Хочете казки? Бажаєте відчути плин часу? Маєте заповітні мрії? Тоді вирушаймо на запрошення Ольги Богомолець до сучасного замку в м. Радомишль, що на Житомирщині, створеного на основі млина, спорудженого наприкінці XIX–початку XX ст. польським інженером Пекарським. Історико-культурний комплекс «Замок Радомисль», власницею якого є Ольга Вадимівна, являє собою частину загальноєвропейського культурного проекту «Via Regia», започаткованого Радою Європи, мета якого — сприяти розвитку культурного обміну і туризму між європейськими країнами.
Навіть бувалим телеоператорам найвідоміших українських каналів, які вперше приїхали сюди, важко стримати емоції. Сонячної днини замок сяє рожевим золотом під щедрим промінням, підставляючи численним гостям і їхнім фотоапаратам могутні стіни й стрімку вежу з оригінальними флюгерами. А довкола стільки краси! Два пінисті водоспади, лунка ріка, що огинає територію комплексу, легкі містки, що єднають «Велику землю» з острівцями, та пишна зелень. Уздовж звивистих берегів розляглися старезні сірі човни, наче велетенські рибини, що на мить вискочили з води на зелену траву, але мріють туди повернутися, а по периметру маєток пильнують старовинні статуї з суворим, стриманим, а то й добродушним виразом кам’яних облич.
Ландшафтний парк, розташований між двома природними водоспадами, «пригощає» гостей дивовижним цілющим повітрям і тішить різноманітними квітучими рослинами. Територія зусібіч оточена водою, тож тут звичайно мешкають бобри й річкові видри, прилітають шпаки, лелеки, дятли, пишно квітують рідкісні сорти ірисів, рожеве та біле латаття, паркові троянди, магнолії, а також занесений до Червоної книги України водяний горіх.
Тут кожен може почутися Хроносом, узявшись за весла і вирушивши на старовинному козацькому човні «рікою часу» самотужки чи з коханою: адже серед інших островів попереду — острів Любові, куди, звісно, найкраще причалити удвох. Назва не випадкова, бо він має форму серця. Тому й залагоджують на ньому насамперед «справи сердечні». Кажуть, тутешня кам’яна скіфська баба V ст. до н.е., вона ж «Воїн», має потужну позитивну енергетику, а бажання, загадане тим, хто її обніме, неодмінно збуваються. Тому бажаючих перевірити це не бракує.
Тепер лише документальні фото нагадують про те, в якому стані була ця ділянка зі старим млином не такого й далекого 2007-го, коли її придбала Ольга Богомолець. Важко повірити, що звідси довелося вивезти майже 60 т сміття. Замкові споруди на фундаменті млина реставрували упродовж 6 років, надбудували два поверхи, звели нову вежу з невеличким готельним комплексом і розчистили від мулу ставок. Ще рік готували музейну експозицію домашніх ікон під назвою «Душа України».
Нині загальна площа замкових приміщень становить понад 2500 кв. м. У процесі реставрації були відтворені інтер’єри XVII–XIX ст. Головна вежа замку за сумісництвом слугує ще й дзвіницею.
Тож якщо ви — романтик і заради мрії готові подолати 158 гвинтових сходинок, поспішіть нагору. За легендою, підвішений над оглядовим майданчиком дзвін може неабияк посприяти реалізації найзаповітніших бажань: варто подивитися з висоти на острів Любові та вдарити в нього — і мрія здійсниться, особливо коли вона — про кохання. До того ж з вершини вежі можна роздивитися всю навколишню природну красу.
Для спілкування із митцями і пресою тут обладнано унікальну концертну залу з великим каміном, біля якого так затишно посидіти надвечір або прохолодної погоди. Прикрашена скульптурою архістратига Михаїла, вона зветься Великою камінною, або Михайлівською. Розташована на гранітній скелі, зала має висоту склепінь близько 6 м і вирізняється дивовижною акустикою, тож усі концерти проводять тут без використання будь-яких підсилювачів.
Просто за електричним роялем, попри всі гідродинамічні хитрощі, в куточку розташувалося живе джерельце. До того ж у ньому оселилася жабка, вже прозвана Гертрудою, яка час від часу прослизає сюди між ходами в скелі, а потім так само раптово зникає.
Насамкінець ідемо до оновленої папірні, яку організував тут ще 1612-го архімандрит Києво-Печерської лаври Єлисей Плетенецький (1550–1624). З тутешнього паперу в Лаврській друкарні друкували Часослов і Біблію, примірники яких можна й зараз тут побачити. А в листопаді 2012 р. з нагоди 400-річчя з дня заснування папірня знову запрацювала за технологіями XVII ст. Тепер тут виготовляє папір Віктор Москалець — директор музею, архітектор і реставратор в одній особі. Усе тут зроблено за його ескізами. А обладнання довелося виготовляти за стародавніми гравюрами.
Як виробляють папір, можемо побачити на власні очі. Сировиною слугують коноплі, льон із додаванням ганчір’я із натуральної сировини і деяких трав, як-от кропиви. Захист від шкідників забезпечує додавання лушпиння цибулі і часнику. Все разом замочують на кілька тижнів, а потім перетирають, доки утвориться сірувата рідка маса. Зачерпнувши рамкою із сіткою, зайву рідину зливають, зверху притискують, скидають майбутній аркуш на тканину, накривають серветкою і ставлять під прес. Товщину аркуша визначає рамка. Просушивши, як білизну, на мотузці, його ще раз кладуть під прес. Візерунок на сітці рамки допомагає отримати аркуш із водяним знаком Києво-Печерської лаври. Кажуть, такий папір напрочуд довговічний і може зберігатися століттями.
Просто на наших очах папірня отримала чудовий дарунок від Мішеля Терещенка, нащадка славетного меценатського роду, який, повернувшись в Україну, не лише відновлює культуру, а й відроджує давне виробництво льону, доказом чому — тюк льону власного виробництва, придатного для виготовлення паперу, вручений пані Ользі. Представникам преси дозволили пані навіть відщипнути трохи волокон. Схоже, книга із такої сировини матиме приємний аромат!
У подальших планах, зізнається Віктор Володимирович, — встановити ще й друкарський верстат, «як у Івана Федорова», щоб кожен екскурсант міг власноруч виготовити аркуш паперу й надрукувати на ньому молитву «Отче наш», а може, і вперше ужитті прочитати її.
Від початку робіт на території комплексу задумали поставити скульптуру ченця: адже ці землі належали Києво-Печерській лаврі. Але якщо поставити на землі — туристи почнуть фотографуватися із ним запанібрата! Тому вирішили встановити на воді. Оскільки звідси до Лаври відправляли папір, то назад мали везти Святе Письмо, тож вирішили дати в руки ченцю книгу й запалену свічку. Зробили спеціальну гавань, у яку запливає човен. Український скульптор Владислав Волосенко врахував усі побажання Ольги Богомолець та її соратників. Так постав пам’ятник засновнику папірні, архімандриту Єлисею Плетенецькому, освячений 2009 р. Патріархом Володимиром (Сабоданом). Кажуть, ріка символізує плинність часу, човен — наше життя, книга — знання, за якими приходимо в цей світ, а свічка — просвіту і служіння людям.
Щовесни човен ховається під бурхливими весняними водами, а влітку довкола нього розквітає велике жовте латаття. Та вогник електричної свічі в долонях ченця ніколи не згасає. Вона — як маяк для душі, що шукає світла.
Ольга ГОЙДЕНКО.
