Його голосом, його піснями, його талантом заслуховувалося не одне покоління. З його творчої криниці — глибочезної та джерельно чистої — можна черпати й черпати живильну силу для душі. У кого не защемить, не зворухнеться серце, зачувши котрийсь із піднятих ним на пісенну височінь творів видатних українських митців — «Два кольори», «Пісня про рушник», «Рідна мати моя», «Ясени», «Черемшина», «Марічка», «Осіннє золото», «Ніч така місячна»…
Хто з шанувальників оперного мистецтва може лишитися байдужим до його потужного, тембрально-розкішного баритона, до створених артистом ліричних, драматичних образів в оперних виставах, а чи ж до його режисерських робіт? З його приходом на сцену відкрито неповторну сторінку в музичній культурі України. Доля вочевидь виявляє велику прихильність до нашої України, посилаючи їй таких зірок, як народний артист України, СРСР, лауреат Національної премії ім. Т.Г.Шевченка, академік Академії мистецтв України, професор, головний режисер Національної опери України імені Тараса Шевченка, Герой України Дмитро Михайлович Гнатюк. …Запрошую Дмитра Михайловича на гостину, по телефону. Розповідаю про наші газети — про «Вісті…», про «Порадницю», про їх небайдужість до питань духовності, культури. От, мовляв, і конкурс імені його творчого побратима Дмитра Луценка редакція наша заснувала, перших лауреатів якого — співачку Раїсу Кириченко та композитора Анатолія Пашкевича — нагороджували 2001 року на сцені його рідної Національної опери. І що конкурс цей так і називається «Осіннє золото». А з трубки телефонної — хвилююче, ліричне Луценківське:
«Літа на зиму повернули,
Пливуть в осінній хмурості.
А я люблю,
А я люблю,
Люблю, як в юності…»
…Знайомий чи не з дитинства, справді оксамитовий, повносилий голос огортає теплом і багатством… осіннього золота. Й під час розмови у службовому кабінеті в театрі Дмитро Михайлович не раз на нашу з колегою велику втіху прохоплювався піснею.
ПРО ПІСНЮ
Для мене пісня — то моє життя, моє дихання, моя душа. Пісні, звісно, бувають різні, але я завжди горнувся до гарних, до змістовних. Люблю зробити з пісні якийсь образ, і найбільше мені це вдавалося, коли співав про Україну. Можливо, у радянські часи це давало привід для якихось претензій до мене, закидів у націоналізмі. Я — не націоналіст, але якщо любов до України називається «націоналізмом», то я — перший.
Коли людина закохана у пісню — це додає їй сили, збагачує духовно. Якщо артист співає народну чи гарну сучасну пісню — це ж такий потужний зв’язок із народом! Виходячи на сцену, ти відкриваєш йому свою душу, сповідуєшся.
ПРО АРТИСТІВ
Я закликаю наших співаків: будьте справжніми акторами, не спіть на сцені, не будьте байдужими, не розраховуйте на те, що публіка не помітить вашої нещирості або пробачить гру абияк. Виходячи на сцену, повинен віддавати людям усе, що маєш. І — від початку й до кінця вистави. А ще таланту шкодить самозакоханість, тепер це називають зірковою хворобою.
Хоча, з іншого боку, кажуть, що скромність — крок до забуття. Усього має бути в міру.
Звичайно, мені прикро, коли наші виїжджають за кордон. Я раджу їм побути тут ще рік-два, стати відомими, а захочуть на гастролі — їдьте. Є люди, закохані у свою землю, мистецтво, без яких не мислять свого творчого життя.
Повинна бути належна державна оцінка справжнього мистецтва. Це багатство нашого народу — поети, композитори, співаки, художники, письменники.
ПРО ЛЮДЯНІСТЬ
Доки живемо, доти вчимося. Мій тато був справжньою людиною, трудівником, як і мама, не знаю, коли й відпочивав. Був такий добрий до всіх. Якось приїхав я додому, а батько, дивлюся, кудись лаштується. «Куди, тату? — питаю. — Я ж до вас приїхав, а ви — з дому». А він каже: «Ти, синку, зачекай, а я перевідаю жінку хвору, якій нікому води подати чи шматочок хліба». Оце і є виховання — людяності.
Я хочу, щоб у серцях мого безмежно любимого народу жила надія. Нині ми на складному шляху — відбудови, розбудови нашої України. Це не так просто, і не швидко все зробиться, та треба вірити і надіятися. І нехай завжди в серцях читачів газети «Порадниця» (до яких відтепер долучуся і я) завжди живе любов — до рідної землі, до людей.
Вересень, 2007 рік.
Повну версію порадницької гостини з Дмитром Гнатюком можна прочитати в книжці “Порадницька гостина. Історії життя та успіху. 2006 – 2016”.
Автор та ведуча проекту
Тетяна Власюк.
29 квітня 2016 року перестало битися серце Великого Артиста. Він залишив по собі неоціненне пісенне, музичне багатство. Світла пам’ять!
