«Все буде добре», «Все буде смачно», «Ранок із Надією», «Ранок у великому місті», «Надійні поради», «Позивний «Надія» — уже навіть самі назви телепроєктів, які вона довгий час вела або ж веде зараз, додають оптимізму та натхнення до життя. Тож і не дивно, що її відеозвернення у Фейсбуці 24 лютого минулого року, попри відчуття великої тривоги, відгукнулося відносним заспокоєнням та надією: а раптом і справді все буде добре?! І ракети над нашими головами, й окупанти на наших землях — то якесь страшне непорозуміння?! Та, на жаль… В Україні й досі триває велика війна… І ми говоримо з ведучою телеканалу СТБ Надією МАТВЄЄВОЮ переважно про це та зокрема про те, як знайти себе в сьогоденні й до чого готуватися українцям у майбутньому.
ПРО ПЕРШІ ДНІ ВТОРГНЕННЯ
Аналізуючи вже зараз, відколи минуло багато часу, розумію: якимось дивним чином моя психіка спрацювала саме так, що в перші дні вторгнення, коли люди найбільше боялися, в мене була внутрішня впевненість. Думаю, психіка просто так захищала мене. І саме це я транслювала — своїм рідним, подругам, знайомим. Не знала, коли те закінчиться, але мала стовідсоткову впевненість, що все буде добре. Зараз, звісно, це звучить абсурдно. Але вдячна, що мій організм, мій мозок, моя психіка так були налаштовані, і що найстрашніші перші дні, тижні великої війни пережила саме в такому-от відчутті та ще з переконанням ділитися цією впевненістю з іншими.
ПРО ТЕОРІЮ МАЛЕНЬКИХ РАДОЩІВ
Фактично, так, вона дала збій, коли я вже усвідомила все те жахіття. Як нація, як кожен із нас особисто, ми проходимо спільні етапи, переживаючи величезну травму війни. Звісно, не обійшлося без депресії, коли неможливо було те якось усвідомити, прийняти. Коли насправді хотілося померти, аби нічого не бачити (і такі, зізнаюся, були в мене моменти). Та дивлячись, як українці виживають, що, проходячи такі страждання, вони тримаються, що ми всі разом можемо допомагати ЗСУ робити свою справу, знову ж, як влучно ви сказали, спираючись на інших людей, я знову відчула цю своєрідну відповідальність: як відома особистість і як людина, котра має той запас сил завдяки своєму життю, й творчому в тому числі, маю змінюватися і змінювати. Тоді й ожила теорія маленьких радощів, яка працює й досі і яка, вважаю, є опорою в нашому житті. Для мене це, знову ж таки, були прогулянки, моя собака Семі та філіжанка кави — конкретні маленькі радощі, які повернули до життя і роздумів в інший бік.
ПРО ЛІКИ ВІД ВІЙНИ
Ой, ой, не знаю… Тому що такого досвіду в нас не було. І ні в кого не було. Так, Друга світова війна травмувала мільйони людей. Але тоді не було усвідомлення, що то таке. Люди жили в іншій реальності. Зараз вона не така, через більший емоційний розвиток. Ну, це ж нещодавно з’явилося, що емоційний інтелект як спосіб життя — єдиний у всьому світі, нормальний спосіб життя. Плюс величезна купа інформації. Коли ми кажемо, що не забудемо, не пробачимо — бо маємо історичні докази. Тут і зараз. Вони залишаться: у відео, на фото… Усе те, що є зараз, в реальному часі. Колись цього не було. Це наші докази — щоб не забути. І наша травма, якої дуже важко позбутися. Тому що стоятиме перед очима завжди. Як нам із цим бути? Тут покладаюся на світ у цілому. Вірю, що спільнота професіоналів ментального здоров’я найперше, а також фізичного, що весь світ об’єднається, аби випрацювати систему оздоровлення нації на прикладі українців після такої травми. На це покладаюся і в це вірю. Якщо сприймати світ більш-менш таким, що хоче вижити взагалі. Бо й це теж питання. Для того ж, аби зараз просто вижити, ситуацію сприймаю таким чином, що буде зацікавленість усього світу, аби українці стали ментально здоровими та щасливими. Разом ми впораємося. А кожному українцеві, як і самій собі, раджу не нехтувати питаннями ментального здоров’я і звертатися до фахівців, розбиратися в собі, не замовчувати свої травми, не ігнорувати їх.
ПРО ФРАЗУ «ВСЕ БУДЕ ДОБРЕ»
Вона терапевтична, помічна в мирний час. А під час війни, як пояснюють психологи, не можна людині, котра в травмі, котра переживає якусь втрату, чи просто боїться, сказати: «Та заспокойся, все буде добре!» Це знецінює почуття людини, начебто її переживання безпідставні, неважливі для вас і не мають сенсу. Але ж це не так, ми всі щодня переживаємо найсильніші хвилювання і страхи. Тому я зараз у спілкуванні з людьми з обережністю її вживаю. Хоча для нас, українців, ця фраза є справжнім національним кодом.
ПРО ПЕРЕМОГУ
В ідеальному моєму світі все закінчиться в цьому році, якимись рішучими діями, коли ворог просто буде ошелешений, спантеличений, і стане зрозуміло, що це — Перемога України. Ось наша територія, і їм немає сенсу навіть рипатися сюди надалі. На цьому й стою: така в мене є надія і я сама — Надія.
Повну версію порадницької гостини З НАДІЄЮ МАТВЄЄВОЮ можна вже прочитати в свіжому номері газети «Порадниця» від 25 травня 2023 року.
Автор та керівник проєкту Тетяна ВЛАСЮК, головний редактор газети «Порадниця».