Його рядки — у серцях сотень тисяч українців — про пережите українською нацією, кожним із нас, за останнє десятиріччя, у тому числі — за роки і дні великої війни. А найперше — пережите тими з нас, хто відчув цю війну просто на дотик, для кого вона стала супутницею на роки, або й назавжди. Про те, що ніколи не маємо права забути ані ми з вами, ані світ. Що окрилюватиме нас і болітиме нам, поки житимемо. І, звісно, про нього, їх автора, поета і воїна Гліба Бабіча.
Саме воєнні вірші його, а найперше — пісні, особливо створені спільно з KOZAK SYSTEM, давно розібрані на цитати. Кому не запало в самісіньку душу несподівано-переконливе «Бог любить розвідку, — я питав» і «Свобода наче любов»? У кому з нас не відлунювали рядки, що дали назву його віршам, — «Подай зброю мені, брате» чи «Досить сумних пісень»? І вершина таланту, найкраща з пісень, — «Мольфар», як біль за тими, хто назавжди пішов, відеозапис якої зібрав понад 1,5 млн переглядів…
Творець цих образів — дивовижна людина з великим серцем, грані особистості якої можна нескінченно відкривати для себе через творчість, знаходячи все нові «рисочки до портрета», подібно до того, як малює свої картини Іван Марчук. Та серед цих рисочок-спогадів-слів найцінніші — ті, що залишив нам він сам. Отож незабутньому Глібу Бабічу слово…
«Власний «український вибір» я зробив давно», — казав він. Ілюзії про можливе співіснування з росією остаточно минули з Майданом. Восени 2014-го Гліб Бабіч став добровольцем ЗСУ. За його плечима було 6 ротацій. Пройшов Дебальцеве, курган Гостра Могила, знову Дебальцеве, Золоте, Мар’їнку–Красногорівку, Широкине–Водяне, Попасну–Золоте, Кримське–Трьохізбенку. І був дуже відвертим, підбиваючи проміжний підсумок прожитого: «Роки війни — це найбільш щирі й чесні та осмислені роки мого життя. Чиста совість і повне розуміння сенсів. Я свідомо провів межу між своїм минулим і нинішнім… Я зрозумів, що таке любити свою країну. Це так само, як у людських стосунках. Ти любиш, якщо готовий заради цього жертвувати найголовнішим. Часом, благополуччям, спокоєм, здоров’ям або собою, — як це зробили сотні тисяч. Я зрозумів, що я дійсно люблю Україну. Так само, як свою сім’ю і близьких. І мені стало спокійно. Я ні на що це не проміняю».
Остаточність цього свого рішення Гліб Бабіч довів своїм подальшим життям. Так горить смолоскип — і тоді ми краще бачимо Правду та освітлений Шлях поколінь.
НІКОЛИ НІЧОГО НЕ ПРОСИВ
Майже 45 років життя Гліба Бабіча проминули під мирним небом. І хоч сам про ті часи згадував небагато, та з уривків спогадів про нього постають кадри минулого.
Народився у другий день весни 1969-го у Миколаєві в сім’ї відомого кораблебудівника Валерія Бабіча. Навчився читати в 3 роки; з 4-х — читав собі сам і відтоді з книжками не розставався; із 7 — почав писати вірші, згадувала мама, Євгенія Валеріївна, зубний лікар за фахом, яка після розлучення практично самотужки виховувала сина. Саме їй у дитинстві присвячував Гліб свої поетичні рядки. Ніколи нічого не просив (на власну гітару заробив, розносячи пошту), але завжди намагався допомогти, а ще — порадувати. Змалку був делікатним, тактовним. «Його всі любили», — згадує мама Гліба.
У Миколаєві він організував студію звукозапису, де почав працювати ще підлітком. Навчаючись у гімназії з вивченням деяких предметів англійською мовою, не розлучався з гітарою, був режисером заходів і душею свого товариства. Пішов учитися на психолога в педуніверситеті, та коли став батьком, навчання кинув і за фахом не працював. 20-річним став главою сім’ї. Із майбутньою дружиною Оленою вони навчалися в паралельних класах. Присвятив їй чимало віршів. Близькі кажуть, це кохання стало для Гліба єдиним на все життя. Одружившись, почав займатися бізнесом, аби забезпечити сім’ю. Писав музику, тексти пісень, навчився знімати кліпи. Зі слів його доньки, усе життя мав справу з технікою і логістикою, був директором судноремонтного заводу. У той час його мовою спілкування і творчості ще була російська. Досяг певного фінансового успіху, міг у відпустку поїхати за кордон, але завжди комусь у чомусь допомагав. Мав колекцію зброї, ще з юності цікавився мілітарною темою.
НЕВТОМНИЙ ВОЇН ІЗ ПОЗИВНИМ «ЛЄНТЯЙ»
Події Майдану започаткували новий етап в житті Гліба Бабіча. «Наша єдність п’янила і пронизувала все», — згадував часи протистояння. Розумів: прийшов і його час боронити своє. Хоч мав що втрачати, та був готовий до змін. Із Оленою тоді вони стали «колишніми», але добрі стосунки зберегли, й однодумцями, за великим рахунком, залишилися. Гліб відпустив її, хоч як тяжко це було, і залишився з донькою, ставши для неї і татом, і мамою, згадувала пані Євгенія. Довго приховував від матері, що дівчині потрібно робити операцію на серці, та після успішного втручання кардіохірургів, коли улюблена донечка пішла на поправку і стала студенткою, перейшов до втілення задуму. Про те, що Гліб іде добровольцем в АТО, його мама довідалася напередодні. Сказав, що вже прийняв рішення, і попросив її допомогти зібрати речі. Розраховував, що одвічна спорідненість душ допоможе порозумітися їм і тепер. Тож попрохав не відмовляти його, — і мати зібрала сина на війну. Восени 2014-го 45-річний Гліб Бабіч став воїном.
«Майка, шорти, шльопанці, рюкзачок через плече і картата господарська сумка. Ось такі вони всі там були», — згадувала мати. Поки чекав розподілу за своєю спеціальністю — ППО, віддавав своє спорядження тим, хто вже вирушав. Форму та іншу амуніцію рідні купили й замовили вже згодом. У ті роки він написав один із найтрагічніших своїх творів «Хрест Дебальцевський» (ще російською; музика і виконання Валерія Антонюка). 2019-го на фестивалі «Пісні, народжені в АТО» в Дніпрі вона викликала шквал оплесків.
Гліб мав незвичний позивний — «Лєнтяй». Казав, що з юності мав таке творче кредо — «Доктор Лєнтяй». Був командиром зенітної установки, працював на «Урагані». Придумав для захисту від вибухів обварювати машини металоконструкціями. До молодих воїнів ставився, як до власних дітей. Коли вже керував взводом у 10-й ОГШБ ЗСУ, написав текст пісні, яку за лічені дні записали тоді для воїнів KOZAK SYSTEM. Вона стала бригадною піснею «Едельвейсів», а з часом її вже сприймали як загальний заклик до збройного опору ворогові. Її приспів сам проситься на вуста: «Подай зброю мені, брате! Зачекай, люба! Зачекай, мати!»
Відвоювавши 5 років, 2 місяці й 4 дні, 2019-го Бабіч був звільнений з лав ЗСУ за станом здоров’я у званні прапорщика. Того самого року балотувався до ВР України від партії «ЄС». З війни повернувся геть іншою людиною. Пережите виплескувалося з душі неповторними рядками на кшталт: «…доля — вона строката. А світ вміщається весь на дні рюкзака солдата». Почав працювати в ГО «Справа громад», займаючись волонтерськими проєктами, але й надалі почувався воїном.
«МИ З ВАМИ ВПОРАЄМОСЯ»
У його віршах і піснях чимало згадок про янголів і Різдво. Гліб любив дарувати свято і радувати. Іще з початку 2000-х допомагав дитбудинку в Широкому Лані, залучив до того й інших небайдужих. Із року в рік долучався до акцій «Справи громад» із закупівлі подарунків для дітей загиблих військових. Йому траплялося просити друзів у Фейсбуці спільно фінансово підтримати родину загиблого офіцера, дружині якого після складної операції потрібен був час на відновлення. Сім’ї з трьома дітьми треба було звести кінці з кінцями, поки мама вийде на роботу. «Ми своїх не кинемо. Тим більше — Різдво та Новий рік. Нехай вони зустрінуть свята весело і з надією — не дивлячись ні на що. А діти — із подарунками. Вони це заслужили. І їхній тато це заслужив. Ми з вами впораємося», — звернувся тоді до однодумців Гліб, наперед дякуючи за допомогу. Було й таке, що збирав у соцмережі кошти на квартиру для свого загиблого побратима, сам не маючи тоді ані квартири, ані автівки. Було, що їхав до іншої області, аби допомогти жінці, яка сама виховувала дитину з ДЦП, довідавшись про неї з Фейсбуку…
Не цурався й психологічно важких ситуацій, коли міг бути корисним. Від початку і до останнього свого дня займався справою розвідника-морпіха Ярослава Журавля, аби допомогти згорьованому батькові загиблого Сергію і словом, і ділом. Допоміг здійснити мрію доньки загиблого, Ярослави, про навчання в Київському військовому ліцеї ім. І.Богуна, за підтримки тодішнього начальника закладу, генерал-майора Ігоря Гордійчука. Ініціював петицію «Про нагородження державними нагородами офіцерів, причетних до спецоперації з підготовки затримання злочинців з ПВК «Вагнер».
Бачив людей наскрізь. Правду казав просто в очі. І вкладав її у свої вірші.
«СИЛА І ЗБРОЯ»
«Щоб встояти і перемогти, потрібно багато чого. Але є дві речі, без яких перемога неможлива. Сила і зброя! Ми з гуртом KOZAK SYSTEM написали цю пісню для того, щоб ми всі нагадали самі собі важливі речі. Ми сильні. У нас є зброя. Ми готові до всього, і не хочемо нічого боятися. Нехай бояться наші вороги», — так Гліб представляв однойменну пісню 2018-го. За пару років він став головою правління ГО з дещо схожою назвою — «Res_Publica. Брати по Зброї» — базованого на військовому братстві об’єднання загартованих і досвідчених бійців, готових швидко стати в стрій, аби за будь-яку ціну дати відсіч ворогові.
«Військовий інтелігент» — так охарактеризував Бабіча один із побратимів. Гліб кілька років займався забезпеченням фронту системами оптичної розвідки та спостереження, розробленими в ГО «Справа Громад» спільно із військовими та інженерами. «Велике Око» — неофіційна назва цього обладнання — дозволяло захисникам «бачити» зону бою в усіх площинах з урахуванням конкретних задач і особливостей підрозділів. Коли приїздив до військових, йому завжди були раді, як другу. Навіть до незнайомих воїнів він часто звертався: «Братка» — і справді ставав як брат. Казав: якщо вам щось треба, пишіть, я одразу знайду. І — знаходив!
ГОТОВИЙ ДО БОЮ
Перед початком повномасштабного вторгнення наголошував: «Не треба гадати «буде чи не буде». Не сприймайте загрозу як неминучість. Але як об’єктивну реальність. А себе, і всіх нас, як сім’ю в спільному домі, яка готова до оборони будь-якої миті. Разом. І за підтримки сусідів». Застерігав: «Не варто сподіватися на жодну працюючу форму «договірного миру». Нація рабів намагатиметься знищити націю вільних людей — завжди. І коли впаде один тиран, вони знайдуть наступного. Який їх осідлає і поведе у бій. На забій». За десяток днів до війни — акцентував: «Не треба панікувати. Потрібно готуватись до захисту». Це йому належала ідея в 20-х числах лютого встановити перед російським посольством з десяток дерев’яних хрестів із табличками: «Тут лежить русскій солдат». Але війну вже було не зупинити.
24 лютого 2022 року Гліб встановлював на околицях Києва камери спостереження за ворогом. У перші дні повномасштабної війни — коригував вогонь нашої артилерії. Брав участь у формуванні перших підрозділів київської ТрО, шукаючи для них зброю, форму, транспорт…
…Буквально перед цим було завершено зйомки й монтаж кліпу на пісню «Не вмирай за неї». «…най для кожного з нас будуть оберегом головні слова пісні. Не вмирай за неї — вбий за неї. Низький уклін вам усім — сильна та незламна нація! Ми вистоїмо та переможемо», — вселяв упевненість Гліб. Сам на той час уже вступив до 206 батальйону ТрО.
«Хлопцям в обороні дуже непросто. Тому ми, всередині опору, забезпечуємо їм додаткові можливості, щоб усе було помічено вчасно, і ворога чекала гідна зустріч. Як ми й обіцяли — наші «очі та вуха» будуть у найнесподіваніших для покидьків місцях… Сподіватися на диво можна. Бог любить Україну — і це очевидно. Але найчастіше Він дає нам розуміння того, як зробити це самим. І ми робимо».
У день народження Гліб зізнавався у Фейсбуці: «Мені 53, і я щаслива людина. Зараз я поговорю із донькою. Потім із мамою. І займусь справами. Разом із моєю родиною — 206 батальйоном. Разом з моєю родиною — теробороною. Разом із моєю родиною — ЗСУ. Разом із моєю родиною — народом, який чинить опір, невтомно «підносить патрони» і щодня робить фантастичні речі». Наступного дня звітував: «Вчора весь день на допомогу ТрО приходили перекази з коментарями «Многая літа!» Мені було дуже тепло. Незалежно від того — це сто гривень чи дві тисячі євро. Ви круті». Того дня йому ще й подарували для захисників бойову розвідувально-десантну машину — з кулеметом і в особливому варіанті виконання. Тож коли тріумфально заїхав на БРДМ на заправку, очі в людей там були більші за фари цієї машини, а заправили її під оплески!
«ВІЛЬНІ — НЕ РАБИ!»
Колись він написав: «Свобода и люди рождаются в муках». Тепер був упевнений: «Ми всі нарешті стали іншими назавжди. Ми усвідомили свою свободу. Інакше тепер ніколи не буде».
«Вільні — не раби! Нація вільних людей, як птах. Її можна затиснути в кулак диктатури, або посадити у клітку імперії. Але як тільки хватка хоч трохи слабшає, а дверцята клітки відчиняються — птах виривається на волю… Це ми, наприкінці першого місяця протистояння».
«Якби на початку війни всі зробили стільки, скільки він, вона давно закінчилася би», — скаже згодом хтось із його друзів. Його вірші тієї весни були дуже болючими: «А навкруги крізь щілини лізуть тавровані в лоб раби, щоби звільнити від волі до волі упертих нас». Та в «Янголятках», присвячених загиблим українським дітям, Сам Бог спускався долу зі словами «Піду на підмогу». «Бог у наших лавах. Тому й переможемо», — вселяв Гліб віру в українців.
Усю свою енергію надалі вкладав у створення оптоелектронної спостережної системи «Локі». Мобільний комплекс уже доправили на фронт, але ще не випробували в бойових умовах. Обладнання треба було перевірити під носом у ворога. Іще не оформлений у ЗСУ, Гліб Бабіч таки поїхав на фронт, аби на власні очі побачити там роботу «Локі». Та на дорозі неподалік Ізюма під колеса автівки потрапила протитанкова міна… Вижив лише один із них. Гліб загинув миттєво, разом із трьома побратимами. За кілька днів поета і воїна поховали в закритій труні. На панахиді того дня чи не кожен читав його вірші або присвяти його світлій пам’яті.
ВІН УСТИГ НАПИСАТИ ПОНАД 500 ВІРШІВ ТА ПІСЕНЬ
Першу свою збірку Гліб уклав у 8–9 років. Іще 2013-го створив свій Ютуб-канал, якому згодом дав назву «Тепла Лампова Хунта Гліба Бабіча». А от надрукованої книжки, попри велику кількість написаних і вже відомих віршів та пісень, навіть у 50 років не мав жодної. Його перша збірка «Вірші та пісні» побачила світ 2021-го у видавництві «Білка» завдяки наполегливості видавчині Ірини Білоцерковської. Презентація, через яку Гліб настільки розхвилювався, що підскочив рівень цукру в крові, пройшла чудово. Окрім автора, на сцену виходили й ті, хто виконував його твори. А ще — із власними рядками — його донька Дарка. І було очевидно: вони з батьком — однодумці, які безмежно люблять одне одного. Гліб завжди нею пишався, навіть із фронту балував дрібничками, присвячував їй вірші й пісні, як-от «Донечку», тішився її зростанням у поетичній майстерності, дякував за її волонтерство. Не раз жартував, що чи не найвідоміша пісня «Мольфар» — другий найкращий твір у його житті, бо перший — це його донька.
Він устиг написати понад 500 віршів і пісень, 7 з яких — «Подай зброю», «Сила і зброя», «Досить сумних пісень», «Ті, що тримають небо над Різдвом», «Свобода наче любов», «Мольфар» та «Не покинь» — у репертуарі KOZAK SYSTEM. Заключна з них довго видавалася передчасною, «надто серйозною». Презентація відеокліпу на неї відбулася вже після загибелі поета. «Не покинь, дай мені сили, бо життя моє чорний кінь із білими крилами десь із неба п’є» — запали в душу, стали близькими для всіх, кому й зараз так бракує Гліба. Друга його збірка, доповнена спогадами рідних і близьких, вийшла 2023-го у тому самому видавництві, ставши, мабуть, наразі найдетальнішим друкованим джерелом інформації про життя і творчість загиблого поета-воїна.
«СВОБОДА ЗАВЖДИ ПЕРЕМАГАЄ»
У грудні 2021-го, представляючи нову пісню, Гліб Бабіч написав рядки, які зараз сприймаються і як послання прийдешнім поколінням українців. Вони мають його почути. Ми — маємо в цьому допомогти: донести, передати, як прапор…
«Чому ми такі? Чому готові робити те, що суперечить «здоровому глузду звичайної людини»? Чому наші «звичайні люди» перетворюються на впевнених бійців, або на тих, хто допомагає битві на шкоду своїм інтересам, і складним обставинам? Чому ті, хто складає бойовий цвіт Нації, її надію та захист, — добре розуміють сенс слів «ви маєте виграти час»? Собою виграти. Розуміють і продовжують битися. Роблять неможливе, йдуть у чоло зі смертю, піднімаються з гранатометом назустріч гарантованій загибелі, стоять до кінця (у прямому сенсі слова). Чому є така величезна кількість людей, здатних виграти майбутнє для інших? Собою. Розуміючи, що для тебе особисто цього майбутнього вже не буде?.. Тому що любов до Свободи ніяк не можуть врахувати раби, які намагаються придушити нас масою, якщо вже не вийшов бліцкриг. Вони чекають, що в нас нарешті закінчиться те, що живить нашу силу. Але ніяк не можуть зрозуміти — що саме.
Свобода. Свобода наче любов. Тому що неможливо пояснити рабові це почуття. Бо це як дихати. Цього не можна позбутися добровільно, бо згаснеш болісніше, ніж загинувши у бою.
Це складалося поколіннями. Століттями. І жодне ярмо не здатне було придушити це почуття.
Є народи, які «видавлюють із себе раба по краплині». Але лишаються рабами. Тому що потрібно просто не бути рабом.
Свобода рухає нами. Як кохання. Зберігайте це у собі. Не забувайте про це ані на мить.
Заради тисяч тих, хто обміняв своє життя на спільну волю. І за те, що прямо цієї хвилини хтось продовжує платити найбільшу ціну.
…«Свобода наче любов» — це саме той сенс, та формула української душі, що не дозволяє здатися перед переважаючим ворогом. Допомагає вистояти. Ми вміємо любити. Своїх коханих, рідних, друзів, свою землю та свою свободу. Коли ця любов буде в серці у кожного — нас буде неможливо перемогти. Ніхто просто не намагатиметься. Тому нам хочеться донести це до кожного. Хоча б піснею.
Тримайте свою Свободу. Не зраджуйте її. Заради себе. Заради своїх дітей. Заради тих, хто вже вистояв, і ще сотні разів встоять, ціною всього.
І саме це — запорука нашої перемоги. Свобода завжди перемагає.
Свобода, наче любов».
Підготувала Ольга ГОЙДЕНКО.
Фото з ФБ-сторінки Гліба БАБІЧА.
