До національного музею-заповідника великого письменника слід їхати, спершу побувавши у Великих Сорочинцях, де Гоголь народився. Хрестили його в нині унікальній не лише для України, а й Європи бароковій Спасо-Преображенській церкві, зведеній ще гетьманом Данилом Апостолом. Храм полонить і зовні, й зсередини, тож зрозуміло, що в такій красі й мав бути охрещеним славний наш Гоголь. Розмістилася ця перлина на березі чарівного Псла, неподалік перших у світі пам’ятника письменникові й меморіального музею, відкритих відповідно 1911 і 1929 рр. У музеї в кожному із залів на вас очікують гоголівські персонажі – то Іван Іванович та Іван Никифорович, то Солопій і Хівря… Це актори народного театру «Промінь», керованого заслуженим працівником культури України Володимиром Подолякою. Саме він, високий ставний сивочолий чоловік в українському вбранні, може вас зустріти при вході до етнографічного готелю-музею «Хутір Гоголя», де також варто побувати.
А далі ваш шлях проляже майже тим самим маршрутом, яким Марія Іванівна Гоголь-Яновська везла у кареті найдорожчий скарб – двомісячного Миколку, який весь цей час був під наглядом талановитого сорочинського лікаря Михайла Трохимовського. Через Баранівку, Великий Перевіз, Шишаки… Тоді, у травні 1809 р., дорога була, звісно, гіршою, ніж тепер, але асфальтове покриття лишає бажати кращого. Як тут не згадати окреслені Гоголем одвічні дві вітчизняні проблеми – дурні й дороги! Однак ці незручності компенсує краєвид, що відкривається при під’їзді до Яновщини, Василівки, а тепер Гоголевого: на горі, оперезаній підковоподібним ставком, – 30-гектарна садиба. Тут теплої пори обов’язково щось цвіте – то яблуні, то бузок, то акація (мені випала нагода побачити ці вкриті білими китицями дерева). І розливаються пахощі на багато верст, і чути неповторний солов’їний спів… Як у гоголівській «Майській ночі», де він запитує сущих і в Україні, і в усьому світі: «Чи знаєте ви українську ніч?» Саме так називається неповторне дійство, що іноді проводять у музеї-заповіднику вечірньої пори.
…Спершу вас запросять до просторого будинку і флігеля, зведених у 80-ті роки минулого століття за кресленнями і знімками справжньої садиби Гоголя. Тут у більш як 10 залах ніби досі живе дух письменника – у кольорових вітражах, шпалерах, відтворених за його ескізами, у старовинних портретах, меблях, перших виданнях творів. Про його життя, любов до України вам розповість не лише чудовий екскурсовод, заступник директора музею-заповідника Ірина Волошина, а й раптом у просторій світлій їдальні до гостей вийде… сама Марія Іванівна Гоголь-Яновська у чорній сукні з накинутою на плечі сірою шаллю. У цій ролі ось уже багато років виступає одна з фундаторок музею-заповідника, головний зберігач його фонду Катерина Чернова. Її привітне, ласкаве слово про сина, його відвідини батьківщини полонить і зворушує… А у флігелі, де зібрано найцінніші експонати, розповідь продовжить улюблена сестра письменника Ольга, яка успадкувала батьківську садибу (старший науковий співробітник Ірина Прокуда). Та й сам чарівник слова зненацька постане на тлі освітленої ширми своєї кімнати: його профіль, що рухається за пюпітром, за яким любив писати стоячи, створює відчуття реальності… Це підтверджують його особисті печатки, подарунки, привезені сестрам з Італії, білий жилет із ґудзиками, який носив модник Гоголь…
Далі містерія продовжується уже у парку. Трохи відійшовши від будинку вглиб алеї, раптом у далині бачимо закоханих із «Майської ночі» Левка і Ганну: місцеві аматори якраз відтворюють сцену про дивацтва, які відбувалися у цих краях… І лишень ви налаштувалися на відповідний лад, як проходячи повз старе дерево, раптом у дуплі побачите гномів, освітлених свічками. А з-за гроту, зведеного ще батьком Гоголя, раптом до ваших ніг вискочить справжнісінький Чорт, без якого немислимі «Вечори на хуторі біля Диканьки». Під час цієї двогодинної подорожі садибою десь у пітьмі промайнуть русалки, одягнені у зелені довгі строї, – співають, гойдаються на вітах… А ось там, на ставку, у пітьмі постає човен, у якому пливуть закохані, освітлені багаттям, що раптом яскраво запалало на іншому березі, у гущавині, – на його тлі рухаються якісь тіні…
Вражає, звісно, фінал цього дійства: пані Ірина Волошина виводить усіх на берег ставка, зосереджує нас на краєвиді, вмикає запис акторської декламації: «Земля вся у срібному світлі; а дивне повітря віє і теплом, і прохолодою, і дише млостю, і розливає океан пахощів. Божественна ніч! Чарівлива ніч!.. Тихі та спокійні ці стави; холод і морок вод їх похмуро оточений темно-зеленими стінами садів».
«Боже, це ж ми те саме бачимо!» – калатають ваші серця… Так, Гоголя надихали саме знайомі з дитинства краєвиди, улюблена Василівка, де тепер свято бережуть його пам’ять і де має побувати кожен українець…
Олександр БАЛАБКО, письменник.
