Вони несуть красу українського мистецтва всьому світові, вражаючи його своїм досконалим, довершеним танцювальним малюнком. Містерія танцю — інакше й не назвеш те дійство, що творять на сцені артисти цього ансамблю, який наступного року відзначатиме своє 80-річчя і який вже давно став українським брендом, візитівкою нашої держави за кордоном. Його без перебільшення називають колективом номер один у світі. Українським танцівникам стоячи аплодували й аплодують люди на різних континентах, різних національностей, аплодують прості смертні й королі та королеви, керівники держав.
Своїм активним творчим і таким успішно затребуваним життям цей колектив має найперше завдячувати людині, котра вже 36 років день у день веде його до вершин майстерності, професіоналізму, а відтак своєю працею, талантом творить мистецьку славу нашої України.
Мирослав Вантух, видатний хореограф, балетмейстер, народний артист України, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, Герой України, генеральний директор — художній керівник Національного заслуженого академічного ансамблю танцю України імені Павла Вірського – на порадницькій гостині.
ПРО ТАЛАНТ І ПРАЦЮ
Найголовніше для будь-якого митця, і танцівника в тому числі, — талант, помножений на працю.
…Пушкін на запитання про талант відповідав: це 2 відсотки здібностей і 98 праці. «А що таке геніальність?» Стовідсоткова здібність, помножена на стовідсоткову працю. І то свята правда. Шолом Алейхем казав, що талант, як гроші — або є, або немає.
Митець має дивувати глядача. Інакше той не зацікавиться його творчістю. Кожна людина, прийшовши на виставу чи концерт, хоче отримати задоволення — чи то від пісні, танцю, чи то від музики, слова, гри. Аби подобатися людям, артистові інколи потрібні роки — праці над собою, своїм талантом. Кожен актор, як і колектив, повинен мати своє обличчя.
От наш ансамбль із жодним іншим, ніде в світі не сплутаєш. А ми ж із ним об’їздили 80 країн, у багатьох не раз і не два побували. Для мене, скажімо, Париж — як Київ, я там безліч разів бував. У США загалом перебували 3 роки і 3 місяці, мали 75 аншлагових концертів. Гастролюючи, ще ніколи не бачив порожніх стільців під час наших виступів. Навіть в Африці, Азії. Спочатку побоювався, як нас там сприймуть, адже то інші пласти культури. Та даремно переживав.
…Поза працею, поза танцями для мене життя немає. Коли починаю якийсь танець ставити, він мені весь час сниться. То муки, нерви. Митець мусить народити, виносити свій замисел, повинен розбиратися не лише в одному жанрі, а й взагалі багато знати — історію балету, театру, режисуру. Адже скільки всього треба висловити мовою танцю. А від того, як виховаю, підготую його виконавців, залежить і мій авторитет. Чим вищий колектив за рівнем виконання, тим кращий керівник. А це робота вічна — удосконалення. Кажуть так: якщо артист балету не танцює один день — ще не страшно, як два — сам уже відчуває, ну, а як три — то вже й глядач бачить.
ПРО МОДЕРН І НАЦІОНАЛЬНІ КОЛЕКТИВИ
От кажуть: давайте модерн, джаз. Та давайте! Але ж свого не цурайтеся, як закликав Шевченко. І я, як ніхто інший, розумію це, бо займаюся тим усе своє життя. Дуже важливо, чому ми навчаємо своїх дітей, що в їх кров вливаємо. Онде в школах уже й уроки співів відмінили, українську пісню не вивчають, а чуже всіляко культивуємо і пропагуємо. Президент на цьогорічному врученні Шевченківської премії сказав, що маємо пишатися такими артистами, як Славко Вакарчук, треба брати приклад, і що це наше обличчя. А де театри, де національні колективи — чому не згадати? Я не проти Вакарчука, він справді талановитий, збирає стадіони — це ж про щось говорить. Але ж не тільки тим живе наша культура. Для чого ж тоді працюють театри, ансамблі, оркестри…. Повірте, ми коли виступаємо на сході, в зоні АТО вже тричі були, люди піднімаються на сцену і стають перед нами навколішки. З радості від побаченого. А деякі горлопани кричать, що це — вчорашній день. Схаменіться, люди добрі!
ПРО ЛЮБОВ І КУЛЬТУРУ
А що хорошого без любові виходить? І не лише в мистецтві, а й у житті загалом, та, зрештою, і без жертв?! Духовну культуру, духовне багатство не покладеш на ваги, не скажеш, скільки воно коштує. То — безцінний дар. Бездуховних націй не буває. І біда, коли в державі не розуміють митця, не підтримують культуру, мистецтво. Так чинять невігласи. Тоді людина ущербна, бо має розвиватися гармонійно, а без мистецтва, культури це неможливо.
Я всі нації ціную, та найбільше люблю і ціную свою, хоч яка вона є. А коли на наших концертах по всьому світові стоять тисячі людей і дякують аплодисментами, вигуками, мені сльози навертаються на очі: пишаюся своєю приналежністю до такої культури, до такої землі, народу. Бо кожен митець — вагома його частинка. І коли ти десь далеко від своєї землі, тоді особливо гостро відчуваєш свою любов до неї.
ПРО РУХ І ГОПАК
Вважається, що спочатку було слово. А я вважаю, що першим був рух. Бо ще в утробі матері дитина починає рухатися. Люди через рух, згадаймо язичництво, висловлювали певні бажання, почуття. Не знаючи мови, вони спілкуються через танець — і все зрозуміло. Рух — це життя.
…Наша хореографічна спілка нині працює над тим, аби український гопак внесли до списку ЮНЕСКО. Гопак — це пластика і висока школа. Чому ми так Вірського цінуємо й поважаємо? Бо він — реформатор українського народного сценічного танцю, підніс на небачену досі висоту класичний танець, поєднавши його з народним. І це дало синтез високої хореографічної культури. З’явилися академізм, пластика. І бачте, в світі до наших шаровар ні в кого не виникає претензій, усі насолоджуються нашим танцем.
ПРО ЖІНКУ І СІМ’Ю
На жінках і так весь дім тримається. Легенда розповідає, що після того, як Бог створив Землю, а потім Єву та Адама, пал кохання котрих із часом ущух, постала потреба праці. Побачивши, що до однієї і тієї ж роботи вони кидаються разом, почали суперечки виникати, вирішив Господь зібрати симпозіум і поставив перед ними сім запитань. Першим було: «Хто народжуватиме дітей?» Не встиг закінчити, як Єва підняла руку: «Я!» — «Хто виховуватиме?» — «Я!» — «А хто їх буде доглядати, годувати, одягати…» І на всі сім запитань відповіла Єва: «Я!» Відтоді й створилася СІМ’Я.
ПРО ТВОРЕННЯ І МАЙБУТНЄ УКРАЇНИ
Скільки живемо — завжди маємо щось робити, творити. Що б я ще хотів побачити в цьому житті? Аби Україна нарешті стала міцною, здоровою державою, аби ми всі любили, цінували свою землю і, засукавши рукави, всі гуртом узялися б до роботи.
Дитина народжується на цей світ чистою, як ангел. Звідкіля ж беруться погані люди? Хто їх тому навчає, штовхає на негідні вчинки? Народжуємося ж, аби робити добро. Тому треба змалку виховувати дітей, аби росли порядними, дбали про свою честь і совість, шанували, любили людей, були чесними, об’єктивними. А це може зробити тільки наука, тільки культура. Всі разом, хто вважає себе справжніми українцями, інтелігенцією, маємо все робити для розвою нашої України.
Квітень, 2016 рік.
Автор і ведуча проекту «Порадницька гостина»
Тетяна Власюк.
