Дорога «Пораднице»! На початку березня, а саме цього весняного місяця народився видатний композитор Олександр Білаш, із радіопередачі довідалась, що його дружиною була співачка, народна артистка України Лариса Остапенко. Цікаво було б почитати про це мистецьке подружжя саме у вашій газеті, одній із найтиражніших в Україні.
Марія МІЛЬ, м. Новоград-Волинський Житомирської обл.
Справді, Олександр Іванович Білаш народився 87 років тому в березні. Може, саме тому від його музики, прекрасних пісень віє весною, теплом, пахощами першоцвіту. І дружиною йому була добра, талановита співачка Лариса Остапенко. Їхній життєвий і творчий тандем тривав 47 років.
На схилі літ Олександр Іванович із вдячністю скаже: «Важко їй буває зі мною, але мені, нехай вона це зрозуміє, було б набагато важче без неї». Та й чи став би композитор тим Олександром Білашем, якого нині знає і любить Україна, без надійного опертя, яким була дружина. І чи виросла б співачка Лариса Остапенко в знакову постать без нього.
Про них, нині, на превеликий жаль, уже незабутніх, так і казали: два береги, дві долі, два крила. У їхніх біографіях багато спільного, вистражданого. Столична консерваторія (тепер музична Академія) поєднала молоді серця. Шлях до столичного храму музики був в обох непростим. Селянський син із Полтавщини Олександр Білаш змалку марив музикою, співом. Найкоштовнішим подарунком для хлопчини стала гармошка на два баси й вісім голосів, яку подарував хтось із односельців. Сашко вмить опанував це диво і невдовзі грав так натхненно, що його запрошували на весілля й молодіжні вечірки.
Батьки відчули в дитині майбутнє «щось» і продали годувальницю-корову, аби придбати для єдиного сина акордеон. З ним Сашко у 14 років подався шукати мистецького щастя. Перший удар долі дістався йому в рідній Полтаві, де вступав до музичного училища. Хлопчину з Градизька забракували через відсутність слуху. Кажуть, він образився на «обласну столицю» й оминав її довгенько.
Утім, наполегливість узяла своє. У Києві, в школі робітничої молоді, де давали уроки і з мистецьких дисциплін, трапився йому на шляху славний земляк Платон Майборода. Після першого року навчання він сказав Сашкові: «Тобі нема чого тут робити, йди й вдосконалюй себе». Так опинився Білаш у Житомирському музичному училищі, а згодом став студентом композиторського факультету Київської консерваторії.
Не легшим був старт у високе мистецтво й у Лариси, чий батько загинув на фронті. Мама (вона мешкала в Борисполі під Києвом) бачила донечку медпрацівником. Але шкільний учитель співу Павло Іванович Горбачевский угледів у ній майбутню артистку. Трохи не силоміць привів її у столичну консерваторію, де вродливу дівчину з великими сіро-зеленими очима й довгою косою і зарахували, дарма що не мала музичної освіти. Зате ж голос який! Та декому він видався «не таким», і Ларису ледве не відрахували… за профнепридатність. Причина полягала в помилковості визначення її голосу — сопрано замість мецо-сопрано. Хто знає, як склалася б її доля, якби не заступилася наставниця-викладачка Марфа Хомівна Снага-Паторжинська. То її заслуга, що на мистецькому обрії України засвітилася самобутня зірка.
А заслуга Олександра Білаша — в тому, що в студентські роки, взявши її за дружину, підтримував вогонь творчого горіння. Вона щодень зростала на виконанні його талановитих пісень і своїм божественним співом окриляла його. Отак і йшли по життю — плече до плеча, серце до серця.
Вечори пам’яті цих знакових мистецьких постатей, які час від часу відбуваються, відкривають глядачам чимало світлих сторінок їхньої творчості. Як не здивуватися, почувши, що композитор Білаш написав більш ніж триста пісень на слова А.Малишка, Д.Павличка, Б.Олійника, М.Ткача, В.Юхимовича, П.Перебийноса та інших. «Два кольори», «Лелеченьки», «Впали роси на покоси», «Білий сніг на зеленому листі», «Журавка», «Цвітуть осінні тихі небеса», «Ясени», «Дзвенить у зорях небо чисте», «Не спи, моє серце»… Ці шедеври знають і люблять не лише в Україні, від них мліють українці на всіх континентах.
Творчість композитора нам ще відкривати й відкривати, адже в його доробку, крім пісень, — симфонічні полотна, опери, кантати, ораторії, фортепіанні концерти, хори, балади, романси, музика до театральних вистав. До речі, і досі не поставлено оперу «Гайдамаки», створену митцем далекого 1965 р., про яку він напівжартома казав: «Хай це й нескромно, але я написав оперу століття».
Далеко не всі знають, що Олександр Білаш був поетом, видав 9 збірок. «Мої молитовнички», — тішився кожною своєю новою книжечкою. І щоразу зізнавався: «Я музику й поезію однаково люблю, хоч кажуть: двох любити небезпечно…»
Найпершим критиком «молитовничків» була дружина, яка надавала слову великого значення. Проживши 75 років, талановита вокалістка-виконавиця дала життя багатьом пісням і романсам чоловіка, інших композиторів. У фондах Українського радіо — понад 250 записів арій з опер, творів класичної музики і сучасних українських та зарубіжних композиторів, численні записи сольних концертів народної артистки України, професора Київської національної академії імені П.І.Чайковського.
Її чоловік був ушанований званнями Героя, народного артиста України і колишнього Союзу, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка.
Подружжя Білашів викохало двох чудових доньок — Оксану, викладачку Київської музичної школи імені Лисенка, і заслужену журналістку України Олесю, знану за такими програмами на Українському радіо, як «Шануймося, друзі», «На ваші прохання», «Пісень омріяна країна» та ін.
Андрій МЕЛЬНИНУК, заслужений журналіст України.
