6 листопада 2020 року не стало знаменитого одесита, великого гумориста, письменника й сатирика Михайла Жванецького. У його монологах і афоризмах ми часто бачимо себе, немов у дзеркалі, яке не лестить і нічого не приховує, а правдиво відображає нашу реальність.
Жарти Жванецького міцно увійшли в нашу буденну мову. Іноді не знаючи, хто їх автор, говоримо його словами:
«Смак – специфічний», «Грубо кажучи, м’яко кажучи», «Вам допомогти чи не заважати?», «Нормально, Григорій! Чудово, Костянтин!», «Один не обережний рух – і ти – батько», «Всі люди брати, але не всі по розуму», «Народжений повзати – скрізь пролізе».
Жванецький народився 6 березня 1934 року в Одесі на Молдаванці, в сім’ї лікарів, Еммануїла Мойсейовича і Раїси Яківни. Батько помер рано. Знаменитий пошарпаний портфель гумориста – це не атрибут, а пам’ять про батька – звичайного дільничного лікаря, в якому той носив картки хворих. У своєму ж портфелі автор носив власні тексти, списані нерозбірливим почерком. Мама виховувала Михайлика сама. Вона була дивовижною, привітною, розумною людиною, і син її дуже любив.
Одразу після школи Михайло вступив до Інституту інженерів морського флоту й отримав диплом механіка з підйомно-транспортних машин і устаткування. Там він і познайомився в студентському театрі «Парнас–2» з Романом Карцевим і Віктором Ільченком. Після інституту отримав направлення в одеський порт. Працював змінним механіком. Уже тоді в перервах на обід почав записувати на серветках вислови, вдалі фрази, які потім потрапляли в його монологи.
«У мене є шкідливі звички. Перша шкідлива звичка – хочу випити. Друга шкідлива звичка – можу випити. Третя шкідлива звичка – п’ю. Що заважає стати алкоголіком? Четверта шкідлива звичка – боягузтво».
Михайло довго не міг зробити вибір: море чи театр? 1963 року під час гастролей в Одесі Ленінградського театру мініатюр Аркадій Райкін прийшов на перегляд у «Парнас–2». Йому дуже сподобався виступ хлопців, і він запросив Жванецького в свій театр на посаду завідувача літературною частиною. Найсмішніші номери для Райкіна, які моментально йшли в народ, написав саме Жванецький. Ми й зараз повторюємо: «У грецькому залі! У грецькому залі!», «До ґудзиків претензій немає», «Ти мене поважаєш. Я тебе поважаю. Ми з тобою поважні люди». «Але писав я безкоштовно, – згадував письменник. – Райкін не платив мені ні копійки.
Я підійшов до його дружини і кажу: «Руфь Марківна, я їду, у мене немає грошей». Вона з ним поговорила, і я отримав 500 рублів. Це величезні були гроші».
Крім Райкіна, писав мініатюри для естрадного дуету Роман Карцев – Віктор Ільченко. «Як ваше прізвище? – Горідзе. – А звуть вас як? – Авас. – Мене Микола Степанович, а вас? – Авас». Це один з найпопулярніших їхніх номерів.
А хто не пам’ятає знаменитий монолог Жванецького, який виконував Роман Карцев: «Я вчора бачив раків по п’ять рублів. Але великих…»
Жванецький любив Одесу. З її корінням він увібрав гостроту українського та єврейського гумору: «Все життя – на березі моря: там смажать, варять і кричать на дітей. Для стороннього вуха – в Одесі безперервно жартують, але це не гумор, це такий стан від спеки і крикливості. Щоб написати оповідання, треба відкрити вікно й записувати: «Сьома, йди додому, йди додому, йди додому». «Він узяв у дружини Розу з верандою і гарячою водою…»
Кожної весни Жванецький прилітав з Москви в рідне місто та залишався до холодів. Там на березі Чорного моря все літо писав нові тексти. А восени збирав знайомих, друзів і зачитував народжені шедеври. Перша перевірка була на одеситах. «Я люблю рукописні тексти, тому що бачу, що закреслено мною. Часто помилково. Я з нальоту закреслюю, потім читаю закреслене, і маю успіх. Читаю не закреслене – провал. Отже, перше має бути збережене, як перше враження від зустрічі з жінкою».
Його ім’ям назвали бульвар у центрі міста. Одного разу хтось навіть став кричати Жванецькому: «У вас же бруд на бульварі!» «А що я можу зробити?» – відповідав Михайло Михайлович.
«В Одесі всі жують – насіння, креветки, копчену рибу, раків, виноград. Кращі в країні роти не закриваються ні на секунду: хрумкають, лузають, клацають, сопуть, слухають ротом. Худорлява дитина в Одесі вважається хворою. Її годуватимуть усі, як слона в зоопарку, доки в неї не з’являться жіночі стегна, задишка і швидкість впаде до нуля. Тепер вона здорова».
Як справжній одесит, Михайло Жванецький був гурманом. Він виріс на маминих гострих перчиках, картопельці з кропом, синеньких. Любив свіжовиловлену рибу, особливо камбалу, форшмак, вареники з вишнями. Він сидів за столом, а поруч завжди лежали олівчик і маленький папірець. Коли чув щось цікаве, тут же записував. Часто перепитував: «Як це ти сказав?» або «Де це сталося?» Він умів тонко помічати суть подій, характери, з гумором і тонкою іронією говорити.
Жванецькому завжди подобалися розумні та красиві жінки. Це – окрема тема. «Поява красивих жінок віщує появу молодих учених, молодих поетів. Бо ж заради кого?!» «Жарти жартами, але можуть
бути й діти». У Жванецького – троє дочок і двоє синів. Сам письменник згадував: «Радянські часи були такими дивовижними, коли жінки брали на себе все самі. «Я забула сказати. Ти ніякої відповідальності за це не несеш. Я просто приховала від тебе. – Одне, друге таке повідомлення. В результаті, вийшло, що ці всі жінки з дітьми поїхали».
Понад чверть століття він прожив із коханою дружиною Наталією Суровою, яка була на 32 роки молодша: «З нею я пішов далі за всіх, з нею я дійшов до РАГСу». Вона народила сина Дмитра, який єдиний з його дітей носить прізвище Жванецький. Потім письменник жартував: «Коли я був холостим, бувало, добре час проводив. А зараз я щасливий і все!»
Михайло Жванецький дарував нам сміх, за що глядачі його щиро любили. А ще ставали добрішими й розумнішими. І згадуємо великого гумориста не зі сльозами, а з усмішкою. Колись він пожартував: «За продовження життя ми платимо старістю. За старість платимо смертю… Хто винен, що так все дорого. Так, непогано сказано!»
Підготувала Валентина ГАРКАВА.
