події. Ще у 2014–2015 роках люди під загрозою великої війни робили все, аби підтримати наших захисників. Та коли захисники дали їм можливість трохи перевести дух, зажити нормальним звичним життям, збори впали. На жаль, зараз цих зборів побільшало, але зібрати гроші на потреби армії стає дедалі важче. У 2022 році люди готові були віддавати останнє, бо розуміли, що від наших захисників залежить їхнє життя. А зараз у багатьох з’явилася ілюзія мирного життя, відтак і власні потреби стали трохи більшими, ніж потреба просто вижити. Ми робимо все, що можемо, аби забезпечити наших захисників необхідним. Якщо ж моя творчість перестане в цьому допомагати, ну, придумаємо щось ще.
Нам конче потрібно зрозуміти, що тільки разом і з повною віддачею ми зможемо вистояти. І це не залежить від влади, корупції, якихось дурних, незважених рішень. Кожен несе відповідальність лише за себе, й питання, що я сам робив у цей період, набагато важливіше, ніж те, що мені заважало зробити все, що міг.
ПРО ТЕ, ЩО РОЗ’ЄДНУЄ
Найпершу причину бачу в наших політиках, адже вони не здатні шукати компроміси навіть у важку годину таких випробувань. Вибори, а не Україна, думаю, — ось такий найперше девіз у більшості з них, на жаль, незалежно від партійної приналежності.
Друге, це те, що ворог усіляко намагається ділити нас, налаштовувати один проти одного, проти влади, робити нас слабшими. Це одне з головних його завдань. Адже так росіянам буде простіше нас знищити всіх. За цим вони сюди і прийшли.
Третє — відсутність культури, слово «повага» не в нашій прошивці. Звичайно, це дуже сильне узагальнення, є винятки, але загалом такими і є ті три основні причини, що призводять до роз’єднання українців.
ПРО ПЛАН ДІЙ ДЛЯ КОЖНОГО УКРАЇНЦЯ
Відповідальність за себе. Мало людей здатні на це, потрібно вчитися. Тоді важко буде знайти винних, перекласти провину на інших, головне — що ти робиш сам у цих умовах, інших вже може й не бути. Коли береш відповідальність за себе, тоді ти можеш допомогти й ще комусь, і ніхто не зможе тобі в цьому перешкодити. Так і переможемо — спочатку себе, а потім — ворога. От тільки дуже мало часу маємо на цю науку.
Український тил повинен бути найперше свідомим. Треба закрити телемарафон і перезапустити концепцію загальнодержавної комунікації з урахуванням усіх існуючих проблем. Із людьми треба говорити ясно і чітко, але для того цю ясність потрібно мати.
ПРО МОБІЛІЗАЦІЮ
Я провів немало часу в ТЦК із березня по майже вересень 22-го, зрештою, мене не взяли. Бачив, як черги там стають меншими. Причина, як на мене, знову ж таки, в комунікації, відсутності адекватних змін у самому процесі набору резерву, реформ і рішень, які могли б змінити й підхід до рекрутингу. Але маємо те, що маємо. А вибір простий: зберегти країну чи втратити. Кожен вирішує сам.
ПРО УКРАЇНСЬКУ МОВУ
Мій син ще в семирічному віці сам вирішив перейти на українську. Мені нічого не залишалося, як його підтримати. Він і Гугл — мої перші вчителі, і я вже багато років дякую Богу, що так сталося.
Мова — це одна з важливих складових формування державності, основна складова, навколо якої формуються не тільки державні кордони, але і її, держави, майбутнє. Незалежність чи колонія — так стоїть питання.
Повну версію порадницької гостини з НІКІТОЮ ТІТОВИМ можна вже прочитати в свіжому номері газети «Порадниця» від 15 лютого 2024 року.
Автор та керівник проєкту Тетяна ВЛАСЮК, головний редактор газети «Порадниця».
