Одного разу стала свідком такого епізоду біля контейнерів зі сміттям. Молода білявка легковажно викинула на купу відходів шматки черствого запліснявілого хліба. Їх одразу ж підібрала бідно вдягнена старенька жінка, в якої сльозилися очі, і сховала в пакет. Декому хліб зайвий, а комусь його не вистачає. І від побаченого стало не по собі…
Людям властиво ідеалізувати минуле. Та не буду перебільшувати: нічого смачнішого за хліб, який пекла моя бабуся Наталка, куштувати не випадало. З ним пов’язані спогади про мрійливе дитинство, про велике українське село Вербове, де гостювала щоліта під час канікул.
Пам’ятаю, як раз на тиждень бабуня готувалася до священнодійства. Потемнілі від роботи і сонця руки чаклували на борошном. Замішане звечора тісто, як живе, дихало, сопіло, зітхало в очікуванні ранку. І коли світанок зазирав у вікна вологими сірими очима, бабуся – помолоділа, у білій хустині – вже господарювала біля печі. У хаті пахло соломою й злегка димком, а потім усі запахи перебивав неповторний аромат свіжоспеченого хліба.
Високі, пишні паляниці з підсмаженим капустяним листком на денці золотились на столі, прикриті вишитим полотняним рушником. Бабуся обережно відрізала рум’яний окраєць мені на сніданок і тихо сміялася, спостерігаючи, як онучка смакує теплим хрумким хлібом із молоком.
– Рости здоровою! – зичила вона у відповідь на моє щире «дякую».
Відтоді мене не залишає байдужою хлібний дух, настояний на степовому вітрі та сонці. І ні з чим його не порівняєш…
Для аграріїв хліб – це зелений килим озимих, притрушений снігом; передзвін колосків, пророслих із кинутих у щедру землю зернят; широка, як пісня народна, нива за селом. У тривозі серце землероба восени, коли він засіває чорну ріллю. З думкою про врожай живе він узимку, коли по землі крокують морози, а навесні чекає життєдайного дощу. Та найбільше турбот – до сьомого поту – у жнива. Весь довгий літній день не змовкає шум техніки на полях. І лише коли висипають на небі зірки, мов зерна, жниварі можуть спочити. Сняться їм запилені польові дороги, хлібний потік у бункер комбайна.
Хліб і життя – поняття нероздільні. Хлібу, як божеству, вклонялися наші пращури. Хлібом-сіллю зустрічаємо дорогих гостей. Наші головні побажання рідним, друзям, добрим людям – щоб завжди був хліб на столі.
Вклонімося низько тим, хто вирощує хліб. І привчаймося дбайливо ставитися до нього, прищеплюймо дітям та онукам повагу до хліба. Адже це не просто їжа на кожний день, а найсвятіше.
Тамара КУРОЧКІНА.