«Слава мине, а те, що зроблено справжнього, залишиться», — сказав якось у свої ювілейні дні відомий український письменник, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка Юрій Мушкетик. А справжнього у нього самого немало. Адже Юрій Михайлович — автор багатьох літературних творів, на яких виросло не одне покоління, він визнаний майстер сучасної української прози. Погляд письменника звернений в історичне минуле українського народу, цікавить його і сучасна дійсність, додивляється до якої пильно та небайдуже. Усе те — в понад десятку романів, у численних повістях, оповіданнях, п’єсах.
Читати класиків — то багатіти душею і розумом, а спілкуватися з ними безпосередньо — ще й велика насолода, справжня розкіш, яка кілька років тому й мені була дарована.
Йдучи тієї літньої сонячної днини на порадницьку гостину до Юрія Михайловича, несла йому слова глибокої вдячності за подарований читачеві захоплюючий пізнавальний книжковий світ. За оті пережиті разом з його героями світлі години. За нетерпеливе, вже трішки, на жаль, призабуте, чекання (яким, до слова сказати, дедалі менше ми хворіємо нині, тим самим обкрадаючи себе), коли знову розгорнеш книжку, що, як-от і тоді вкотре перечитана мною його історична «Яса», повертає на кілька століть в минувшину, змушує пережити страхи чужоземної навали, зрадництва й подивитися на минуле та сьогодення очима великої людини, великого українця, яким був зокрема кошовий отаман Запорозької Січі Іван Сірко. А скільки таких великих історичних постатей пройшло крізь перо письменника, скільки історичних подій ним переосмислено…
ПРО ЛЮДЯНІСТЬ, ПОРЯДНІСТЬ
Я думаю, що людина повинна завжди прагнути до порядності, не допускати себе до поганих, лихих вчинків. Та про це у нас тепер мало дбають. Усе затопили гроші, піклування про власне, так би мовити, добро, а не про людину, її моральні критерії, моральне зростання. А було ж, було раніше по-іншому. От, скажімо, у селі могли й посваритися за город, і дулю одне одному дати, та разом із тим оці речі порядності були дуже значимі і високі. Боялися грішити перед Богом і людьми. По-справжньому порядних людей я знав немало.
Трудно тоді всім велося, але ж скільки позитиву йшло від людей, справжні вони були. Дивлюся на сучасних очільників і багатіїв — немає у них співчуття до народу, немає прихильності…
От нам би від Бога порада усім — вернутися до людяності, стати одне до одного ближчими, допомагати — бідному, нещасному, хворому.
ПРО ГЕРОЇВ СВОЇХ ТВОРІВ
Я оцінив Сковороду не так, як оцінює людство. Не всю правду він писав, не всю. Тяжкі часи були: гетьманщина занепадала, гайдамаки гуляли, мову українську забороняли, а він не про те писав, не про те… Цей твір увійшов до найкращої збірки моєї короткої прози — «Суд». Ось вам і книгу новел «Гріх» подарую, уже вийшла. А нещодавно написав «Морок» і «В пастці» — про те, як гноблять, гроблять Україну, діють же свої, держиморди, корупціонери, ще й чужим запродують.
ПРО ВИХОВАННЯ ПАТРІОТИЗМУ
…По-своєму молоді ніби й праві, бо життя проблемне, невлаштоване. А з другого боку — є ж родина, є Україна, її минуле, має бути і майбутнє. То захищати треба, любити, патріотами ставати насамперед. Як? То — проблема. Телевізор цьому не вчить, здебільшого подає ширвжиток закордонний, і преса не дуже старається. А розповідати, писати про що, про кого ж є. Та багатії не хочуть цього видавати, їм не треба, щоб люди думали. Бо коли люди думають, то таки до чогось та додумаються.
Треба організовуватися, об’єднуватися — для загального добра. Хочеться, щоб люди і в книжку вірили. Гарна книжка веде до чогось доброго. Працюйте на себе, на своїх дітей, на своє майбутнє.
Серпень, 2009 рік.
Повну версію порадницької гостини з Юрієм Мушкетиком можна прочитати в книжці “Порадницька гостина. Історії життя та успіху. 2006 – 2016”.
Автор і ведуча проекту «Порадницька гостина»
Тетяна ВЛАСЮК.