Байки, притчі, пісні, філософські трактати й діалоги – кожен твір просвітителя, педагога, мандрівного філософа Григорія Савича Сковороди (3.12.1722–9.11.1794) – це повчання, вказівник на звивистій життєвій дорозі, порада. Його афоризми були актуальними, коли він жив, залишаються такими й сьогодні.
Мудрець писав:«Якщо любиш прибуток, шукай його пристойним шляхом. Тисяча на те перед тобою благословенних ремесел»; «Не той дурний, хто не знає… але той, хто знати не хоче»; «Не за обличчя судіть, а за серце»; «Уникай людей, які, бачачи твої вади і недоліки, виправдовують їх або навіть схвалюють. Такі люди або підлабузники, або боягузи, або просто дурні. Від них не чекай допомоги ні в якій біді чи нещасті»; «Роби те, до чого народжений, будь справедливий і миролюбний громадянин, і досить із тебе». А ще стверджував: «Немає нічого небезпечнішого за підступного ворога, але немає нічого отруйнішого від удаваного друга»; «Не шукай щастя за морем»; «Більше думай, і тоді вирішуй».
І це лише невеличка частина афоризмів і цитат, у яких філософу вдалося вмістити тисячолітню мудрість світу. А яка глибина розуміння суті речей у його поетичному творі «De libertate» («Про свободу»), написаному в 1757 році. Вірш давно став піснею, яку на кожному своєму концерті виконує народний артист України, всесвітньовідомий бандурист, лідер гурту «Хорея козацька» Тарас Компаніченко. Більш як 260 років тому Григорій Сковорода написав:
«Що є свобода? Добро в ній якеє?
Кажуть, неначе воно золотеє.
Ні ж бо, не злотне: зрівнявши це злото,
Проти свободи воно лиш болото».
А закінчує твір словами:
«О, якби в дурні мені не пошитись,
Щоб без свободи не міг я лишитись».
Ці рядки написані в добу остаточного перетворення України на московську колонію. У 1754 р. указами Катерини II було скасоване гетьманство, а пізніше царськими військами зруйновано Запорозьку Січ, у результаті чого козацька старшина була переведена на становище російського дворянства, а раніше вільні козаки стали державними селянами.
Московські колонізатори селянство закріпачили, а панщину довели до 5–6 днів на тиждень. Дорогу ціну за втрату свободи у XVIII ст. усі наступні століття платив український народ – десятки мільйонів загинули в чужих війнах, під час Голодомору, комуністичного терору, яких не було б, аби Україна залишалася вільною, а українці – господарями на своїй землі.
У Григорія Сковороди був ще один талант – мав тонкий музичний слух і чудовий голос. На початку грудня 1741 року юнака взяли до Глухівської співацької школи, а потім до Петербурзької придворної царської хорової капели, де співав і Олексій Розумовський, син чернігівського козака Розума, з яким імператриця Єлизавета у 1742-му таємно взяла шлюб. З її почтом Сковорода в серпні 1744-го приїздить до Києва. Тут звільняється з капели, отримавши чин «придворного уставника», що означав дворянство з титулуванням «ваше благородіє». Та, сповідуючи ідеї любові до «людей праці», обирає «жребий с голяками».
У пошуках істини, Бога й себе, передвісник епохи українського романтизму в 1745–1750 роках у складі «Токайської комісії з заготівлі вин до царського двору» побував в Угорщині, Словаччині, Австрії. Після повернення вчителював у Переяславському колегіумі, потім викладав у Харківському колегіумі поетику. Через невідповідність його морально-етичної концепції офіційно-церковній тричі звільнявся з посади і тоді багато мандрував. Побував у Москві й пішки обійшов усю Слобожанщину.
Григорій Сковорода мав блискучу освіту й знання – свого часу навчався у Київській академії, а потім п’ять років у Європі – Будапешті, Відні,Флоренції, Венеції. Володів іноземними мовами, розумівся на поетиці й риториці, античній і новій філософії. Поширювані ним ідеї рівності та свободи проникали в тогочасне суспільство, вони стали джерелом, із якого пив Тарас Шевченко, всі без винятку українські діячі XIX–XX ст., шестидесятники, майданівці, учасники АТО – всі, хто розуміє, що без свободи, власної незалежної держави, без праці на українську ідею, світлого майбутнього і багатого життя ніколи не буде.
Орися ВЕЛИЧКО.