Її життя було цікавим і багатим, творча кар’єра — успішною і стрімкою. Журналістика, робота на телебаченні, створення у 1994 році разом із письменником Олександром Бригінцем мистецької агенції «Територія А», власна програма на каналі ISTV «Мистецький канал. Територія А», що не мала собі рівних за популярністю. Початок сольної співочої кар’єри, вступ до аспірантури Київського національного університету культури, численні гастролі, записи пісень, дисків, шанувальники…
…І якось, одного дня, все наче зупинилося. Вона — зникла. Та за рік до людей повернулася вже іншою, явивши світові небачені досі шедеври вишиваного живопису, як нарекли її унікальну художню техніку. Про народження художника-генія, нового лідера українського етномодерну заговорили і в Україні, і в світі, куди помандрували її роботи. Анжеліка Рудницька, художниця, телеведуча, співачка, заслужена артистка України подарувала йому красу — у графіці, живопису, у нитках, які так дрібнесенько стеляться гладдю по тканині, що годі й повірити, що то не мальоване, а вишите.
ПРО СВІТИ
Я звикаю до людей, з якими працюю, і дорожу ними. Але коли в комусь розчаровуюся — для мене це страшно і боляче. Я вже не маленька дівчинка, розумію, що в житті далеко не все — ідеальне, і світ теперішній буває жорстоким, та все ж, натикаючись на чергову «колючку», переживаю страшенно. Але якщо говорити про світ, який створюю, то все своє життя намагалася робити те, що мені до вподоби, те, що найближче, що викликає найяскравіші емоції.
Спілкуючись з людьми на виставках, щоразу кажу, що дуже рада їхній присутності, адже від кожного погляду мої роботи стають мудрішими. Тому що кожна ваша емоція передається моїй картині, так само, як і мої — вам. Кожна усмішка мене радує і лікує, кожна сльоза відгукується у мені болем.
ПРО «ТЕРИТОРІЮ А»
Хоч би на яких виставках я була, неодмінно знаходяться прихильники «Території А», з котрими ми дійсно разом росли. Підходять, згадують. То був перший український телевізійний хіт-парад, нове й неочікуване для глядача, витоки становлення українського шоу-бізнесу. Акцент робили саме на українських піснях. Хоча було стільки проблем! Артисти на той час ще не мали грошей на пісні, вони тепер самі соромляться тодішніх своїх кліпів. Але важливо було зрушити з мертвої точки, і ми це зробили, створивши хвилю української музики, запаливши таких зірок, як Ірина Білик, Наталя Могилевська, Олександр Пономарьов, гурти «Океан Ельзи», «Скрябін»… А ще — ми були відкриті для спілкування з людьми. І для мене було принципово, аби в передачах, боронь Боже, не з’являлося відчуття другосортності українських артистів.
ПРО ТВОРЧІСТЬ І ВИПРОБУВАННЯ
Стала художницею — не тому, що прагнула і навчалася цьому, а просто так Бог дав. Я втратила можливість ходити. Чому? За що? Може, через те, що не любила себе? Бо звикла віддаватися роботі на 200 відсотків, нічого для себе не лишаючи?
Це дало мені можливість створити абсолютно свій, новий світ. Усе ж таки музика — публічна професія. Пишучи пісню, автор все одно думає про тих, хто її слухатиме. А коли твориш оце (Анжеліка з усмішкою показує на свої роботи. — Авт.) — ні про що, ні про кого не думаєш. Мені кажуть: «Це — геніально, неймовірно!» Я ж відповідаю, що не маю до того ніякого відношення — Бог шепче мені на вушко ті сюжети, ідеї, а я просто посередник, виконавець.
Найбільше, чого не хотіла, захворівши вперше і пролежавши півроку, і вдруге — більше півроку, аби журналісти, мої друзі не перетворили це на якусь акцію… Та коли одужала вперше і стала на ноги, замислилася: з одного боку, це моя вдячність Богові — сказати, що я піднялася, а з іншого — скільки людей мучиться і думає, що немає виходу. Тому й вирішила про все розповісти заради того, аби в людей з’явилася надія, і ще більше утвердилася в думці, що про це треба говорити. Не здаватися, бути собою. Іноді здається, що це важко, нереально, але згодом розумієш, що аби зробила інакше, це була б уже не ти. І, звичайно, треба любити людей, світ, себе, жити в гармонії із собою. Це — надзвичайно важливо. Повірте, в житті стільки всього наносного і непотрібного. Краще думати про те, що всередині нас. Про оте справжнє і вічне.
Лютий, 2009 рік.
Автор і ведуча проекту «Порадницька гостина»
Тетяна Власюк.
