Яскравим і неповторним творець комедій Ельдар Рязанов був у всіх своїх іпостасях – кінорежисера, телеведучого, драматурга, поета й публіциста. Талановитий, щирий, безпосередній, він щоразу дивував глядачів, спонукаючи сміятися до сліз – і водночас замислюватися над почутим та відчутим «поміж рядків». Завжди пам’ятав слова свого наставника про сенс режисерської професії – «оточити себе талановитими людьми і змусити їх працювати на себе» – й знімав кожен епізод не завдяки обставинам, а попри них. Із численних звань і нагород чи не найбільше цінував п’ять «народних Оскарів» від глядачів, які в різний час визнали кращими фільмами року його «Іронію долі…», «Службовий роман», «Вокзал для двох», «Жорстокий романс» і «Небеса обітовані». А коли його найкращі фільми називали добрими казками, відповідав: просто в нього «такий світогляд – любити людей, бути оптимістом і вірити, що все буде добре».
ЗАМІСТЬ МОРЯ — У СВІТ КІНО
Первісток у сім’ї Олександра Рязанова і Софії Шустерман народився 18 листопада 1927 року в Самарі. Батько, в недавньому минулому — військовий, який на той час служив у торговельному представництві СРСР у Тегерані, разом із дружиною обрав для сина екзотичне ім’я Ельдар, у перекладі з перської — «Господар країни». Сімейне щастя виявилося нестійким: після повернення на батьківщину батьки 3-річного малюка розлучилися. За кілька років обидва створили нові сім’ї, але 1938-го батька репресували, на 8 років запроторивши до табору. Коли син пішов до першого класу, Софія Михайлівна вийшла заміж за інженера Лева Коппа, вдівця, який залишився з маленьким сином. Відтоді за ним приглядав Ельдар. Із вітчимом йому пощастило: той по-батьківськи ставився до обох хлоп’ят, чим назавжди прихилив до себе пасинка. До того ж, на Ельдара в родині ніколи не піднімали руку, навіть у кутку не стояв.
В евакуації на Уралі він як старший з дітлахів годинами чекав у нескінченних чергах, аби отримати за картками пайку хліба, розтоплював пічку, щоб хоч трохи зігрітися у крижаному бараці, майже «з нічого» готував обід, а у вільний час… ганяв щурів. І читав. Книжки брав у бібіліотеці; оскільки ж туди не записували третьокласників, малий книголюб підробив довідку, буцім навчається уже в п’ятому.
Книжки переносили його в небачені країни, водночас породжуючи любов до слова, тож іще школярем замислив стати моряком — або, може, й письменником, як Джек Лондон! Одне другому, на думку Ельдара, не заважало: мріяв-бо писати про екзотичні країни, небезпечні мандри, сильних особистостей. А щоб набратися яскравих вражень і життєвого досвіду, якраз добре стати моряком! Тож 1944 р., склавши іспити екстерном після повернення до Москви, відправив документи в одеську мореходку. Та відповіді потенційний «морський вовк» так і не отримав, оскільки училище тоді ще перебувало в евакуації. Від нічого робити пішов разом із товаришем до ВДІКу, дарма що кіно тоді не дуже-то й любив! Якраз тривав набір на режисерський факультет — як потім жартував, «єдиний факультет, де не потрібно було нічого вміти робити».
Та з’ясувалося, що конкурс складає 25 осіб на місце — а в нього жодних зв’язків, іще й батько – «ворог народу», а мати й вітчим — євреї. Отож прийняли його умовно: з тим, що в першому семестрі мусить отримувати лише «добре» й «відмінно» з режисури та акторської майстерності, інакше відрахують. Так і потрапив до майстерні молодого, але вже уславленого кінорежисера і сценариста Григорія Козинцева. І хоч навчався спершу посередньо і ледь не був відрахований, та все-таки зумів переконати наставника повірити в себе. Через 6 років разом із однокурсницею Зоєю Фоміною, яка стала його обраницею, Ельдар Рязанов зняв дипломний документальний фильм «Вони навчаються в Москві». Стрічку вподобав сам Сергій Ейзенштейн, а молодята отримали дипломи з відзнакою!
ІЗ ДОКУМЕНТАЛЬНОГО — В ХУДОЖНЄ
Першим місцем роботи стала Центральна студія документальних фільмів. Молодий режисер знімав у морі китобоїв, у тундрі — геологів, їздив на оленях з оленеводами, ловив оселедців із рибалками, а з вулканологами побував у кратері. В результаті вийшли документальні стрічки «В далекосхідних морях» і «Острів Сахалін», який став учасником Каннського фестивалю й отримав відзнаку міжнародного брюссельського. Успіх? Безумовно! Але Рязанов відчував, що мимоволі стає оспівувачем соціалізму й починає думати штампами. Тож вирішив: час іти в художнє кіно! Перед цим уже став співрежисером картини-ревю з ігровими епізодами «Весняні голоси». Завдяки цьому тодішній директор «Мосфільму» Іван Пир’єв охоче прийняв Рязанова на роботу — і майже одразу запропонував зняти комедію «Карнавальна ніч» за сценарієм Володимира Полякова та Бориса Ласкіна! Хоч як «відбивався» Ельдар, який хотів спробувати себе в ролі творця драм та історичних фільмів, та Пир’єв таки переконав: такі фільми багато кому під силу, інша річ — зняти комедію!
Спершу працювалося непросто, та незабаром режисером-новачком заопікувався виконавець ролі бюрократа-директора БК Огурцова — сам Ігор Ільїнський! Він і підказав узяти на головну роль нікому не відому тоді Людмилу Гурченко, яка стала окрасою нової кінострічки. Імпровізуючи просто під час зйомок, Рязанов змінив не дуже смішний сценарій фільму. На успіх не розраховував; мріяв лише, аби його не вигнали з «Мосфільму». І хоча спершу картину справді забракували, та все-таки випустили в прокат — і за перший же рік комедію подивилося понад 45 млн глядачів, а фільм отримав кілька нагород!
Наступними стали «Дівчина без адреси», «Людина нізвідки» та «Дайте книгу скарг». Щоправда, другу зі стрічок визнали «безідейною», тож світ побачила через 20 років; відтоді й почалася війна Рязанова з цензурою. Поступово склався типовий образ його героя — високоморального інтелігента, який будь-що прагне відновити справедливість.
ЩОРАЗУ — НЕПОВТОРНИЙ!
Чимало сценаріїв Рязанов написав у співавторстві з Емілем Брагінським. За окремими епізодами часто стояли реальні історії. До сценарію «Бережись автомобіля» їх підштовхнула міська легенда про тогочасного Робін Гуда, який викрадав машини в тих, хто їх отримав незаконно, і повертав гроші державі.
А ось «Іронії долі…» передувала історія, почута Брагінським. Йшлося про відомого своїми розіграшами композитора Микиту Богословського. Той разом із приятелями посадив одного з них на потяг до Києва, перед тим звернувши увагу нетверезого друга на московський пам’ятник Пушкіну. Тож коли в Києві цей бідолаха побачив, що бронзовий Пушкін уже… сидить, жахнувся: мовляв, і цього вже посадили?! Він же пам’ятник! Брагінського такий розіграш роздратував, та Рязанов зауважив, що з цього могла би вийти чудова комедія. Залишалося придумати, куди саме відправити героя, і кого він може зустріти, крім міліціонерів. Із даром Рязанова робити зі звичайного неймовірно смішне в нього все вийшло — і 1 січня 1976 р. глядачі прикипіли до телеекранів, після чого творчу групу було відзначено Державною премією СРСР.
В основі сценарію «Вокзалу для двох» також була реальна, притім невесела, історія; схожі події спіткали близького друга Рязанова, композитора Мікаела Тарівердієва. Він їхав у авто з відомою актрисою, яка була за кермом, коли на дорогу раптом вибіг п’яний чоловік. Композитор одразу пересів за кермо, взявши вину на себе, був засуджений, та потім амністований.
А от на збори дачного кооперативу потрапив сам Рязанов. Побачивши, як начебто пристойні люди раптово опускаються на саме дно, відразу після зборів запропонував Брагінському скористатися цим сюжетом; так з’явився «Гараж».
Уміючи знімати смішне кіно, він не терпів штампів і самоповторів. Охоче експериментував із відтінками комедійного жанру, не боявся експромтів і міг вкласти у вуста персонажа вдалий жарт… асистента режисера, а з виконавцями ролей обговорював кожне слово, кожен жест. Ціле покоління телеглядачів розмовлятиме цитатами з його картин. «Як же можна мене виганяти? Я за машину Батьківщину продав!» «Яка ж гидота — ця ваша заливна риба!»
БАГАТОГРАННІСТЬ ТАЛАНТУ
1984 р. після виходу «Жорсткого романсу» за мотивами п’єси Островського «Безприданниця» Рязанов стає народним артистом СРСР. Балансуючи на грані фолу, він має особливе чуття на смішне в кадрі, але зізнається: «Для мене завжди на першому місці — реальність». Її віддзеркаленням 1987-го стає нова неперевершена картина Рязанова — «Забута мелодія для флейти», а також давно задумана трагічна стрічка про крах ідеології шістдесятників за п’єсою Л.Разумовської «Дорога Олена Сергіївна» (1988) і трагікомедія «Небеса обітовані» (1991), яка стала символом нової епохи.
Із найпізніших робіт найдорожчою для себе називав стрічку «Андерсен», тоді як друга частина «Карнавальної ночі», що вийшла через 50 років після першої, не мала успіху. Планів не бракувало, але дозволу на зйомки «Майстра й Маргарити», «Івана Чонкіна» та «Дракона» (за Шварцем) так і не дочекався…
Успішно працював і на телебаченні, створивши близько 200 проєктів. Найуславленіші — «Кінопанорама» і «Розмови на свіжому повітрі», а також передача про видатних людей «Поговоримо про дивацтва любові» та «Паризькі таємниці Ельдара Рязанова», для яких у столиці Франції за місяць провів понад 20 інтерв’ю із такими зірками, як Патрісія Каас, Брижіт Бардо і Роман Поланскі. Його запрошували у члени журі програми КВК, капітал-шоу «Поле чудес»… Та на запитання, що йому ближче — кіно чи телебачення, завжди відповідав: кіно — це моя колиска, моя перша професія — і в січні 2005-го відкрив свій кіноклуб із трьома залами, замислений як своєрідний центр вітчизняної комедії. Ділився досвідом, викладаючи на Вищих курсах режисерів і сценаристів. Відбувся і як драматург — автор кількох п’єс, а також письменник. Світ побачили не лише його мемуари та публіцистика, але й художня проза, і навіть поетичні збірки.
ПІДТРИМАВ УКРАЇНУ
Для українців Ельдар Рязанов дорогий іще й тим, що в березні 2014 р. виступив проти російської агресії в Україні. Разом із понад 200 іншими російськими кінематографістами він підписався під відомим зверненням митців до українських колег зі словами підтримки й запевненнями, що вони проти російської військової інтервенції в Україні.
СУПУТНИЦІ ПО ЖИТТЮ
Три жінки отримали від нього, кожна у свій час, пропозицію руки і серця. Із уже згаданою Зоєю Фоміною вони разом зняли кілька документальних стрічок, народили й виростили єдину доньку Ольгу (1951 р.н.). І навіть розлучившись через понад 20 років шлюбу, зберігали чудові стосунки до самого кінця життя Зої.
Другу дружину, Ніну Скуйбіну, яка працювала редактором на «Мосфільмі» й овдовіла перед розлученням Рязанова, вважають його головною музою. Саме перебуваючи в другому шлюбі, Ельдар Олександрович створив свої найкращі картини. Разом вони прожили понад чверть століття, та 1994 р. жінки не стало через онкологію.
Рязанова підкосила ця втрата; вистояти тоді допомогла журналістка й акторка Емма Абайдулліна, з якою провів решту свого життя. Та коли режисера не стало 30 листопада 2015 р., вона пішла на неприйнятні для Рязанова кроки: звернулася до Микити Міхалкова, до якого її чоловік ставився із презирством, і домовилася про окреме місце поховання для нього на Новодівочому цвинтарі, проігнорувавши заповіт Ельдара Олександровича: поховати його поряд із Ніною. На пам’ятнику Рязанов сидить на стільці верхи, як часто сидів за життя…
* * *
Кажуть, сміх багато може сказати про людину. Рязанов реготав щиро й голосно, закидуючи голову, і не ділив людей на добрих та поганих: мовляв, життя багатогранне, і радість у ньому межує із сумом. Особливу насолоду отримував від творення сценаріїв та кінозйомок бодай 5–6-хвилинного уривка написаного за день. І часто казав: у принципі, все життя займався таки тим, чим було на роду написано. Своїм девізом по життю називав слова Марка Твена: «Краще бути молодим цуценям, аніж старим райським птахом» — і бажав цього всім людям.
Підготувала Ольга ГОЙДЕНКО.
