На порадницьку гостину могла би запрошувати обох цих красивих, талановитих, харизматичних молодих людей, цю люблячу пару, котрою захоплювалися колеги, друзі, рідні. І говорити з ними на мирні теми — про їх акторську професію, про ролі, яких мало би ще багато бути, про життєві цінності, про сім’ю. Аби — не війна. Могли би спілкуватися з відомим українським актором театру та кіно Олексієм ХІЛЬСЬКИМ, знаним, зокрема, за ролями в серіалах «Кріпосна», «На твоєму боці», «Квочка», «Лікар Ковальчук», «Опер за викликом», «Загадка для Анни», «Виклик», — уже як із учасником російсько-української війни, головним сержантом ЗСУ.
За кілька днів, 14 листопада, Олексію мало би виповнитися 36 років, та він назавжди залишиться 35-річним. Аби — не війна.
І про нього, полеглого на полі бою Героя, говоримо з дружиною, Надією ХІЛЬСЬКОЮ, теж українською акторкою, котру глядачі знають, зокрема, за ролями в картинах «Швидка», «Надія», «Щастя за рецептом», «Любов на реабілітації», «Вікно життя-2», «Виклик».
ПРО ОЛЕКСІЯ І ЙОГО РІШЕННЯ ЙТИ НА ФРОНТ
Він був надзвичайно доброю людиною. Всі його вчинки про це говорили. Ніколи не чекав подяки за якусь зроблену ним гарну справу. Він хотів жити по совісті й робив завжди так, як підказувало його серце. І навіть коли з ним, бува, хтось поводився не дуже добре, не тримав зла, прощав. Мій чоловік — дуже гарний, талановитий, розумний. У ньому було все найкраще, що притаманне людині. Він так любив життя!
Я відчувала, знала, що він саме так вчинить. Адже бачила його від перших днів повномасштабного вторгнення, бачила, як рвався на фронт. Льоша говорив про те, що от він, такий кремезний, дорослий чоловік, не може вчинити по-інакшому. Навіть, казав, як же гратиме потім героїв у кіно, а сам таким насправді не буде?! Для нього це було б брехнею. А брехати не міг. І я, поважаючи чоловіка, не могла відмовляти його від того рішення, бо інакше зробила б тільки гірше йому, він не зміг би нормально жити, знаючи, що не там, на фронті.
ПРО ГОРДІСТЬ І КОХАННЯ
Я відчувала гордість, в принципі, кожну хвилину свого життя, відколи в ньому з’явився Льоша. Він пишався мною, я пишалася ним. Ми обоє пишалися нашою донечкою. І, звісно, я надзвичайно пишалася його вчинком, коли пішов на фронт. Згодом пишалася його службою в 46-й Окремій аеромобільній бригаді ДШВ ЗСУ, де був головним сержантом взводу розвідувальної роти, постійно перебуваючи на передовій. Олексій брав участь у наступі на Херсонщині, воював у Бахмуті, Соледарі… Дуже боялася, хвилювалася за нього, сумувала.
…ми кохали одне одного, кохали по-справжньому. Ми були крутою командою, партнерами по життю, по роботі — по всьому. Завжди разом — на роботі, в одному театрі в Дніпрі працювали, де й познайомилися, знімалися в кіно разом. І, напевне, це й зміцнювало нас як подружжя. Я допомагала йому розвиватися, він допомагав мені. Отак одне в одного вкладали все, що тільки хотіли бачити в нас найкращого. Можливо, це й зробило нас тими, ким ми є.
ПРО КАВУ ДЛЯ КОХАНОГО
Коли Льоша був у відпустці, він буквально за тиждень до загибелі поїхав від нас на фронт, ходив із побратимами хлопців своїх на кладовищі провідувати. Коли повернувся додому, розповів, що бачив, як дівчина прийшла на могилу, напевне, свого коханого із двома чашками кави — для себе і для нього; присіла поруч і п’є каву… А я от мовчки слухаю свого чоловіка й розумію, що напевне він теж хотів би так, якщо з ним щось станеться. Льоша загинув… І тепер я ходжу до нього з кавою…
ПРО ПЕТИЦІЮ
Уже є необхідних 25 тисяч голосів, а далі сподіватимемося, що Президент її розгляне і присвоїть Олексію звання Героя України. Вважаю, що в нас багато воїнів достойні цього високого звання, але не впевнена, що кожному його дають. Та для мене мій чоловік і так уже Герой. Знаєте, він же не просто людина, котра загинула на цій війні. Він реально, як розповідали його побратими, достойно, відважно воював і багато чому їх навчив. Багато кого врятував. Принаймні про двох я вже знаю конкретно. Один побратим написав, що Льоша витягнув його з-під мінометного обстрілу. Другий випадок, коли був перший штурм і чоловік отримав поранення, разом із іншим побратимом вони витягли хлопця, якому перебило руку. Накладали турнікет, робили все, аби врятували її. Інакше довелося б ампутувати…
ПРО ТИХ, ХТО В ТИЛУ
Маю бути достойною свого чоловіка. І ми всі маємо бути достойними всіх наших загиблих захисників, тих, хто нині на передовій. Мені боляче чути, як люди жаліються на втому, на те, що їм важко — важко ходити на роботу, важко чекати, коли закінчиться війна. Це недостойно. Треба розуміти, хто реально зараз втомлюється, хто є справжніми Героями — це наші хлопці та дівчата в ЗСУ, в Силах Оборони. Ми ж повинні, зціпивши зуби, працювати.
Повну версію порадницької гостини з НАДІЄЮ ХІЛЬСЬКОЮ можна вже прочитати в свіжому номері газети «Порадниця» від 9 листопада 2023 року.
Автор та керівник проєкту ТЕТЯНА ВЛАСЮК,
головний редактор газети «Порадниця».
