Спілкування з цією жінкою наприкінці лютого попри його морозність нагадувало про весну, що тішить людей своєю гармонійною красою, барвистістю, невичерпною енергією. Вона красива, елегантна, жіночна в усьому, сонячна, позитивна. Та, котра надихає інших, завжди прагне і знає, як красиво й гармонійно вибудувати своє життя, бути цікавою собі й людям, не боїться шукати себе — чи-то в кар‘єрі моделі, чи фармацевта, актриси, телезірки. У її наповненому справами й подіями сьогоденні завжди знаходиться час і місце для саморозвитку і розвитку своїх трьох дітей, своєї родини, стосунків із чоловіком, для творчої реалізації. Біля неї й собі хочеться розправити крила, кудись злетіти, щось шукати, чомусь навчатися.
Ось така вона, Валентина Хамайко, відома українська телеведуча на каналі 1+1.
ПРО ЖИТТЯ ЗІ СМАКОМ
Жити треба зі смаком. Навіть якщо трапляються невдачі, не варто на тому зациклюватися, краще пошукати вихід. Насправді життя прекрасне і завжди дає шанс, за який неодмінно слід хапатися. Я вже навіть своїм маленьким дітям кажу, що всі наші думки, бажання — матеріальні, і якщо по-справжньому чогось хотіти, прагнути — обов’язково досягнеш, Всесвіт допомагатиме. … Доля ж часто нас веде. Просто є люди, які бояться, відштовхують її шанси і закриваються на якомусь рівні. Я, навпаки, завжди все пробувала.
…Знаєте, як каже тренер моїх старших двох дітей із тенісу, не треба, займаючись спортом, страждати і напружуватися — отримуйте від того задоволення. І це правда, й від того, що з тобою відбувається в житті, також потрібно отримувати задоволення. Знаю незрячих людей, які живуть повноцінним щасливим життям. Вони вміють заробляти гроші, користуються соціальними мережами, не втратили себе.
ПРО САМОДОСТАТНІСТЬ І САМОРЕАЛІЗАЦІЮ ЖІНКИ
Свого часу отримала серйозний урок, коли чоловік втратив бізнес. Я тоді не працювала, і був такий критичний період (півроку-рік), фінансово складний. І я зрозуміла, що доля підказує: не можна не працювати. Бо в мене закрадалися думки, що показую неправильний приклад дітям. Адже кажу їм, що треба вчитися працювати, а сама не працюю. І в скрутний для нашої родини час зрозуміла, що можливі різні ситуації. А що, коли залишуся сама з трьома дітьми?! Це мене підштовхнуло до висновку, що більше ніколи не погоджуватимуся з чоловіком, буцімто дружині треба сидіти вдома. Та й він зрозумів, що йому це не подобається. Дуже того хотів, а отримавши, усвідомив, що насправді так не має бути. Я, звісно, в той період розвивалася, ходила на якісь курси, щось шукала, але це було не те. Жінка має бути самодостатньою, соціально реалізованою, має заробляти на себе, сім’ю, а не залежати від когось. Для мене це було дуже важливо, і я вималювала собі історію відновлення й усвідомила: коли впадаєш в отой депресивний стан, треба накреслити план розвитку й дотримуватися його. Водночас якась внутрішня істота шепоче: та навіщо, сиди собі спокійно. Оте «навіщо» інколи дуже заважає. Тому потрібно жити за складеним графіком. Коли ставиш перед собою мету і думаєш про її досягнення, цей внутрішній стан вирівнюється. Але головне, знову ж таки, — не перегнути палицю. Адже знаю чимало жінок, котрі успішно розвивають кар’єру і… не встигають розвинути свою сім’ю.
ПРО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ І… БАТЬКІВ
Няня була в нас близько року, і я відчула: знову відбувається щось не те. У сім’ї, про яку так мріяла, немає гармонії в стосунках, необхідної між батьками та дітьми, особливо між татом і дітьми. Я хочу, щоб вони не лише з задоволенням зустрічали татуся з роботи, а й хотіли з ним іти спати. Щоб він міг їх вкладати, купати, читати на ніч… Почала говорити про це з чоловіком, а згодом і діяти. Наприклад, заходимо до ванни всі разом, а невдовзі я лишаю їх самих. Мовляв, мені треба щось зробити, а ви, будь ласка, покупайтеся, а потім мене покличте…
Ніхто не любить, коли вказують на власні недоліки, вади. Проте я, наприклад, не казала чоловікові, що він поганий тато, а робила все, аби якомога більше контактував із дітьми. Казала, їм треба чути твій голос, засинати під нього; ти обніми дітей і читай, а вони після прочитаної тобою казки ще стільки секретів нарозповідають, нашепчуть у вухо. І кожній дитині маєш приділити увагу, інакше буде сварка.
Ми постійно домовляємось. Я для них, напевне, не дуже хороший поліцейський. Син чи старша донька каже: «Мамо, ти мене завжди щось змушуєш робити». Відповідаю, що в кожного з нас є зона відповідальності. Хіба ж я не хочу, повернувшись увечері додому, у ванні полежати, почитати книжку? Але в мене є обов’язки. Ви ж хочете, аби вас нагодувала, та ще й смачно? Хочете. А це — мої, мамині, обов’язки. І я їх щодня виконую, аби вам було добре. Отже, у вас також є певні обов’язки. Кажу так і малій, хоч їй лише чотири роки. Втім, вона розвивається швидше, ніж старші. Є речі, про які кажу кожному окремо, а є такі, що всім разом. Якщо ходиш до школи, то треба виконувати домашнє завдання — це твій обов’язок, твоя робота. Якщо записався на футбол, то не можеш не прийти на змагання, бо підведеш команду. Отож є ваші і є мої обов’язки. А ви можете зробити мені приємне, зекономити мій час, щоб могла вас вчасно покласти спати: наприклад, зібрати брудний посуд зі столу, акуратно скласти його в посудомийній машині. Все працює! Головне — емоційно підтримати цієї миті. Дозволяю собі в деяких випадках гратися з ними їхніми ж емоціями, на їхньому рівні.
ПРО ЧОЛОВІКА І ПРО СЕБЕ
…Треба просто любити чоловіка. …Коли любиш чоловіка не за щось, а незважаючи ні на що — лише за цієї умови надалі все складається. Бо над стосунками треба працювати все життя. …Коли починаєш шукати шляхи, як це виправити, то обов’язково знайдеш. А можна вигадати мільйон причин нарікати, тиснути на чоловіка і казати, що тобі не подобається. Але жінка, яка любить, виправдає його в будь-якій ситуації. Я читала багато літератури, аби зрозуміти, як поліпшити стосунки в сім’ї.
А вже після народження найменшої, Мирослави, до мене раптом прийшло гостре відчуття, що засиділася вдома, втратила своє внутрішня «я», занадто довго була поглинута побутом. Зрозуміла, що слід терміново рятувати себе. Бо вже й самоідентифікації немає, цікавість чоловіка втрачаю. Коли ми зустрілися, я була іншою: безтурботною, грайливою, мрійливою, звабливою. А тепер — щодня каструлі, маленькі дитячі недуги, фігура вже не та, гардероб інший… Хіба в таку жінку закохався мій чоловік?! А якби він ось так кардинально змінився і став ледачим, байдужим?! Напевне, я б дуже засмутилася, бо мені імпонує типаж чоловіка, схожого на генератор. І коли ми зустрілися, йому подобався «той типаж» мене. І я знову почала внутрішньо над собою працювати. Бо навіть здобувши одну перемогу, не можна заспокоюватися і вважати, що ти — переможець назавжди.
А прочитати повну версію порадницької гостини з Валентиною Хамайко можна у №9 «Порадниці» від 1 березня цього року.
Автор і ведуча проекту «Порадницька гостина»
Тетяна Власюк.
