Довкола діяльності Михайла ГРУШЕВСЬКОГО дотепер точаться суперечки. Одні дослідники називають одноголосно обраного Голову Української Центральної Ради, що найкраще за всіх підходив тоді для ролі національного лідера, творцем України. Інші ж нагадують про давніші часи, коли він мріяв про автономію України в складі Росії, та про його повернення з еміграції в розпал антиукраїнських репресій. Говорять про нього і як про політика, котрий прагнув і вмів «пройти поміж крапельками». Як завжди, істина десь посередині: великою мірою, саме Грушевський справді грав першу скрипку як при створенні УНР, так і при вступі України в СРСР. Та велич його особистості безсумнівна для українців.
МІЦНЕ КОРІННЯ
У містечку Холм (нині Польща) Михайло Грушевський народився 17 (29) вересня 1866 р. Мати, Глафіра Опокова, – з греко-католицького священичого роду; батько, Сергій Грушевський, – із козацького роду Грушів, мав духовну освіту, але викладав у греко-католицькій гімназії. Написавши один із кращих шкільних підручників з церковнослов’янської мови, перевиданий понад 30 разів, набув чималий капітал, аби належно утримувати родину. Та головне – Грушевські були справжніми патріотами і прищепили своїм дітям любов «до всього українського – мови, пісні, традиції».
14-річним хлопчина складає іспит одразу до 4 класу Тіфліської гімназії, але йде… у 3-й: батько вирішив, що так синові буде легше. Натомість у Михайла «народилася амбіція, прагнення бути найпершим!» Неньці ж дякував, що привчила його «в кожній хвилі, в кожній стадії життя мати перед собою якусь мету, котрій мушу віддаватись ціло і без останку, доводячи свої сили до крайнього напруження, до самозабуття, і тільки тоді чую себе нормально».
Коли за одну зиму пішли з життя два його брати і сестричка, сформувалося кредо: «Собі сотворив своєрідну релігію сім’ї, положив в основу любити своїх рідних… служити їм і піклуватися ними, і над усе цінити можливість жити вкупі, і тим тішитись як найвищим щастям». А довідавшись, що в рік його народження не вийшло жодної української книжки, вирішує написати їх 100 – і в 19-ть уже публікує перші свої оповідання, схвалені Іваном Нечуєм-Левицьким! Тоді ж занотовує у щоденнику: «Гарно було б зробитись ватажком гурту українського… передовим бійцем усіх хлопців», люблячих свою Україну.
На історико-філологічному факультеті Університету Св. Володимира в Києві Грушевський під керівництвом Володимира Антоновича не лише формується як історик і громадянин, але й долучається до українського руху, вступивши до таємної патріотичної організації – київської «Громади».
ПИШНА КРОНА ПРАЦІ
Очоливши україномовну кафедру всесвітньої історії у Львівському університеті, а потім і Наукове товариство ім. Шевченка (НТШ), Грушевський, по суті, перетворює його на академію наук. Під його керівництвом НТШ проведе вкрай важливі для українців святкування з нагоди 100-річчя «Енеїди» Котляревського і 25-річчя творчості Франка, знайде кошти для «Української видавничої спілки», яка ще перед Першою світовою видасть до 300 українських книжок.
Власний його творчий доробок – понад 2000 праць, з них близько 180 книжок, переважно історичних, а також «Історія української літератури» і підручник «Історія України, приладжена до програм вищих початкових шкіл і низших класів шкіл середніх». А найуславленіша – 10-томна монографія «Історія України-Руси», яку творив 38(!) років, з 1895-го по 1933-й. У ній учений показав тяглість історії українського народу з часів Київської держави й до початку ХХ ст. та окремішність нашого коріння, розвінчавши міф про спільну єдину російську історію і народність.
Він обґрунтовано доводив: «Володимиро-Московська держава не була ані спадкоємицею, ані наступницею Київської. Вона виросла на своїм корені…» Як згадував в останньому томі, вже через 4 роки після Переяславської угоди козацька держава прагнула знов постати як Велике Князівство Руське…
ЄДИНА ГІЛКА РОДУ
Навесні 1896 р. Грушевський вінчається з учителькою львівської школи Марією-Іванною Вояковською. Перший том «Історії України-Руси» розпочинає присвятою: «Моїй дружині». «Викапаний татусь!» – казатимуть про єдину доньку Грушевських Катерину («Кулюню»), яку змалку виховуватимуть українкою. Батько пишатиметься, що чи не перше прочитане 4-річною донею слово – складене ним із кубиків «Русин» (за галицькою традицією – «Українець»). І заохочуватиме малечу до милої його серцю науки, експромтом читаючи їй лекції з української історії. Утрьох вони відпочиватимуть і мандруватимуть Помпеями, Венецією, Римом, і батько навчатиме дівча відчувати гармонію храмів, давніх руїн, експонатів галерей мистецтв, а влітку земним раєм для родини ставатиме Криворівня.
Тепло в їх стосунках збережеться й надалі. У листах дівчина зверталася незмінно: «Дорогий Татунечку! Татунцуню!» Перший свій науковий твір, який побачить світ, 18-річна донька професора Грушевського амбіційно підпише: «Професорівна». Власні розвідки поєднуватиме з допомогою батькові в науковій, архівній роботі. Разом розбудовуватимуть українську вітчизняну науку, й уже літній академік, пишаючись донею, скаже: в ній «зістанеться на землі моя краща частина».
Поховавши батька (його не стало 1934 р. внаслідок сепсису після операції, зробленої «призначеним» владою лікарем), Катерина ще встигне підготувати до друку заключний том «Історії України-Руси» – і буде заарештована за доносом. «Учасниця антирадянської націоналістичної повстанської організації, що готувала збройне повстання, повалення Радянської влади і створення самостійної буржуазної націоналістичної держави» отримає 8 років. Усю маячню звинувачень відкине на суді, наголосивши: «За допомогою свого батька я проводила наукову роботу по вивченню давньої історії… прошу суд потурбуватися про збереження наукових праць мого батька». 1943-го в сибірських таборах система знищить і цю єдину молоду гілку родинного дерева Грушевського…
Ольга ГОЙДЕНКО.
