«Людина-шампанське», казали про акторку Надію Рум’янцеву, котра мала особливий дар спілкування – і на екрані, і по життю. Закордонні кінокритики називали її «Чарлі Чапліним у спідниці», а італійці – «російською Джульєттою Мазиною» (так звали дружину Федеріко Фелліні). На що Рум’янцева незмінно відповідала: мовляв, для Джульєтти їй бракувало свого Фелліні; з ним знімалася би більше. Й насправді в її творчому доробку лише 35 кінофільмів – але ж яких! Та для широкого глядацького загалу акторка назавжди залишилася Тосею Кислициною зі стрічки «Дівчата» і Людмилою Добривечір з «Королеви бензоколонки». Про ці та інші її ролі згадуємо в день народження Надії Рум’янцевої.
БЕЗ ФІЗИКИ І МАТЕМАТИКИ
Хто знає, чи стала б шкільна відмінниця Надія Рум’янцева зіркою кінематографа, якби виявилася більш прихильною до точних наук! У шкільному історичному музеї підмосковних Жайворонків дотепер зберігається книжка із записом про її атестат зрілості: прийшла до школи 1938 р., закінчила 1948, майже на всі п’ятірки, бо четвірку мала лише з російської мови. Та, попри це, срібна медалістка всіляко прагла уникнути вступних іспитів із точних наук. Ось лише, гортаючи довідник для вступників, не бачила жодної альтернативи. Філологія – та ж вона ніколи нічого не писала, тож повторити успіх Шолохова не зможе, а на менше – не згодна! Лише на останній сторінці прочитала про театральний, де вступники здаватимуть історію, літературу і читання напам’ять. До цього була цілком готова!
Підкоряти Москву поїхала у шкільній формі й кісками з бантиками, одягнувши ще й солом’яну панамку. Головний убір став у пригоді, коли читала монолог Фамусова з «Лиха від розуму», прагнучиьвразити комісію. Її виступ настільки був емоційним, що екзаменатори припустили: в абітурієнтки судоми. Передчувала провал, та все склалося якнайкраще – і до студії при Центральному дитячому театрі її прийняли.
Згодом одна з викладачок, переходячи до ВДІКу, взяла з собою талановиту протеже. Персональними педагогами Надії стали Ольга Пижова і Борис Бібіков. Побачивши в дипломній виставі мале на зріст дівчисько з дивовижно світлим поглядом, режисер Іван Пир’єв, який тоді очолював «Мосфільм», пообіцяв написати роль спеціально для неї. Так у радянський кінематограф увійшла сільська дівчинка з Підмосков’я.
Насправді друга дитина в родині провідника потягів Василя і домогосподарки Ольги народилася в с. Потапово на Смоленщині, та за рік Рум’янцеви перебралися ближче до столиці. Змалку дівча росло життєрадісним і енергійним, і навіть війна не знищила ці риси.
Батько-фронтовик повернувся Героєм Радянського Союзу, та після пережитого на життя дивився тверезо, а от мати була справжньою комуністкою, згадувала Надія, через що між подружжям часто виникали ідеологічні баталії.
НА ШЛЯХУ ДО «КОРОЛЕВИ»
Першу роль у фільмі «Назустріч життю» зіграла, коли ще була студенткою. Щоб краще увійти в неї, місяць вивчала в ремісничому училищі токарну справу. Їй так кортіло зіграти, що збрехала, буцім вміє керувати моторним човном, бо цю навичку мала її героїня. Природно, човен перевернувся, і відчайдушна акторка опинилася в крижаній воді. Та міцний організм переніс це без наслідків, і зйомки тривали далі. У цій ролі доросла дівчина зростом у півтора метра знімалася разом із дітьми, тож аби не здогадалися про її справжній вік, трималася як усі, дозволяючи смикати себе за кіски, і лупцювала хуліганів портфелем по голові у відповідь на такі самі їх випади.
Коли ж отримала добру звістку, що Іван Пир’єв запрошує знятися в головній ролі Наді Берестової у «Непіддатливих», виявилося, що вона цілком відповідає характеру самої акторки. Іще через 4 роки тріумфальний успіх Рум’янцевої закріпила знята на кіностудії Довженка комедія Миколи Літуса та Олексія Мішурина «Королева бензоколонки», в якій Рум’янцева зіграла Людмилу Добривечір – позитивну, наполегливу і смішну водночас. У курносе дівчисько зі смішними кісками з перших кадрів на екрані закохувалися всією глядацькою залою, а кінострічка стала другою за популярністю після «Кавказької полонянки».
Із наступних ролей варто згадати лише Раїсу з «Одруження Бальзамінова». Звісно, порадували глядача й акторські ансамблі Рум’янцевої з Юрієм Яковлевим і Фаїною Раневською в картині «Легке життя», із Савелієм Крамаровим і Левом Дуровим – у комедії «Чорт із портфелем», із Віталієм Соломіним – у стрічці «Міцний горішок».
СВІТ ПІДКОРИЛА ТОСЯ
Відомою на весь Союз, ще й на пів світу, Надія стала після ролі Тосі Кислициної у знятій на «Мосфільмі» кінострічці Юрія Чулюкіна «Дівчата». Газети писали тоді, що відтепер кожна дівчина, зовнішність якої раніше не давала шансів потрапити в кіно, може спробувати стати кінозіркою. Зіграти Тосю мріяла тоді не лише Надія, та вона настільки природно поводилася на пробах, жартуючи і випромінюючи енергію що керівник проєкту Михайло Ромм заявив: «Грати роль буде ця пташка».
Будучи значно старшою за свою 18-річну героїню, 30-річна Надія чудово зіграла цю роль. Образ наївної, скромної й водночас рішучої тендітної дівчинки «списала» тоді зі своєї шанувальниці – юної дитдомівки, яка одного разу постукала в її двері. Прийнявши запрошення на чай, дівчинка зняла тоді благеньке пальто, так і залишившись у шапці-вушанці. Саме такою Рум’янцева і «зліпила» свою Тосю.
Стосунки з партнером по зйомках Миколою Рибниковим, який зіграв Іллю, складалися непросто. Уже відомому актору, який виконував роль 25-річного хлопця, Надія видавалася тоді юною вискочкою, хоч була його ровесницею. Через це сцени сварок їм вдавалися краще за романтичні. Екстриму додавали й непрості умови зйомок. Після «Мосфільму», де сюжет відтворювали, спеціально посадивши 300 дерев і приладнавши вивіску «Ліспромгосп», перебралися аж на Північний Урал, до справжнього ліспромгоспу. Та, попри чудові лісові пейзажі, затрималися там ненадовго: знімати довелося при 40 градусах морозу. Коли Надія в ролі Тосі принесла лісорубам каструлю грибного супу й роздала алюмінієві миски та ложки, Рибников настільки увійшов у роль Іллі, що облизав ложку – і та на морозі миттєво примерзла до губи. Всі на мить завмерли, та актор рішуче відірвав ложку разом зі шкірою, викликавши захоплений зойк Надії: «Оце мужність!»
Далі працювали в Твері, імітуючи сніг присипаною нафталіном і политою лаком ватою, за кадром ховаючись від сонця під парасольками. Фінальні ж сюжети, включно із романтичною сценою спілкування головних героїв у кожухах під ялинкою, знімали в Ялті у 30-градусну спеку!
Уже в рік виходу (1962) фільм подивилися майже 35 млн. глядачів. Він швидко здобув і міжнародне визнання, отримавши дипломи Единбурзького та Каннського молодіжного кінофестивалів. Саму ж Рум’янцеву за краще виконання жіночої ролі відзначили призом від IV Міжнародного кінофестивалю в Аргентині. Після того її не раз запрошували на зйомки навіть до Голлівуду, та Надія і не підозрювала про це, бо радянське керівництво відповідало за неї: мовляв, дуже зайнята на зйомках у Союзі!
«ХОЧУ – ХАЛВУ ЇМ, А ХОЧУ – ПРЯНИКИ!»
«Так хочеться бути гарною! Я б тоді за всіх обдурених дівчат помстилася. Ось іду я, гарна, по вулиці, а всі зустрічні хлопці так і остовпівають! А які слабші, то й падають, і самі по собі у штабелі вкладаються», – озвучила у фільмі дівочу мрію Тосі акторка.
Від самої ж Рум’янцевої голови втрачали як «звичайні» чоловіки, так і колеги по майданчику. Приміром, під час зйомок «Дівчат» у Твері майже всі місцеві хлопці випитували в акторів, чи заміжня «Тося», намагаючись запросити її на побачення. А от із Юрієм Біловим (водій з «Королеви бензоколонки») вони разом навчалися у ВДІКу. Веселі й відкриті, видавалися колегам створеними одне для одного, але пари на все життя не вийшло; коли щось ішло не так, Надія з кавалерами була категоричною.
«Я взагалі вирішила заміж не виходити. Самій спокійніше, правда? Хочу – халву їм, а хочу – пряники!» – цього Тосиного постулату Надія не поділяла. Першим її супутником став однокурсник Володимир Шурупов, але після вишу шлюб розпався з її ініціативи: чоловіка розподілили у провінційний театр, а Надія, тоді вже популярна акторка, вирішила залишитися в столиці. Тож, порадившись зі своїм педагогом і почувши: а скільки, мовляв, у тому Свердловську кіностудій? – вибір зробила на користь роботи.
Якось після дня народження спільного знайомого її провів додому молодий дипломат Віллі. Спершу потоваришували, та з часом стосунки стали романтичними. Не розраховуючи на шлюб, Надія, однак, щиро турбувалася про чоловіка, і він відповідав тим саме, привозячи їй із закордонних відряджень дефіцитні модні обновки. Через 3 роки стосунків Віллі Хштоян запропонував їх оформити: мовляв, у Міністерстві зовнішньої торгівлі всі про них знають, уже незручно! При цьому не приховував: якщо стане дружиною, муситиме разом із ним їхати за кордон, а отже, полишити Москву і кінозйомки.
Цього разу Рум’янцева зробила вибір на користь почуттів, дарма що заробляла тоді більше за Хштояна. І на інструктажі в ЦК, коли запитали, чи розуміє, що втрачає, відповіла: в кіно зробила вже багато, тож хай тепер працюють інші актори!
ДРУЖИНА ДИПЛОМАТА
Ось так, перебуваючи на вершині акторської популярності, Рум’янцева майже на 15 років зникла з поля зору глядачів. Із собою взяли й маленьку Карину, доньку Віллі від першого шлюбу. Вони подружилися. «Яскрава, сонячна, мудра», – через роки згадувала про неї падчірка. Спільних дітей подружжя не мало; на схилі літ Хштоян дуже шкодував про це: мовляв, не зважилися, втратили свій шанс. Усю свою любов і турботу жінка віддавала сім’ї. Колись «підкорила» Віллі своїм «особливим» вінегретом, а потім успішно опанувала й рідну йому вірменську кухню. Любила щедро пригощати; донька чоловіка, а згодом і її син, ніколи не почувалися обділеними увагою і турботою.
Домовита господиня чудово справлялася і з обов’язками дружини дипломата. В Єгипті спілкувалася французькою, перед поїздкою в Малайзію опанувала англійську, навчилася грати в теніс. Своєю красою привертала увагу на дипломатичних прийомах і завжди намагалася стати душею товариства. Посол в Японії остовпів, почувши, як Надія заговорила й цією мовою! Виявилося, вона заздалегідь написала по-російськи, як звучить привітання японською, завдяки чудовій зоровій пам’яті одразу запам’ятала, а на прийомі озвучила!
Коли в Єгипті розпочалася війна, й жінок та дітей дипломатів евакуювали, Надія відвезла Карину в Росію. Сама ж одразу почала вимагати в міністерстві, аби її відправили назад, до чоловіка: мовляв, він там у небезпеці, тож має бути поруч! І стала єдиною пасажиркою вантажного корабля, що вирушав до Єгипту, чим украй розчулила Віллі!
ЗМІНА АМПЛУА
Актриси її амплуа – травесті й інженю – зазвичай швидко старішають, вимушено припиняючи професійну діяльність. Повернувшись до Москви, займалася переважно озвучкою мультфільмів, зокрема «38 папуг», «Привіт мавпочці», «Бабуся удава», «Качині історії», та зарубіжних серіалів і стрічок, як-от «Знесені вітром», «Анжеліка і король». Саме її голосом заговорила й героїня першої показаної в СРСР «мильної опери» рабиня Ізаура. Озвучка не була новиною для Рум’янцевої: свій голос колись «подарувала» й «кавказькій полонянці» Ніні, та юній Гюльчитай з «Білого сонця пустелі», озвучувала ролі Одрі Хепберн, Джульєтти Мазіни…
1991 року, нарешті, стала народною артисткою РРФСР, а згодом російський серіал «Несподівана радість», де зіграла разом із Арменом Джигарханяном, і який став її останньою роботою в кіно, подарував 75-річній Рум’янцевій нове амплуа комічної старої.
ПРОЖИЛА ТАК, ЯК ХОТІЛА
Відпущені Богом роки Рум’янцева прожила так, як хотіла. Не раз повторювала почуте від когось: не варто жалітися на своє життя, бо пожаліти – не пожаліють, а ось поважати перестануть. І до останнього була оптимісткою. З життя пішла на 78 році через запалення легенів, яке розвинулося на тлі неоперабельної пухлини мозку, за день до святкування 45-річчя виходу «Королеви бензоколонки». Переможниця за характером, вердикт лікарів сприйняла стійко і боролася до кінця. «Кращі роки життя я прожила з тобою», – такі були її останні, адресовані Віллі, слова.
Підготувала Ніна НАЗАРОВА.
