На запитання про опорні школи відповідає представник директорату шкільної освіти Міносвіти України Анна ПУЦОВА
— З якої причини в Україні запроваджують опорні школи?
— Опорна школа або опорний заклад освіти — це саме той заклад, який на доступній території (приблизно в радіусі 15–20 км) має низку переваг порівняно з іншими, розташованими на певній території. Йдеться про сільські школи та розташовані в районах і селищах міського типу, на сьогодні це законодавчо так врегульовано.
— Коли почалася ця реформа?
— Збір першої аналітичної інформація щодо створення опорних закладів почався у 2016 році. Тоді було створено понад 100 опорних закладів. Розпочато активізацію цих процесів змінами до постанови Кабміну від 2016 року, зрештою основним рушієм стали 2 реформи — освіти та децентралізація. У цьому питанні вони перетинаються найтісніше, бо засновниками шкіл є органи місцевого самоврядування.
— Чи існує аналогічний закордонний досвід, чи це суто українська реформа?
— Його має Польща, де більш як 10 років відбувалася децентралізація, та країни Балтії. Але польський досвід ближчий для України з огляду на схожість наших держав за територіальною ознакою, а тому зважати на досягнення поляків, маючи в Україні понад 40 млн. громадян, для нас логічніше, ніж на економічні дива в європейських країнах із населенням 3 млн. Складність української ситуації й у тому, що наші території розмаїті за географічними ознаками, і це велика проблема, в т.ч. при створенні опорних закладів. Наприклад, на моїй рідній Чернігівщині це організувати складніше, бо є громади, які в радіусі мають 35 км і частково 15 км з них — повне бездоріжжя.
— А які чинники найперше беруть до уваги при створенні ОШ?
— Нормативно міністерство визначило, що процедура обрання опорної школи має бути визначена засновником закладу, тобто відповідною радою, і заклад має бути добре оснащений, із належною матеріально-технічною базою, певними характеристиками, які рамково наразі прийняті Кабміном у новому положенні про опорний заклад та освітній округ.
— Чи передбачена максимальна відстань до опорної школи?
— Припустимого кілометражу щодо підвезення немає, але зазначено, що всі учасники освітнього процесу, тобто учні, вчителі, а може, й дирекція, мають бути 100-відсотково підвезені до ОШ з усіх точок. Засновник, беручи на себе відповідальність зі створення ОШ, зважатиме на відстань і проблематику організації підвезення, аналізуватиме це. Є санітарно-епідеміологічні норми; там написано, що учні шкіл I ступеня можуть бути в дорозі 15 хв. (в один бік), II і III ступенів — не більш ніж 30 хв. (в один бік).
— Чому потрібно змінювати систему середньої освіти на селі?
— Чи не найбільша проблема в тому, що в нас безліч малокомплектних шкіл, де обмаль учнів. Раніше населені пункти створювали при певних підприємствах, колгоспних виробництвах, аграрних комплексах, але були й ті, що склалися історично. Останні й донині — доволі великі села із населенням від 600 осіб. Але нещодавно ми робили мінімальний аналіз в одному з районів і знайшли там школу І ступеня, де мало б навчатися щонайменше 4 класи дітей, а навчається лише 7 учнів. А школа функціонує в повному обсязі! Ми ж не можемо сказати, мовляв, дітей мало, тож закривайте все. Доводиться шукати інші можливості, й саме тому створюють опорні школи. І це не вимога, не панацея, але певна можливість оптимізувати витрати місцевої влади та місцевих громад і зрозуміти, на чому їм робити акцент надалі та яким чином використовувати певні приміщення.
Наприклад, на Чернігівщині свого часу довелося побувати в школі І–ІІ ступеня, де за санітарно-епідеміологічними нормами було все потрібне для навчання, спортмайданчик тощо, все гаразд, і там же на території закладів є підприємство з сироваріння. Тобто шкільна територія, яка стала непотрібною через значне зменшення кількості учнів, використовувалася виробником від громади, який був зареєстрований, платив податки, брав участь в обгородженні території, у підтриманні її в належному стані. Таким чином у селі було знайдено можливість для певного розвитку цієї території.
— Хто і як обиратиме опорні школи серед усіх шкіл району? Чи врахують думку селян, родин школярів, учителів?
— У постанові про опорні заклади йдеться про те, що заклад обирає засновник, тобто орган місцевого самоврядування, як-от районна рада чи об’єднані територіальні громади. Районна рада або орган місцевого самоврядування обирає опорну школу на конкурсних засадах.
Тобто мають затвердити певні критерії, які різнитимуться у кожній місцевості. Це все можна врегулювати завдяки рішенням місцевої ради, що має змогу на місцях вирішувати певні питання. Можливо, хтось захоче, аби для вибору опорних шкіл була створена певна комісія, а хтось інший — щоб відповідне рішення було винесене на громадські збори. Поки що всі ці варіанти можливі, оскільки наразі в постанові немає чітко прописаної процедури. Постанова не регулює це питання.
— Чому є спротив створенню опорних шкіл?
— Вважаю, що проблема не в освітньому полі, а в спілкуванні з громадами, інформуванні населення. Тож дуже вдячна «Порадниці», яка порушує такі теми і дає змогу поговорити про це. Процес має починатися з інформування. Звертаюся до засновників закладів: не бійтеся людей, вони вас вибрали! Треба йти до них: у нас є проблема, але маємо її разом розв’язати. Треба розуміти, що дітям і громаді потрібні розвиток, можливість забезпечити доступну та якісну освіту. Якийсь заклад стане філією, а якийсь — опорною школою. Водночас треба пояснювати батькам найменших школярів: перший ступінь завжди залишається найближче до дитини. Тобто філія з І ступенем освіти — орієнтовно з 1 по 4 клас — завжди буде в селі. А вже за 4 роки можна буде пояснити дитині, що зараз вона ходить до школи пішки, а потім її возитимуть на автобусі, а отже, має знати правила дорожнього руху тощо. Є певний період підготовки до цього процесу.
— Нещодавно міністр Ліля Гриневич казала про несприйняття ідеї цих змін самими вчителями, хоч дуже погано, коли один учитель викладає кілька предметів, бо не зробить учня успішним, тож виникає питання: школа потрібна дітям чи вчителям? А ще ж і такий нюанс: було в 3 школах 3 директори, а тепер буде один. І тут людський фактор має значення.
— У допомозі в налагодженні цього публічного діалогу є великі напрацювання шведського проекту з підтримки децентралізації в Україні SKL INTERNETION. Вони допомагали багатьом громадам налагоджувати цей процес демократичним, відкритим шляхом. Приходили в громаду, збирали різні групи осіб, спілкувалися окремо з батьками, окремо з учителями, окремо з дітками, окремо з керівниками, далі потрошку їх групували, знаходячи певний консенсус і точки перетину.
Тому що керівник району чи громади думає, що це дорого коштує, директор не хоче поступитися повноваженнями, вчитель давно викладає і не хоче змін, а дитина нічого не думає, бо за неї вирішують батьки.
Що ж стосується дитини, то важливо, що вона має йти до школи охоче, а не з примусу. Більшість дітей, яких опитували окремо від дорослих, кажуть, що хотіли б їздити до школи на автобусі, бо так цікавіше. Але потім приходять батьки і починають кричати, мовляв, заберете школу — і помре село. Як зазначав один із експертів проекту U-LEAD з Європи — покажіть мені хоч одну школу, яка б урятувала село! Заглиблюючись у це, ми забуваємо про учня, а дорослих найперше мають цікавити його інтереси!
— Розкажіть про кампанію від Міністерства регіонального розвитку «Новий освітній простір».
— Це ініціатива заступника міністра з регіонального розвитку Лева Парцхаладзе. У Васильківському районі Київської області зробили школу у селі Путрівка, яка має просто казковий вигляд. Відео можна знайти на Ютубі. Це різнокольорова школа, належно обладнана, у т.ч. і для діток з особливими потребами, оснащена певною технікою. Вона згодом здобула статус опорної, хоч на момент ремонту там навчалося лише близько 200 учнів, а зараз — чи не втричі більше. Якщо показати цю школу та інші, збудовані за принципом нового освітнього простору, сільським дітям і запитали, чи хотіли б навчатися в такій, — почуєте відповідь: “Так!”
— Які нові функції, права, обв’язки набуває школа, обрана опорною? Скільки може бути філій на одну ОШ по максимуму чи по мінімуму?
— Щодо кількості філій обмежень немає. Тут усе залежить від проектної потужності закладу; якщо школа апріорі розрахована на 1000 осіб, то ніхто не звозитиме туди учнів з усього району. Треба зважати й на закладену законодавцем норму: не більш як 30 дітей у класі. Юридично статус закладу передбачає статут, печатку, вкладання коштів від певних джерел фінансування в опорний заклад. Опорним закладом управляє директор; філіями — завідувачі.
— А яким чином визначають, до якої саме опорної школи віднести те чи інше село?
— Тут усе залежить від засновника. Наразі зберігається тенденція, коли заклади створюють або в районних радах, або в об’єднаних територіальних громадах (ОТГ). ОТГ створюють серед підпорядкованих їм закладів опорний, а всі інші стають філіями.
— Хто відповідатиме за доставку дітей на навчання взимку, коли умови будуть складні?
— Ця проблема не в освітній площині, а в господарській. У нас досі незрозуміло, хто має відповідати за стан доріг, чи має цим займатися місцева влада, а чи це дорога районного або обласного значення? Тож проблема — в системі управління нашою країною. На Чернігівщині є віддалені населенні пункти, куди дорогу будували ще за Катерини ІІ, і вона краща за деякі сучасні.
— Чи передбачає статус опорної школи додатковий ремонт у ній, можливо, устаткування, обладнання спортзалу, майданчиків?
— Звісно, передбачає! Цей заклад має бути максимально комфортним для виконання вимог освіти державного стандарту розвитку особистості. Потрібна певна матеріально-технічна база і вмотивований вчитель. Це компоненти, без яких не реформувати сільську освіту, хоч би як розмалювали стіни. Але в нас є заклади на перетині ОТГ і районів. І діти з ОТГ ходять у районну школу. І коли ОТГ утворилося, то район каже: забирайте своїх дітей, ви ж не платите нам за них! Тож є певні конфлікти, але ми їх повинні вирішувати в діалозі, домовляючись про співпрацю, можливо, на умовах співфінансування закладу.
— Мешканці сіл цікавляться, що буде з будівлями шкіл, де навчалися старші діти, якщо вони перейдуть в опорну школу?
— Це питання слід урегульовувати. Будівлю можна використовувати для інших потреб. Можливо, коли в селі чи десь поблизу немає ФАПу чи потрібен геріатричний заклад тощо, тут питання господарської жилки, ініціативності. Все залежить від господарського підходу і можливостей для розвитку керівників ОТГ.
— Батьків турбують перевезення дітей. Хто відповідатиме за безпеку і як повертатимуться назад — разом чи ні?
— Дітей із віддалених сіл і раніше возили автобусом на навчання у сусідні села. Тож використання автобусів — не новина. Розклад уроків складають так, аби всі діти були зайняті до повернення додому. Чи це буде позашкільний захід, як-от гурток або група подовженого дня, коли йдеться про менших, або якісь уроки для старших. Щодо підвезення — карта з нанесеним на ній маршрутом із усіма зупинками узгоджується з поліцією; організація перевезень дітей шкільними автобусами здійснюється відповідно до чинних нормативно-правових актів України із забезпечення безпеки дорожнього руху, перевезень пасажирів автобусами, зокрема Закону України «Про дорожній рух», «Про автомобільний транспорт» та Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту.
— Скажіть, будь ласка, як організовують в опорних школах харчування дітей? і в яких випадках передбачено створення інтернатів?
— Не варто створювати таку опорну школу, при якій потрібен ще й інтернат. Створення інтернатів наразі передбачено лише при спеціалізованих закладах — спортивних, мистецьких, фізико-математичних. А учень опорної школи має жити вдома.
Що ж до харчування — все залежить від засновника, але за санітарно-епідеміологічними нормами є певний проміжок часу, коли діти мають їсти. Тут потрібно спілкуватися з батьками, бо певний відсоток за харчування сплачують вони, а певний — місцеві ради (по змозі). Та хоча б одноразове харчування необхідне. Якусь частину оплатить засновник.
— Як опорна школа має підготуватися до навчання дітей з особливими потребами?
— У положенні передбачено, що опорний заклад має бути доступним і для дітей з особливими потребами. Якщо перший етап реформування — це інформування, то другий — глибокий аналіз демографії, соціальних груп, їхніх інтересів, реальних потреб. Далі керівництву ОТГ слід зазирнути в певні методики, де пояснюється, як побудувати пандус, якими мають бути кольори, аби дитина зберігала спокій. І дуже багато залежить від асистента-вихователя. Рівень розвитку можливостей інклюзивної освіти нині вищий у рази, ніж раніше.
— Якщо за кілька років у селі зі школою-філією в рази побільшає школярів, чи можна буде змінити її статус?
— Звичайно!
— А що очікувати вчителям?
— Частина вчителів піде в опорну школу. Вчитель має розуміти: якщо відбувається певна трансформація, то вона має торкнутися і його. І якщо педагог хоче залишитися в системі освіти, бути включеним у цей процес, йому теж потрібно зробити для цього певні кроки. Багато залежатиме і від педагогічної ради колективу. Звісно, мають змінитися й заробітки вчителів. Та якщо навіть вчитель не хоче працювати в ОШ, нині в ОТГ є нові вакансії та посади, на котрі він може перекваліфікуватися.
Пряму лінію провела Ольга ГОЙДЕНКО.