Всевишній розпорядився так, що одну з найтрагічніших сторінок української історії написав американський історик, політолог, журналіст, дослідник Голодомору Джеймс МЕЙС. Саме завдяки його наполегливій праці і багаторічним пошукам документів та свідчень тих, хто пережив трагедію 1932–1933 років, світ дізнався про винищення українців голодом і масштаби злочину проти людяності.
І СВІТ ДІЗНАВСЯ ПРАВДУ
Історик з іншого континенту був автором звіту Комісії Конгресу США з вивчення Голодомору 1932–1933 рр., у якому штучний голод вперше класифікували як геноцид, цілеспрямовані дії з метою повного або часткового знищення груп населення чи народів за національними, етнічними, расовими, корисливими або релігійними мотивами. Метою розв’язаної керівництвом СРСР на чолі зі Сталіним війни проти України, у якій зброєю масового ураження став голод, була остаточна ліквідація українців, що чинили спротив колективізації та більшовизації. Сатрапу не давала спокою мрія українців про свою незалежну, самостійну державу без політичних репресій, державного бандитизму і таборів ГУЛАГу.
У звіті Комісії США Джеймс Мейс запровадив поняття «постгеноцидне суспільство», яке стало справжнім проривом у розумінні наслідків Голодомору, під час якого за останніми даними загинуло до 10,5 мільйонів людей. Жертвами стали і ті, хто вижив – через недоїдання мільйони людей втратили здоров’я, мали порушення імунітету і хронічну втому. Удару зазнала психіка дітей і дорослих, на очах яких від виснаження помирали рідні, більшість з яких у спільних ямах ховали похоронні бригади, що за свою страшну роботу отримували пайку чорного хліба, аби й самим не вмерти з голоду.
Постгеноцидне суспільство стало вразливим і втратило здатність до масового опору Кремлю, який проводив політику русифікації, витіснення української мови зі сфери літератури, кіно, мистецтва, освіти, судового переслідування інакодумців, в результаті чого в мордовських і пермських таборах опинилися Василь Стус, Мустафа Джемілєв, В’ячеслав Чорновіл, Василь Овсієнко, Євген Сверстюк та сотні інших борців за національні права і гідність. Одним із наслідків винищення українців у Голодомор є сьогоднішня війна Російської Федерації проти України, ставка окупантів на тих, хто втратив зв’язок з поколіннями пращурів, відцурався роду, традицій, мови і не бачить різниці між демократією і тоталітаризмом, законом і беззаконням, добром і злом.
Джеймс Мейс зібрав усі документальні матеріали для книги Роберта Конвеста «Жнива скорботи. Радянська колективізація і Голодомор», що вийшла у 1986 р. і отримала велику популярність на Заході.
ВИХІДЕЦЬ З ІНДІАНСЬКОГО ПЛЕМЕНІ ЧЕРОКІ
Американський історик народився 18 лютого 1952 року в Оклахомі (США). Його батько походив з індіанського племені черокі, яке федеральний уряд у 1830-х рр. змусив переселитися з земель пращурів у Північній Кароліні й Джорджії до Оклахоми. Тож Джеймс Мейс, як ніхто інший, розумів біль втрат і страждань тих, хто став жертвою геноциду. Батько історика працював стрілочником, не мала освіти й мати.
В Оклахомському університеті Джеймс у 1973 р. здобув ступінь бакалавра історії, після чого перейшов до Мічиганського університету, щоб спеціалізуватися на русистиці.
Під впливом професора Романа Шпорлюка взявся за вивчення історії України. Згодом захистив докторську дисертацію «Національний комунізм у Радянській Україні 1919–1933 рр.», а коли у 1986-му була створена Комісія Конгресу США із вивчення голоду 1932–1933 рр., чотири роки організовував її діяльність. Її іноді називали Комісією Мейса, хоча він не був її членом. Правду про найбільшу гуманітарну трагедію XX ст., організовану урядом СРСР, в той час на Заході дехто не хотів знати, тож Джеймс Мейс нажив собі впливових ворогів. Перед ним закрилися двері академічних закладів, і у 1993 р. він переїхав до України, ближче до архівів та джерельної бази.
«ВАШІ МЕРТВІ ОБРАЛИ МЕНЕ»
У Києві оселився на Троєщині, викладав політологію у Могилянці, редагував англомовну версію газети «День», читав лекції. Він передбачав, що за першої можливості Росія розіграє кримську карту і що військовий конфлікт неминучий. У столиці познайомився та одружився з письменницею Наталією Дзюбенко. У нього було мало однодумців, більшість людей не розуміли, що він робить в Україні. На здивовані запитання історик відповідав: «Ваші мертві обрали мене». Побачивши одного разу офорт- автопортрет Тараса Шевченка зі свічкою, Джеймс Мейс запропонував щороку на спомин Великого голоду проводити акцію «Запали свічку пам’яті».
Помер 3 травня 2004 р. в Києві, похований на Байковому кладовищі.
